Мережу сколихнув вчинок двох АТОвців, які вчора повернули свої нагороди.

Під час зустрічі нардепа від “Блоку Петра Порошенка” Олега Барни та народних активістів і бійців АТО, два ветерани віддали нардепу свої нагороди. Як з’ясувалось політик вирішив провести зустріч на своєму окрузі на Борщівщині, щоб пояснити людям дії правоохоронних органів під Верховною Радою. Нагадаємо, що вони розігнали наметове містечко і заарештували більше 200 чоловік.

Розгніваних українців така відповідь не задовільнила. Як повідомляється на офіційній сторінці об’єднання “Самопоміч” два ветерани віддали нардепу свої нагороди і попросили віддати їх президенту.

“Бійці заявили, що їм не потрібні відзнаки від людини, яка дозволяє так зухвало поводитися з ветеранами.”, – йдеться в повідомленні. 

Сьогодні 16 грудня в Івано-Франківській обласній філармонії урочисто нагородили бійців АТО недержавним орденом «Народний Герой України».

Під час 26-ї церемонія в Івано-Франківську розповіли 12 особливих історій війни з 2014-го року і до сьогодні. За словами волонтерів нагорода створювалась народом України для героїв, які справді цього варті, інформує Фіртка.

Урочистості розпочали з державного Гімну України, молитви та хвилини мовчання в пам’ять про загиблих побратимів.

Серед 12 нагороджених бійців, троє отримали нагороду посмертно, яку вручили рідним загиблих воїнів.

Серед них: Леонід Дергач «Академік (посмертно) командир роти 3-го батальйону 72-ї бригади; Володимир Цірик «Оса» (посмертно) командир 9-ї роти 93-ї бригади; Степан Стефурак (посмертно) Боєць 5-го Окремого батальйону Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”.

Також особисто отримали нагороди “Народний Герой України” дев’ятеро бійців: Володимир Галаган «Душман» 8-й батальйон “Аратта” Української добровольчої армії; Дмитро «Ганс» 1-а штурмова рота Добровольчого українського корпусу; Олександр Борисов командир відділення 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї танкової бригади; Віктор Андріанов командир відділення 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї танкової бригади; Олена Ігорівна, позивний «Київ» помічник командира батальйону з артилерії 72-ї бригади; Олександр Колодяжний старший сержант 74-го окремого розвідувального батальйону; Сергій Федосенко командир 8-ї танкової роти 17-ї танкової бригади; Іван Шостак «Доберман» старший водій 3-го батальйону 80-ї десантної бригади; Громадське об’єднання «Тризуб Дентал».

Нагадаємо, що орден «Народний Герой України» існує з червня 2015-го року. За цей час недержавним орденом, створеним волонтерами, було удостоєно понад 330 осіб. Нагорода вручається громадянам України, а також громадянам іноземних держав за видатні заслуги в обороні незалежності України і волонтерській допомозі Збройним силам України. Подання на Героя може зробити будь-яка людина. Орден виробляється зі срібла, що надходить від простих громадян. Остаточні рішення про нагородження приймаються після публічного обговорення кандидатів на сторінці проекту у Фейсбук. Долучитися може будь-хто охочий.

Сьогодні в Івано-Франківській обласній філармонії відбулося нагородження волонтерів, бійців та військових капеланів, які відстоювали незалежність України.

Приурочена подія до 26-ої річниці Збройних сил України та до Міжнародного дня волонтера, передає кореспондент Фіртки.

Сьогодні відзнаки отримають кращі військові. На заході присутні всі військові частини, які знаходяться на території франківського гарнізону. 10-гірсько-штурмова брига не приїхала, адже виконує завдання в зоні АТО. Про це повідомив обласний військовий комісар, полковник Володимир Ярмощук.

Голова Івано-Франківської ОДА Олег Гончарук

 під час нагороджень подякував волонтерам, які у найважчі часи зуміли забезпечити українських бійців усім необхідним.

“Я дякую усім, хто захищає Батьківщину і волонтерам, які допомагають бійцям. Щиро вдячний вам за вашу працю. В цей святковий день я бажаю усім міцного здоров’я, сімейного затишку, мирного неба на нашій квітучій Україні”, – подякував Олег Гончарук. 

Відтак учасників бойових дій з міста та області нагородили почесними відзнаками від голови ОДА, волонтери отримали почесні грамоти, а  повстанські нагороди лицарів ОУН УПА вручили їх нащадкам. Це золоті, срібні та бронзові хрести бойової заслуги, які за життя не отримали повстанці.

В Івано-Франківську звіт міського голови плавно переріс у нагородження “Людей року”.

Спочатку нагородили родину Гриньківих, котрі всиновили дитину, яку покинули батьки.

Опісля нагороди отримали “Захисник року”, “Актор року”, “Гравець року”, “Молодий іванофранківець року, “Підприємець року”.

У 2016 році влада витратила 16 млн гривень на виготовлення держнагород.

Витрати на виготовлення державних нагород у 2016 році склали понад 16 млн гривень.

Про це йдеться у відповіді Державного управління справами на запит “Українських Новин”, за яким всього минулого року було виготовлено 5 Зірок генерала армії України, 2 450 орденів і нагрудних знаків до почесних звань, 3 000 ювілейних медалей “25 років незалежності України” та бланки дипломів до них, 64 669 ювілейних медалей “70 років Перемоги над нацизмом” і посвідчень до них.

Крім того, наголошується: у 2016 році було виготовлено 8 850 бланків нагородних документів, 10 950 футлярів до нагород, а також була здійснена реставрація – заміна колодок – 3 500 медалей “Захиснику вітчизни”.

Президент нагородив державними нагородами 219 учасників Антитерористичної операції, з них 11 – посмертно

Орден “Богдана Хмельницького” ІІІ ступеня отримав полковник Олексій Дроздов, під командуванням якого у серпні 2014 українські армійці звільнили селище Булавинське біля Дебальцевого. Під час штурму Дроздов зазнав вогнепального та осколкового поранення.

Орденом “За мужність” ІІІ ступеня нагородили посмертно захисника Донецького аеропорту старшого сержанта Олексія Болдирєва. Саме Болдирєв під прицілом снайперів встановив український прапор на метеовишці Донецького летовища. Він загинув торік 9 грудня під час боїв біля Опитного.

Орденом “За мужність” ІІІ ступеня також нагороджено солдата Олега Бондарчука (посмертно). Олег Бондарчук був стрільцем-санітаром відділення охорони, взводу охорони, роти охорони 40 батальйону територіальної оборони.

Медаллю “Захиснику Вітчизни” нагороджено сержанта Ігоря Галімона – старшого розвідника групи спеціального призначення, роти спеціального призначення, загону спеціального призначення військової частини польова пошта.

Нагадаємо, станом на кінець лютого від початку АТО державні нагороди отримали 9426 військовослужбовців та працівників ЗСУ.

Джерело: 5.ua

18 жовтня в Дніпропетровську завершився чемпіонат України бодібілдингу та фітнесу-2015, на якому успішно виступили атлети з Івано-Франківська. Зокрема, Андрій Дацишен став абсолютним переможцем змагань в категорії «менсфізік», а Озарій Пронін здобув «бронзу» у змаганнях з чоловічого фітнесу.

«Маємо абсолютного переможця в найпопулярнішій категорії серед чоловіків – «фізік». Ним став Андрій Дацишен, який змагався серед атлетів зі зростом до 178 см. У його категорії за перемогу сперечалися 35 учасників. Натомість в іншій ростовій категорії понад 178 см виборов перемогу харківчанин. Відтак між обома переможцями обирали абсолютного найкращого і наш Андрій переміг. Варто додати, що в обох категоріях було біля шести десятків учасників. Ще одну нагороду – бронзову – здобув для Прикарпаття в чоловічому фітнесі Озарій Пронін, а Роман Петрук здобув п’яте місце в категорії «менсфізік» (понад 178 см)», – повідомив голова Івано-Франківської обласної федерації бодібілдингу Федір Хашалов.

“Ветеран з Калуша Іван Ардан розповів, що в газеті буде опубліковано заяву від імені

усіх ветеранів Другої світової війни, яких у районі є понад півтора десятка, про відмову від “путінської” медалі. Провокації не вийшло” – повідомляє “Галичина”.

Попри поважний вік Іван Михайлович Ардан має надзвичайну ясність розуму та чудову пам’ять, а його каліграфічному почерку можна лише позаздрити.
Народився він 1 травня 1926 року в селі, назва якого українською звучить як Святкова Мала, тоді Краківського воєводства. По закінченні семи класів вже за німецької окупації вступив до української вчительської семінарії в курортному містечку Криниці. Спершу навчався стаціонарно, а потім довелося перевестися на заочне відділення — треба було допомагати батькам. Батько, інвалід Першої світової війни, мав коня, тож німці наклали на нього обов’язок із заготівлі дров та різної деревини. Самотужки батько норми не міг виконати, а після смерті старшого брата Іван Михайлович залишився єдиним сином у сім’ї.
У грудні 1944 р. червона армія наблизилася до їхнього села, німці стали відступати. У березні 1945 р. почали українців забирати до армії.
— І що той путін каже, що виграли б війну і без України? Навіщо тоді мобілізовували навіть нас, польських українців, які ніколи не були громадянами Радянського Союзу, — радше риторично запитує пан Ардан.
Бажання воювати за росіян він не мав, тож спробував переховуватися. Та хтось доніс, що син Арданів освічений, закінчив не тільки сім класів польської школи, а й учительську семінарію, знає добре мови, тож його почали розшукувати. А відтак пригрозили батькам: якщо син не з’явиться до війська, родину виселять.
— Ну і що мав робити? Зранку пішов з татом і мамою до церкви, висповідався, священик мені дав хрестик як оберіг, і я зголосився до армії.
Його військовий вишкіл перед відправленням на фронт тривав аж цілий тиждень. Потрапив він у 202-й гвардійській полк 38-ї армії, яка входила до четвертого Українського фронту. Щоправда, від передової Івана Михайловича врятувало знання німецької мови – був перекладачем. Служив у різних містах Німеччини, Чехословаччини. Два тижні провів на території концтабору Освенцім у Польщі. Там саме працювала комісія, яка збирала матеріали для Нюрнберзького процесу. Найбільше його вразили гори одягу, взуття та волосся людей, котрих знищили, які німці не встигли вивезти. Особливо тяжко було бачити дитячі речі.
Хоч Іван Ардан і служив у радянській армії – причому прослужив п’ять років, – але його родину все ж виселили і загнали аж на Донбас. Клімат там був шкідливий для батька Івана Михайловича, і вони з дружиною втекли звідти й зупинилися в селі Підгірках під Калушем. Син не знав, що сталося з батьками. Кілька років розшукував їх, розсилаючи різні запити. Знайшов тата й маму аж у 1948 році.
Першу свою медаль «За перемогу над фашистською Німеччиною» Іван Михайлович отримав ще в армії. Потім були інші нагороди – як трудові, так і військові. Наприклад, орден Великої Вітчизняної війни другого ступеня, орден Богдана Хмельницького, який отримав вже за Незалежної України. Серед нагород є й ювілейна медаль з нагоди 60-річчя перемоги в Другій світовій війні. Тоді була інша політична ситуація, тож не відмовився. Але цього разу, як тільки довідався, що російський консул зі Львова має намір приїхати до Калуша і вручити ветеранам, так би мовити, російські медалі до 70-річчя Перемоги, наступного ж дня написав заяву про відмову від цієї сумнівної нагороди.
– Я українець, навіщо мені медаль Російської Федерації, яка провадить агресію проти України, – каже іван Михайлович. – У мене діти – вчителі, онук служить в АТО… Це треба бути придурком, щоби погодитися її прийняти…
Про 26-річного онука Володимира мало що довідалися. Він тепер – військовий хірург, півроку як служить у першій танковій бригаді. Останнім часом з ним нема зв’язку, тож ні дідусь, ні батьки не знають, де він перебуває. Приїжджав на Великдень на кілька днів додому, але про війну фактично нічого не розповідав. Рідні лише зрозуміли, що доводиться йому бувати й у так званій червоній зоні, тобто безпосередньо на полі бою, бо з медичним персоналом в АТО й далі сутужно.
Як Іван Михайлович, котрий гордиться своїм онуком, міг погодитися на нагороду від країни-агресора?.. Власне, з цією так званою відзнакою якась дивна історія. Чомусь її вирішили вручати аж у кінці червня, чи не до Дня Конституції України. А крім медалі, ветерани мали отримати ще й по тисячі гривень.
– Міркую, це була провокація, – переконаний зять Івана Михайловича, директор однієї з калуських шкіл, котрий нагодився на нашу розмову. – Консул навряд чи приїхав би сам. Стовідсотково були б там їхні «раша тудей» та «лайф ньюси» тощо. Для «заманухи» ще й гроші пообіцяли, сподіваючись, що хтось із цих уже стареньких людей «поведеться» на них. А потім уже б по всьому світу крутили «кіно», як українські ветерани отримують російські нагороди.
Провокації не вийшло. Як розповів Іван Ардан, в калуській газеті буде опубліковано заяву від імені усіх ветеранів Другої світової війни, яких у районі є понад півтора десятка, про відмову від тієї медалі. До речі, коли готував цей матеріал, випадково побачив в Інтернеті інформацію, що в Росії ще залишаються невитребуваними кілька десятків тисяч цих бляшанок. Вочевидь, не тільки Україні не потрібні путінські нагороди…

Джерело – http://www.galychyna.if.ua/publication/society/medal-vid-putina-ivanovi-ardanu-ne-potribna/