Другий Майдан в Україні міцно закріпив у свідомості Путлера потужний комплекс страху незворотньої розплати за неприкрите розграбування Росії.

Великою мірою те, що нині коїть путін у світі, є наслідком ліквідації в Лівії довічного диктатора Муаммара Каддафі.

Адже кажуть, що, коли путін побачив кадри народної «любові» до Каддафі, то йому аж стало погано. І мабуть, у той самий момент він внутрішньо твердо вирішив для себе, що не хоче пройти аналогічний шлях (як і повторити долю Мубарака).

Власне, саме від страху не тільки за своє політичне, а й фізичне виживання, кремлівський карлик непродумано вліз в геополітичне протистояння із Заходом, який за всіма параметрами багатократно перевершує економічні, політичні, військові і ресурсно-мобілізаційні можливості путінської Росії.

Ну а всякі лаврови, чуркіни та інші «експерти» з «нагинання» під себе міжнародної спільноти, лише роз’ятрювали цей путінський комплекс величезної власної неповноцінності і страху за власну персону. Який при цьому паралельно було накладено на гіпертрофоване бажання стати визнаним лідером світової геополітики. Сили якого всі боялися, і хотіння якого усі б беззаперечно виконували.

Саме спроба путіна просунути Росію на те місце у світовій геополітиці, котре колись займав СРСР, створила для Російської Федерації ситуацію, за якої вона гарантовано програє.

Бо не маючи совітських ресурсів, ні матеріальних, а головне інтелектуальних, путін втратить не тільки те, що захопив, а й те, що йому колись дозволили мати, сподіваючись, що це підштовхне російські еліти до просування Росії по цивілізаційному шляху розвитку.

Та чи готовий путін вибрати шлях Північної Кореї? Адже нині, з кожним місяцем, Російська Федерація стає все більш і більш закритою державою, а «великий кормчий» Пут-Ін-Сен все більше перетворює Росію на КНДР.

Схоже, що Російська Федерація «опівнічнокореюється». У Росії, як і в Північній Кореї, жорстоко карають за інакомислення, якщо раптом хтось наважиться сказати не так, як скаже партія.

Так само поєднує сьогодні Росію з КНДР і те, що це (в тій чи іншій мірі) – держави-концтабори, де раби з захватом моляться на свого потворного «божка». Єдина лише відмінність, що, якщо в КНДР така ситуація вже давно повністю стала доконаним фактом, то Росія лише йде до неї семимильними кроками.

Образно кажучи, ізолювати Росію потрібно так же само, як необхідна ізоляція буйного здоровенного божевільного для того, аби він нікому не нашкодив.

Путін потрапив у політичний цугцванг, і що б він робив чи не робив, все одно на нього чекає програш. Але зараз він гарячково шукає вихід там, де його просто не може бути. І тому він стає ще більше небезпечним.

Путін робить усе для того, щоб до 2017 року проект Росія був взагалі анульований. Бо у «дзюдохерії» путіна, як до того і в «джамахірії» Каддафі, вже закінчився запас міцності.

Тому питання лише у тому, чи встигнуть довести Путіна до Міжнародного кримінального суду в Гаазі, чи іменний пояс від його кімоно російському народу доведеться використати не зовсім за призначенням.

Джерело – http://www.radiosvoboda.org/content/article/27169154.html