На Донбасі священнослужителі вимушено або й з власної волі стали безпосередніми учасниками війни: хтось – сповідуючи та проповідуючи, а дехто – зі зброєю у руках і катуючи полонених. Про це йдеться у статті “Радіо Свобода”.

Страшна історія, що трапилася в січні минулого року, коли чоловік, який називав себе священиком, катував полонених захисників Донецького аеропорту, продовжує набувати резонансу: «Ми були у «Мотороли», до нас прийшов священик у рясі, ніби з Московського патріархату, з хрестом. Він бив нас цим хрестом по голові, казав, що ми – не люди. На комусь із пацанів цей дерев’яний хрест зламався. Потім він повернувся з металевим і продовжував бити. Я такого священика хіба що у фільмах жахів бачив», – розповідає Олександр Машонкін, боєць львівської 80-ї аеромобільної бригади, який 197 днів провів у полоні бандитів «ДНР».

«Він просив «Моторолу», щоб йому дали «пару рабів». А потім підійшов до нас і почав кричати, що ми «запроданці, Іуди», при тому стукаючи пацанів хрестом по голові», – пригадує інший очевидець, “кіборг” 81-ї десантної бригади Юрій Шкабура.

УПЦ МП навіть після двох років війни лишається каналом, яким у своїх цілях активно користується держава-агресор, – вважає релігієзнавець, доктор філософських наук Олександр Саган, наголошуючи, що релігійний фактор взагалі тривалий час не розглядався як фактор загрози національній безпеці та дестабілізації суспільства.

«Тільки зараз ми підходимо і в теоретичному, і в політичному плані до того, що воно теж несе вагомі загрози національній безпеці саме через зв’язок цієї церкви із закордонним національним та релігійним центром. Тут виявилася ситуація приблизно така ж, як у березні 2014 року, коли всі наші оборонні укріплення і військові містечка сконцентрувалися на заході, а удар ми отримали зі сходу», – говорить Саган.

Релігієзнавець, православний богослов Юрій Чорноморець переконаний, що якби в Україні була грамотна державна релігійна політика, то православна церква була б проукраїнською: «В Україні не було протидії «руSSкаму міру». На Донбасі буквально заражені цією бацилою – і будь-ласка: танки, «ополченці» з автоматами в руках. Чим нижчий рівень релігійної культури, тим більше ці бацили заражають людей. З одного боку, в Донецьку невисока релігійна активність і люди рідко ходять до церкви. Але з іншого – вони за ці гасла готові помирати. Це парадокс», – говорить Чорноморець.

За його словами, настрої серед вірян і священства Московського патріархату різні, але все більше спостерігається «дрейф у бік проросійських». Навіть після Революції гідності релігійною політикою в державі ніхто серйозно не займався й зараз у цій царині Україна робить «мало і кволо». «Візьміть ці церкви за свого союзника, якщо вони вам не потрібні, то вони стають союзниками сусідніх держав», – підсумовує Чорноморець.

Саме православну церкву (РПЦ і підконтрольну їй УПЦ МП ред.) Кремль перетворює на «громадянську релігію» й намагається через неї вибудувати «руSSкій мір». Саме це й зробило російське православ’я фактором розгортання конфлікту, вважають аналітики.

«Одним із підґрунть трагічних подій, що вже два роки відбуваються в Україні – анексія Криму і війна на Донбасі – є доктрина «руSSкава міра» і оскільки вона була офіційно проголошена патріархом Кірілам у листопаді 2009 року, як напрямок дії православної церкви в суспільному просторі, це дає право її оцінювати як релігійну, але якщо придивитися, то ця доктрина релігійною не є», – зазначає релігійний публіцист Тетяна Деркач.

З її слів, «війну за мізки українців Росія програла, але небезпека використання РПЦ задля суспільного збурення залишається», тож тепер варто «загасити залишкові явища».

Джерело – http://www.radiosvoboda.org/content/article/27541395.html