Звільнитися з роботи — героїчна річ. Проте, як це — залишити справу усього свого життя? Цей вчинок вимагає великої жертви, тягне за собою страшне розчарування. Джессіка Джентрі, 34-річний педагог, залишила роботу виховательки дитячого садочку при початковій школі Стоун Спрінґ, що у штаті Вірджинія, США. Сьогодні, виснажена та розчарована дівчина (якій усі закидають небажання працювати через малу зарплатню) опублікувала правдивий допис у Фейсбук, де й розкриває причини свого важкого рішення. Її щирі слова зворушили уже 263К осіб, зібрали 800 коментарів, багато людей зараз підтримують виховательку, підбадьорюють її.

Джессіка Джентрі, колишня вихователька, зізналася, що любить дітей, але цього не досить, щоби продовжувати працювати на посаді, якій вона віддала 12 років свого життя

Пора для фільтрів
Думаю, людям легше думати, що я пішла з роботи через низьку зарплатню. Для мого колишнього HR менеджера теж було легше думати, що я знайшла щось більш відповідне для мене. Інші припускали, що… нехай, хай думають, як їм зручно, адже твоя правда може завдати їм незручностей. Такою я не буду… я не така.

Хочу поділитися з вами тим, чому люди закидають справу цілого свого життя і стрімголов летять геть…

1. Старе виправдання: “Діти не такі, як колись”. Холодно, дуже холодно. Діти — це діти, БАТЬКИ не такі, як колись, СУСПІЛЬСТВО не таке, як колись. Діти — безневинні жертви цих змін. Батьки працюють майже цілодобово, вони поглинені своїми обов’язками, діти перебувають в невідповідних батьківсько-службових стосунках, під величезним впливом телевізора… і ви хочете виправдовуватися, що ДІТИ змінилися? А як ви хочете, щоби вони поводилися? Там, де вони почуваються найбільш захищено, вони й поводяться недобре. Навіть добрі діти починають обмальовувати парти у школі. Чому? Бо не мають свого безпечного куточка вдома. В школі їм завжди кажуть “ні”, їм треба тут добре поводитися, вчитися будувати стосунки з людьми. Отож, справді, “діти змінилися”.

2. І посеред цього всього, маємо відповідати поняттю “Школа 21-го століття”. Дитина та машина — на рівних. Так? Добре. Отож забудьте про правила побудови нормальних стосунків та самого навчального процесу. Діти не вміють сьогодні орієнтуватися у звичних побутових ситуаціях… дайте їм в руки ще більше ґаджетів, наробіть світлин і виставте все це на сайті. Під час прийняття на роботу мене спитали: “Наскільки добре ви володієте комп’ютером. Це для нас пріоритет”. Иммм… шимпанзе Бобо теж вже досить добре опанувало комп’ютер. А я добре ладнаю з дітьми.

3. Якщо технологічний підхід не діє — вчителі, вам самим треба вдосконалюватися. Отож скасуйте традиційну педраду кожних два тижні. Присвятіть цей час неоціненній самоосвіті. Цього року для вихователів штату запровадили курси з математики. Три тижні щодня ми відвідували (поміж уроків) ці курси. Скільки дорогоцінного часу з дітьми ми втратили. І чого навчилися?

4. Замість того, щоб разом з батьками співпрацювати, бути партнерами у процесі навчання і виховання їх дітей, ми запровадили клієнтсько-споживацьку послугу. Я бачила обговорення у Фейсбук щодо відвідування, “довідок”. Скажу вам одне: я не зможу чогось навчити вашу дитину, якщо її не буде у школі. Мені казали погані слова батьки, які хотіли гарних оцінок за чверть, пропустивши майже половину занять… і потім наздоганяли. Інші батьки вичікували на мене біля дверей учительської після педрад, доносили керівництву, що я не хочу займатися репетиторством після уроків.

5. Кожного дня я підупадала на силі… духовній і фізичній. Знала, що ваші діти потребують і заслуговують більшого, ніж мають. Вічні педради, просиш більше захисту для тих дітей, чуєш “і нащо так ними переживати?” – бо ЛЮБИШ і СПІВПЕРЕЖИВАЄШ тим малюкам… такий стан речей відштовхує тебе. Ти бачиш, як діти приходять до школи в брудному одязі, після домашніх скандалів, і ти знаєш, що маєш дати більше кожній дитині з тих 21-ієї, а підтримки маєш менше й менше, мови змішуються, інклюзія утверджується — і ти виснажуєшся, стаєш емоційним вампіром, бездушним зомбі-лежебокою. Ми зникаємо з лиця Землі — тоді починають хвилюватися родичі.

Тому…
Я зрозуміла… що мені не під силу їх всіх врятувати. Якщо тобі самому зле — годі допомогти 21 дитині. Якщо фізичне та психічне здоров’я на межі — й поготів.

Лікарняний вичерпався, дні своїм коштом теж (46 днів разом). Отож, з роботи я пішла не через малу зарплатню.

Вирішила працювати репетитором з 1 дитиною, хочу допомогти батькам зрозуміти, що діти потребують їх вдома. Бо все іде з дому… хочу могти спілкуватися з батьками отого 21 малюка. Я їх не покинула, просто зараз маю дещо іншу місію.

Зараз я не працюю в класі, але далі захищаю тих дітей. Все трошки змінилося, але не дуже…

Майкл Річардс, завуч Гаррісонбурзької середньої школи виступив на місцевому телеканалі з такою заявою:

“Мені відоме таке поняття, як вчителі, які “стрімголов” кидають роботу. Пані Джентрі свідомо зробила свій вибір. Вчитель — найблагородніша посада на світі, і вчителі до кінця життя присвячують себе вихованню наступних поколінь. Водночас ця професія — важка, не кожному під силу, вона вимагає більше часу та зусиль, ніж може здаватися, вона залучає важливі соціальні й інтелектуальні уміння. Я повністю погоджуюся із певними словами молодої виховательки. Що важливо на сьогодні — забезпечити педагогів відповідними навчальними й виховними планами, не забираючи у них і права на вільний час. І справді необхідно навчити дітей базових соціальних навичок, спрямувати їх до взаємної комунікації, але й для всебічного розвитку і знань про світ не варто забувати й про навчання роботи з технологіями. Ми, як керівництво, мусимо сприяти та налагоджувати контакти між батьками та вчителями. Ті проблеми, на які вказала пані Джентрі, впродовж довгого часу були й під моєю пильною увагою. Я місяць тому став завучем тут, у Гаррісонбурзі, й обіцяю не оминути їх увагою. Вчителі так часто не відчувають підтримки, гадають, що все лягає лише на їх плечі. Моя мета на новій посаді — співпрацювати з батьками, знати їх потреби та чути їх вимоги”.

Дівчина написала: “Так багато вчителів знають, як треба все правильно зробити, але відчувають себе самотніми й винними за свої думки”. “Ніколи не думала, що поділюся своїми думками з кимось іншим, окрім друзів, і мені зараз так соромно, що я відкриваю залаштунки вчительства”.

Молода педагогиня сподівається, що її слова призведуть до змін.

“Найбільшим щастям для мене було б працювати з тими, хто хоче постійно удосконалювати второвану вчительську стежку. А моїм колишнім співробітникам бажаю могти завжди озвучувати вголос те, що вони завжди боялися сказати”.

Хлопці написали в соцмережах пост та пообіцяли, якщо він набере три тисячі вподобань, роздягнені вийдуть на прогулянку містом

Двоє хлопців в одній спідній білизні прогулялися центром Рівного за температури плюс 10 заради лайків у соцмережі. Про це повідомляє ТСН.

Свою подорож хлопці транслювали в прямому ефірі в соцмережі, перехожі ошелешено зупинялися, деякі тисли екстремалам руку. Як виявилося, любителям мандрівок у спідньому – 20 та 21 рік.

Напередодні вони оприлюднили в соцмережах пост та пообіцяли, якщо він набере три тисячі вподобань, роздягнені вийдуть на прогулянку містом. «Батьки не бачили. Я поки не беру від них трубки, щоб не дізнатися нічого нового від них про себе», – каже один із хлопців Олександр Федорчук. «Ми просто відповіли за свої слова. Ми сказали – ми зробили. А якщо пост набере 10 000 лайків, ми вже вирішили, що будемо стрибати з парашутом в трусах», – каже інший герой Роман Крамарський.

Поліція Арканзасу заарештувала трьох подружок від 15 до 17 років за тортури однорічної дівчинки. Одна з дівчаток працювала нянею і викладала в Мережу відео знущань над своєю підопічною, передає Корупція.Інфо

Елісса Уоткінс прийшла в жах, виявивши в Snapchat відео за участю своєї однорічної дочки Керріган, яку вона незадовго до цього залишала з юною нянею. На кадрах видно, як дівчина б’є дитину електрошокером, а потім разом з подружками сміється над її риданнями.

Схвильована мати одразу ж звернулася в поліцію і показала офіцерам відео. Жінка пояснила, що не перший раз залишала доньку з нянею і навіть не здогадувалася, що підлітки жорстоко знущаються над дитиною. На щастя, фізично дівчинка не постраждала і зараз її здоров’ю нічого не загрожує.

Завдяки відеозапису поліцейським вдалося впізнати і затримати всіх учасниць знущань. Тепер вони містяться в Центрі у справах неповнолітніх округу Фолкнер і чекають на суд, який визначить їх подальшу долю. Мати Керріган вважає, що підлітки заслуговують в’язниці.

Відомий у Франківську комік Місько Батяр у соціальній мережі закликав водіїв відмовитись від своїх телефонів за кермом.

«Помітив за собою дуже страшну штуку, їду в машині й відчуваю, що хочу взяти телефон і щось передивитися – прочитати Viber, чи, може, хтось мене лайкнув у Instagram, подивитися, що там у Facebook. Народ, це хвороба. Мені страшно! Стою я на світлофорі, дивлюся, а сусід зліва в телефоні, сусідка справа також в телефоні. І я починаю помічати, що кожен другий шофер тримає у руках телефон. Народ, це смертельно небезпечно. Геть ті лайки, геть ті фейсбуки!» – закликає Місько Батяр.

Нагадаємо, що раніше франківський комік висміяв благоустрій двору на вулиці Будівельників (Іоанна Павла ІІ), 20, де близько двох тижнів виклали новий асфальт.

Усіх православних чоловіків-активістів можна поділити на дві основних категорії. Одні вважають, що жіночий день – 8 березня, і нічого тут змінювати не потрібно. Інші мають особисту неприязнь чи то до євреїв, чи тодо Клари Цеткін, але своїх дружин і дівчат принципово не шанують в період між 7 і 9 березня.

Головний аргумент таких людей простий у своїй наївності: «Давайте дарувати своїм жінкам квіти та робити приємне не лише один день у році, а завжди». Дуже часто саме ця фраза офіційно вручається жінкам замість подарунка.

Як головний спеціаліст у питаннях сім’ї та шлюбу на цій сторінці, зараз я вам розповім про те, як повинно бути насправді.

Власних дівчат, і тим більше дружин, і тим більше матерів своїх дітей чи рідних мамів, необхідно шанувати постійно. Тому, коли мене запитують, коли краще святкувати в березні чи на Жінок-мироносиць, я звичайно ж, відповідаю: – як мінімум – двічі! Як мінімум!

Аналізуючи розподіл обов’язків у середньо-статистичній сім’ї вчені з’ясували, що чоловіки, зазвичай, виконують близько 60 % своїх безпосередніх обов’язків. Натомість, знаєте скільки жінки? 370%! Отже, щоб не робили чоловіки для того, щоб висловити свою вдячність жіночій статі за всю їх турботу та ласку, цього все одно не буде достатньо. Якщо брати у відсотках, то догляд за паралізованим виглядав би десь так само, як виглядає догляд жінки за своїм цілком здоровим чоловіком!

Я вже не говорю про нормальні, «високі» стосунки, коли варто робити приємні речі людині не тому, що ми є її боржниками, чи вона є нашою боржницею, а просто тому, що ми її цінуємо та любимо.

Дуже рідко коли чоловік може для нормального біологічного існування обійтися без допомоги «слабкої статі». Здається, ця фраза вже більше пасує сучасним чоловікам, з яких все частіше виростають Кончіти Вурст ніж традиційні, авторитетні господарі свого дому. А хіба слово «холостяк» у нашому лексиконі не є близьким по значенню до слова «бомж»? Хіба словосполучення «старий холостяк» не малює у вашій уяві антисоціальну особу в запраній сорочці, подертих шкарпетках і тижневою щетиною?

Без пари сучасна людина деградує. Будь-яка. Тому, так само, як не можна переоцінити значення адекватного партнера в житті, так і не можливо перехвалити його за те, що він є, і намагається робити наше життя хоч на йоту кращим.

Так от, до чого я це все веду. Мені завжди цікаво було дізнатися правдиву статистику, який реальний відсоток тих чоловіків, що «принципово» ігнорують 8 березня, дарують упродовж року своїм дружинам хоча б найпростіші знаки уваги.

Є таке грубе порівняння, що «шлюб – це узаконена проституція». Тут мається на увазі, що чоловік фінансово утримує дружину за те, що вона з ним спить. Але хіба цей вислів правдивий? Ні, звісно! Український шлюб, найчастіше, набагато сумніше явище, бо фактично є узаконеним рабством. У той час, коли безробітний чоловік дивиться телевізор чи грає в « танчики», його дружина, яка обезсиленою прийшла з роботи, повинна ще всіх обійти, нагодувати, одягнути, випрати, випрасувати, поприбирати, наварити їсти, вивчити уроки і ще сто тисяч інших справ, про існування яких чоловік навіть собі не уявляє. Якщо у вас не так, то я передаю від усіх землян великий привіт на вашу чудову планету.

Дорогі жінки. Будьте певні в тому, що з вами поводяться саме так, як ви дозволяєте з собою поводитися. Вам очевидно відомо, що чоловіки з різними жінками ведуть себе по-різному. Тому, намагайтеся до розпорядку свого дня включати й час на дресирування власного чоловіка. Чоловіки тепер, як я вже мав необережність стверджувати, тепер слабка стать, а тому – безпорадна і немічна. Спробуйте більше розмовляти з ними, щодня пояснюючи елементарні речі. Наприклад, що вам також буває важко, і ви б хотіли частіше переконуватись у своєму правильному виборі чоловіка, партнера по життю. Водночас, робіть це зі зміїною мудрістю, не виїдаючи чайною ложечкою залишки його сірої речовини.

Дорогі чоловіки. Враховуючи те, що ваше перебування в сім’ї створює для всіх лише додатковий клопіт та дрібні побутові неприємності, спробуйте переглянути власне ставлення не лише до дружини та дітей, але й до самого себе. В чому виявляється ваша мужність? В тому, що ви можете голосно стукнути кулаком по столу під час сварки? Так в чому тут крутість? Так робить кожен бабуїн. Нічого чоловічого тут немає.

Поставте себе на місце власної дружини, якій не потрібні навіть ваші гроші, тільки ваша увага та ласка. Гроші вона може заробити і без вас.

Натомість, спробуйте уявити себе на її місці, коли вона пере ваші жовті спереду, а коричневі ззаду труси, шукаючи в ваших стосунках хоч якісь залишки романтики. Погодьтеся, в таких умовах, навіть сторож дядя Вася, який чемно вітається на роботі з вашою дружиною, має більше шансів їй подобатися.

Окрім того, після 35 кожна людина, і ви в тому числі, починає фазу біологічного старіння, тому будь-який самець молодше вас, з багатьох причин, може бути кращий вас. То ж, найгірше, що ви можете для себе зробити – це сидіти день і ніч в інтернеті та в «танчиках», замість того, щоб розвиватися, зупиняючи свою природню деградацію.

Спробуйте не зупинятися на досягнутому, а більше слідкувати за своїм тілом, душею та духом. І, звичайно ж, даруйте жінкам квіти. Не лише тому, що це замість вас може зробити хтось інший, а й тому, що в один прекрасний день ваші стосунки можуть настільки змінитися, що від вас більше не захочуть вже ані квітів, ані діамантів.

Ну, в мене поки все. Йду мити посуд і розвішувати білизну ,) Всім доброго, суботнього дня.

Священик Євген Заплетнюк.

Дедалі більше людей починають свій ранок уже не з кави, а з пролистування соцмереж. Ледве прокинувшись, ми переглядаємо новини і ділимося інформацією. Звісно, ставимо «лайки».

Здавалось би, цілком автоматична функція, якою ми користуємося не замислюючись. За день ми ставимо десятки (або й сотні) лайків знайомим і незнайомим людям. Кожному хочеться, щоб його записи набирали якомога більше таких схвалень. Але у різних лайків — різна ціна. Інколи вони просто тішать самолюбство, а іноді — рятують життя.

Як можна врятувати життя, просто поставивши лайк під записом? Зараз поясню.

Спершу поясню, навіщо я взагалі вирішила писати цей текст. Дням у Фейсбуку я понарікала на те, що працювати люблю вночі. Тексти я теж пишу ночами. Вдень я викладаю нарівні з важливою інформацією різні фотки з котиками, квіточками, селфі та просто ділюся з читачами тим, що вважаю цікавим. А вночі я пишу робочі тексти. Про боротьбу з сексуальним насильством, про допомогу, потрібну тут і тепер. Так ось, проаналізувавши ситуацію, я була засмучена тим, що пости про котиків або гарне фото можуть набрати за день і двісті лайків, а пост із довгим текстом, який містить системний аналіз ситуації, лайкають украй рідко.
Раніше я пов’язувала це з тим, що людям ліньки читати довгі тексти, або просто неприємно читати про насильство. А вчора, почитавши коменти, я зрозуміла: люди взагалі не дуже розуміють технічне призначення лайків! Не всі, звісно, але багато хто. Один із користувачів пояснив: я не лайкаю твої пости на тему педофілії, бо я солідарний з тобою в цій боротьбі, але не можу поставити «подобається» під тим, про що ти пишеш! Тобто користувач сприйняв фейсбучне «мені подобається» буквально. Інші вважають, що лайки треба ставити тільки тоді, коли повністю згоден з позицією автора, без будь-яких «але». Цінність суспільної дискусії применшується. Треті взагалі вважають лайки чимось зайвим. Ці помилки особливо фатальні у Фейсбуку.

1. Якщо ви лайкаєте постинг френда, а він лайкає ваші записи, то подальші пости ви будете бачити у стрічках одне одного частіше. Якщо ви не лайкаєте пости друзів, то можете взагалі не побачити, що написав ваш знайомий на своїй сторінці. Тому що Фейсбук формує вашу стрічку «виходячи з ваших уподобань». Це перше й головне.

2. Лайки допомагають підняти інформацію нагору в рейтингу, зроблять запис популярним, і текст зможуть побачити набагато більше людей. Якщо пост ніхто не лайкнув, навіть якщо у вас 5 тисяч френдів, то, швидше за все, більшість узагалі не побачать, що ви там щось написали.

А тепер — найголовніше.

Чому ваші лайки та репости можуть урятувати комусь життя? Чому так важливо ставити лайки під тими записами, які вас хвилюють?

Як ви вже зрозуміли з прочитаного, завдяки соціальній активності довкола запису конкретний пост приверне увагу набагато більшої кількості людей. Одне з моїх головних завдань — інформувати читачів про педофілію та способах боротьби з педофілами. Також часто я публікую інформацію, яка методами фейсбучного «сарафанного радіо» може вирішувати проблеми високих рівнів. Звісно, якщо запис стане популярним.

Але при цьому треба враховувати, що не всі лайки та репости однаково корисні. Ви знаєте, що ФБ запровадив градацію лайків-емодзі. Так ось, у тому разі, коли ви хочете правильно відреагувати на соціально значущий постинг, у жодному разі не натискайте ні на що, окрім «мені подобається»!

За моїми спостереженнями, люди роблять дослівно навпаки. Коли вони бачать щось, що не вкладається в їхнє світобачення, про тих-таки педофілів, багато хто ставить «злість», оцей значок із червоною мармизкою. Це помилка. Як реакція, «злість» може означати як те, що ви вимагаєте ВИДАЛИТИ такий текст, так і те, що ваш праведний гнів цілком ПІДТРИМУЄ позицію автора. Англомовний за структурою ФБ трактує такий смайл однозначно: людям цей запис не подобається. І якщо таких лайків набереться відповідна кількість, запис можуть видалити, а користувача забанити за порушення правил. І ніхто не буде розглядати, про що саме був текст!

Те ж саме з заплаканою мармизкою «сумно». Це, звісно, мило, дякую, але всі емозді з лайками ніяк не враховуються інтернет-роботами до рейтингу. Тому, якщо ви хочете допомогти у важливій темі, натискайте тільки просте «подобається».

Щодо репостів, то вони не всі однаково корисні. Я написала довгий текст, який хтось «розшарив», але в поширенні бачимо винесену нагору картинку і СІРИЙ неактивний текст під нею, на який мало хто звертає увагу. Далеко не кожен здогадається або захоче натиснути на вихідний текст, аби побачити, що саме там було поширене. Тому потрібно при «розшарюванні» важливої інформації, писати від себе, чим вона важлива або на що треба звернути увагу.

За питання Марку Цукербергу про те, що Facebook збирається робити з несправедливою модерацією українського контенту

, проголосувало лайками більше 47000 користувачів.

Як повідомляє портал AIN, питання від української аудиторії набрало найбільше лайків за всю історію Q & A, які регулярно проводить засновник мережі. Нижче наводяться його витримки з його відповіді:

«47 тисяч голосів за питання – це найбільш рейтингове питання на Q & A, яке у нас коли-небудь було, так що я провів деякі дослідження, щоб упевнитися, що у мене є відповідь на нього.

Одна частина питання була про модерацію контенту і деякий контент від українських користувачів, який був заблокований. Друга частина питання – про те, як ми модеруємо контент, і третя, про яку писав український президент – чи відкриємо ми офіс в Україні.

На рахунок першої частини запитання – частина цього контенту порушувала наші правила про «риторику ненависті». Ми не дозволяємо писати на Facebook речі, які ображають інші групи людей, у тому числі – етнічні, які закликають до насильства по відношенню до інших груп. І на жаль, ряд постів це правило порушувало, люди зі спільноти про це повідомили, і ми знайшли в цих постах образи, так що ми заблокували такий контент.

… Частина людей питала про те, чи правда, що пости українських блогерів модерували росіяни – адже між Україною і Росією зараз йде конфлікт. Є думка, що їх модерують антиукраїнськи налаштовані росіяни. Це не правда. По-перше, у нас просто немає російського офісу. Зазвичай, ми даємо людям, які говорять цією мовою, перевірити контент, і даний контент перевіряла команда в Дубліні, яка говорить багатьма мовами.

… Говорячи про питання від українського президента про те, чи збираємося ми відкрити офіс в Україні, з часом ми, можливо, це розглянемо. У тому, щоб команда, особливо програмісти, які створюють продукт, не були б розсипані по всьому світу, є певні переваги … У тому, щоб мати офіс, який буде працювати з локальними партнерами – теж».

Деякі користувачі з України вже назвали виступ Марка з цього питання «ганебним». «Дозвольте висловитися від імені більшості українців – ви дуже розчарували нас, Марк», – пише одна з користувачок.

Нагадаємо, не раз після революції українські користувачі скаржилися на несправедливість з боку Facebook, пояснюючи це тим, що український сегмент “курує” російський менеджмент (або, принаймні, співчутлива росіянам команда).

Джерело – http://ain.ua/2015/05/15/580677