Оголошена окупантами так звана евакуація з тимчасово окупованої території Донецької та Луганської областей до Росії виявилася гігантською мильною бульбашкою. Місцеві жителі розповіли OBOZREVATEL шокуючі деталі цієї “всереспубліканської” акції.

Докладніше читайте у нашому матеріалі.

Ватажки дали відмашку
У п’ятницю, 18 лютого, у “ЛНР” та “ДНР” заявили про термінову евакуацію населення на територію Російської Федерації. Це пояснили майбутнім “наступом Збройних сил України”. У соціальних мережах почали розганяти інформацію, що тих, хто не поїде, уб’ють українські “окупанти”.

Людей почали вивозити вже о 19:00. Насамперед в автобуси пускали жінок із дітьми та старих людей. Але черги охочих не було: для людей стало потрясінням те, що їм узагалі доведеться кудись їхати.

Як розповіла OВOZREVATEL 63-річна мешканка Будьонівського району Донецька, про евакуацію вона дізналася випадково від сусіда – йому на мобільний надійшло СМС-повідомлення.

“Я спочатку подумала, що це чийсь дурний жарт, але коли повернулася додому і зайшла в інтернет, то побачила звернення Пушиліна. Перша реакція – шок, а потім заспокоїлася. Ну що за дурниці, який наступ? Загалом ми з чоловіком вирішили нікуди не їхати – бо це наш дім!” – пояснила Ірина.

На її думку, їхати взимку бог знає куди, невідомо де і як жити, і найголовніше – за які гроші, це “занадто складно”.

“Ми вже немолоді, живемо у своєму будинку: є запаси води та їжі. Благо, влітку займалися городом – усе своє. А кому ми в Росії потрібні?” – додала жінка.

За її словами, всі сусіди та знайомі, а також далекі родичі не захотіли їхати.

“Адекватні люди можуть робити певні висновки. Зараз немає того пекла, яке було у 2014 та 2015 роках. Чому оголосили евакуацію? Найімовірніше, Росії потрібна картинка, але ми в цьому брати участь не хочемо”.

Коли ж “влада” оголосила, що не евакуйовуватиме чоловіче населення призовного віку, для місцевих жителів це стало великим сюрпризом, а для когось і шоком. Тим чоловікам, кому від 18 до 55, тепер насильно доведеться “захищати батьківщину”.

Однак потім віковий ценз змінився: 17-річних хлопців теж вирішили залишити в “республіках” і загнати у військкомати, та й 60-65-річні, за задумом окупантів, теж можуть воювати.

Тож основний контингент “біженців” у Росію склали молоді та середнього віку жінки з дітьми. Дуже багато розлучених чи вдів.

Однак і тут усе виявилося непросто.

Скандал на кордоні
Як розповіла OBOZREVATEL мешканка окупованої Горлівки, навіть ті, хто й хотів би опинитись у “безпечному місці”, у результаті нікуди не поїхали.

33-річні Ольга та Наталя, в однієї з них дев’ятирічна донька, у другої – хлопчики по 10 та 12 років, швидко зібрали речі та документи і побігли до автобуса. Але вже на кордоні з Росією їх… висадили.

“І кума, і я розлучені. Де наші колишні чоловіки – не знаємо ось уже кілька років, а на кордоні нам заявили, що має бути довіреність від батьків. Незважаючи на те, що ми пояснили ситуацію, нас так і не пустили до Росії. Сказали: можете в’їхати самі, але без дітей. Це що таке?!” – обурена жінка.

За її словами, їхню розмову почув один чоловік, який виявився теж із Горлівки. Він на своєму вбитому мікроавтобусі й відвіз їх назад додому – щоправда, за чималу суму.

“Розумієте, нас женуть як худобу в Росію, але не пускають дітей. Це не евакуація, це величезна фікція! Як можна не пустити тих, кому загрожує небезпека?!” – каже Ольга.

На запитання про те, чи вірить вона у наступ української армії, каже, що сумнівається: “Я більше вірю в серйозне загострення, що посиляться бойові дії та обстріли, а нам буде не солодко. Та й дітей шкода. Тому ми й вирішили поїхати”.

Щодо переїзду на підконтрольну Україні територію, Ольга побоюється труднощів. За її словами, вона абсолютно аполітична людина, не ідейна, а коли почалася війна, її донька була зовсім крихіткою, чоловік на той час уже пішов.

“Квартира мені залишилася від батьків, тому я і не виїжджала. Куди пертися з маленькою дитиною? Згодом звикла, але, звичайно, хочеться, щоб усе було як до війни”, – розповіла жінка.

Квиток в один кінець
Несолодко виявилося і тим жителям Донецької та Луганської областей, хто все ж таки дістався Росії.

Пізно ввечері 18 лютого перші автобуси з “біженцями” прибули до Ростовської області: їх було аж 80 людей. Абияк розселили в санаторіях – ніхто в Росії на них не чекав.

А коли місцеві жителі дізналися, що кожному, хто виїхав із Донбасу в Росії, видадуть по 10 тисяч рублів, у соцмережах і зовсім почалося пекло. Росіяни розлютилися через виділені з бюджету кошти на “чужинців”.

Деякі запропонували везти жителів ОРДЛО до Сибіру – “орати та відпрацьовувати свій хліб, а не на халяву жити, як вони всі звикли”. Частина просто ображала “біженців”, обзиваючи їх “сміттям”, “збродом” тощо.

А деякі регіони РФ і зовсім не захотіли пускати їх до себе. Наприклад, на Кубані та в Ставропольському краї – через сезон відпусток.

За словами жительки Тореза (Донецька область), що виїхала в РФ, ставлення до “втікачів” дійсно дуже негативне. Єдине нормальне було те, що під час “евакуації” в автобусах видавали сухпайки та картки російських мобільних операторів (із безкоштовним інтернетом та розмовами по області на 7 днів). Але після розселення все змінилося.

“Я навіть не говорю про умови: нас розмістили у дитячому таборі з маленькими ліжками, у кімнаті по 5-8 осіб. Дихати нема чим! Речі всі в сумках, на стінах тільки цвяхи, які дірявлять одяг. Приготувати самим нічого не можна, діти постійно в істериці”, – розповіла Марина.

За словами жінки, два дні перебування в Росії вже довели всіх до білої гарячки: люди хочуть повернутися додому, зокрема й через те, що місцеві жителі “не висловлюють жодного співчуття”.

“Нас навіть питають, навіщо ми до них “приперлися”! Просто до сліз”, – поділилася Марина.

У різних групах у соціальних мережах обговорюють варіанти повернення. “Влада” раніше оголосила, що кордон “республік” із Росією працює тільки на виїзд, в’їзд цивільним у “Л/ДНР” зараз заборонено.

Цей факт став ще одним ударом для “біженців”. Проте найхитріші з них спочатку вирішили скористатися матеріальною допомогою від Росії, а вже потім повернутися на Донбас. Як то кажуть, із паршивої вівці хоч вовни жмут.

Деякі жителі окупованої території вирішили підстрахуватися від “великої війни” і все ж таки виїхати до Росії. Але не залишатись там, а приїхати на підконтрольну Україні територію.

“Прямо з “республік” це неможливо, проїзд закритий. Багато хто їздив через Росію, але це довго і дорого. Ну, а якщо хоча б дорога в РФ для нас буде безкоштовною, та й видадуть якусь допомогу, спробуємо потім поїхати в Дніпро до родичів”, – розповіла OBOZREVATEL мешканка Донецька.

Єдина складність у багатьох охочих осісти в Україні – це те, що діти, які народилися за роки війни, мають лише документи “Л/ДНР”. Чи випустять їх із Росії – поки що під великим питанням, а ось українські прикордонники кажуть, що в такій ситуації є вихід. Головне, щоби батьки були громадянами України.

У мережі опублікували відео допиту терористами “Л/ДНР” українського військового Павла Котенка, який потрапив до полону в серпні 2014 року.

Відповідний ролик оприлюднив в Twitter “Інформатор ЗСУ”. Під час допиту він не видав інформацію, яку вимагали проросійські бойовики, і відмовився співпрацювати, (щоб подивитися відео, проскрольте сторінку до кінця).

Котенко Павло Ігорович, старишй лейтенант #ЗСУ, 25 бригада: "Я давав клятву на вірність Україні. Краще розстрілюйте, проти своїх не піду!".

Ось за яких чоловіків потрібно виходити заміж, дівчата, а не за сраних мажорів. На емоціях! pic.twitter.com/5aKf9QKynO

— Інформатор ЗСУ (@UA_ARMY_INFO) August 18, 2018

“Котенко Павло Ігорович. Старший лейтенант ЗСУ, 25 бригада: “Я давав клятву на вірність Україні. Краще розстрілюйте, проти своїх не піду!”. Ось за яких чоловіків потрібно виходити заміж, дівчата, а не за с*аних мажорів”, – сказано в повідомленні.

Варто відзначити, що Котенко звільнили з полону, після чого він повернувся на службу. Указом президента України від 13 серпня 2015 року його нагороджено орденом “За мужність” третього ступеня.

Нагадаємо, терористи вносили Котенко в список з обміну полоненими в вересні 2014 року.

Як повідомлялося раніше, 17 серпня терористи “ДНР” оприлюднили постановочне визнання полоненого журналіста Станіслава Асєєва (Васіна) в шпигунстві. Він розповів, що працював на українську розвідку, а Данбасс вважає українською територією.