Олександр та Михайло Куцики пішли на війну добровольцями

Загиблих військовослужбовців поховають 17 січня на Алеї Героїв міського кладовища Ковеля
Батько і син з Волині Михайло та Олександр Куцики загинули в один день під час несення військової служби. Батьку було 48 років, а його сину – 28 років. Наразі не повідомляють, де саме та за яких обставин загинули військовослужбовці. Відомо лише, що вони воювали з другого дня повномасштабного вторгнення, а на війну пішли добровольцями.

Про загибель Михайла та Олександра Куциків повідомив ковельський міський голова Ігор Чайка. За його словами, Михайлу Куцику було 48 років. Він був приватним підприємцем, захоплювався автомобілями. На другий день повномасштабної війни, 25 лютого 2022 року, пішов добровольцем обороняти країну разом із сином.

Олександру Куцику було 28 років. Служив у одній з бригад ТРО. З 2016 по 2021 рік служив за контрактом, був учасником бойових дій, воював під Краматорськом. 25 лютого 2022 року пішов воювати добровольцем, хоч за станом здоров’я міг лишатися вдома.

Похорон відбудеться 17 січня у Ковелі:

11:45-12:00 – відспівування в соборі Святого Димитрія Солунського, що на вулиці Шевченка, 3;
12:45-13:00 – хресна хода в центр міста й громадянська панахида на Площі Героїв Майдану, що біля міськоі ради.
Поховають військових на Алеї Героїв міського кладовища.

У місті Ковель померла інфікована коронавірусом жінка. Раніше помер її син, а ще один знаходиться на лікуванні. Про це повідомили під час брифінгу у Волинській ОДА, який відбувся сьогодні, 20 травня.

Заступниця голови облдержадміністрації Тетяна Щербак під час брифінгу зазначила, що за минулу добу на території області зареєстрували чотири летальні випадки внаслідок коронавірусу.

У померлої 65-річної ковельчанки 12 травня діагностували коронавірус. У неї була двобічна негоспітальна пневмонія.

Раніше, 11 травня, від коронавірусу помер її син – 44-річний Чабан Василь.

Чоловік проживав з матір’ю. Коло контактних осіб визначили, вони знаходяться на лікуванні.

Ще один син померлої знаходиться на лікуванні з пневмонією та підозрою на коронавірус.

Зазначимо, що за останню добу на Волині зареєстровано 41 новий випадок захворювання на COVID-19.

Найбільше випадків зареєстовано в Ківерцівському районі – 24, в Луцькому районі зареєстровано 4 випадки, в м.Ковелі – 3 випадки, по два випадки в м.Луцьку, Горохівському та Камінь-Каширському районах, по одному випадку зареєстровано в м. Нововолинську, Іваничівському, Маневицькому та Локачинському районах.

Є у Ковелі екзотична пара: темно­шкірий африканець Момоду та українка Вікторія. Для провінційного містечка – це неймовірна дивина! Не один шию звернув, озираючись на молодят. А їм байдуже – на різницю у віці, на різне віросповідання та врешті-решт на різний колір шкіри. Вони нещодавно побралися і насолоджуються медовим місяцем! Для обох це перший шлюб. За ручки тримаються, один одному в очі тепло заглядають і так звично й просто обіймаються перед фотооб’єктивом…

«Я тебе люблю – і все!» – зізнається молодий

Ми спілкуємося у затишній оселі Вікторії Степанюк (прізвище змінене). Вся її сім’я – мама і обранець. Спокійний і навіть, на перший погляд, надміру сором’язливий. Хоча його ніяковість і скутість можна зрозуміти: мови не знає, ще не освоївся толком у чужій країні, та й інтерв’ю роздавати явно не звик. Тому більше відмовчується. З Вікторією розмовляють англійською. У свій час вона викладала іноземну мову у школі, тепер на заслуженому відпочинку, тож зі спілкуванням проблем немає. Хоча ні, вони не спілкуються – воркують, як голубки. Мова у них обох тиха і лагідна. Такі підібралися…

– Момоду, тут цікавляться, чим я тобі сподобалася? – з теплою усмішкою Вікторія англійською звертається до свого чоловіка.

Він відповідає так, що і перекладати нам не треба:

– Я тебе люблю… Сподобалась – і полюбив. От і все…

Її 26-річний Момоду Сісей родом з невеличкої країни на заході Африки – Гамбії. Познайомилася пара в Інтернеті. Зав’язалася дружба, а за нею і кохання не забарилося. Цілий рік вони переписувалися, аж поки вирішили: треба врешті зустрітися віч-на-віч.

– Чесно кажучи, я до останнього не дуже то й вірила у те, що Момоду приїде, – зізнається Вікторія. – Бо, знаєте, обіцяти можна багато… Я ж теж не перший день живу. Читала і знала про різноманітних аферистів, які втираються в довіру до жінок і виманюють у них гроші. Тож одразу попередила, що живу небагато. Жартома радила йому пошукати заможніших дам зі Швеції чи Англії, якщо раптом він переслідує якісь меркантильні цілі. Але Момоду виявився дуже наполегливим. Усе мені казав: «Я докажу і приїду! Бо не треба мені англічанка, я до тебе хочу!»

Вийшла заміж у Гамбії, не встаючи зі свого дивана

Насправді, щоб приїхати в Україну, хлопцеві довелося пройти сім кіл пекла. Річ у тім, що в Гамбії навіть немає дипломатичної установи. Йому довелося постійно їздити у сусідню країну Сенегал. Але візу на виїзд чоловікові тоді не дали. «Відфутболили» його другого і навіть третього разу. Між кожними подачами документів тягнулися місяці. Уже й сама Вікторія стала вмовляти кавалера не витрачати дарма гроші, бо, видно, така вже їхня доля… Але, як зізнається тепер, саме цим чоловік її й підкупив: він не опустив руки, не здався, а продовжував штурмувати сенегальське посольство. І лише за четвертим разом Момоду отримав дозвіл на виїзд у Європу. Потім пояснив нареченій, що хотів будь-що їхати легально. Адже навчений трагічним досвідом його товаришів, які намагалися покинути країну нелегально на човнах і часто гинули у морських хвилях.

Як виявилося, кошти на дорогу до України йому збирали всією численною родиною. Те, що їде на інший континент, а між закоханими різниця у віці, різна культура, традиції та віросповідання (Момоду мусульманин), батьків не турбувало. Мовляв, це вибір сина.

– Я вже встигла двічі вийти заміж за Момоду, – сміється Вікторія. – У Гамбії такі дивні закони, коли пару можуть одружити навіть без їхньої присутності. Щоправда, молодята повинні дати перед тим на це дозвіл. Тож вперше я «брала шлюб» у травні в Гамбії, причому не встаючи зі свого українського дивана. Момоду не хотів їхати до мене нежонатим, тому його батьки одружували сина там. І у Ковель він прибув моїм законним чоловіком з гамбійським свідоцтвом про шлюб. А вже тут ми побралися за нашими українськими законами. Та ще й зненацька виявилися у місцевому РАЦСі ювілейною, 500-ю, парою!

У батька Момоду – дві дружини

Вікторія розповідає просто вражаючі факти про життєвий уклад гамбійців. У нас он циганами та бабаями дітей лякають, а у них – білими людьми. І варто якомусь такому туристу забрести у віддалене гамбійське село, то дітвора перелякано кричить: «Білий, білий!» Чоловікові там дозволяється мати навіть чотири дружини. Наприклад, у батька Момоду їх дві, і обидві законні. Це не гарем, кожна жінка з дітьми живе окремо. Дружини можуть мешкати у різних селах чи районах і жодного разу не бачитися. То вже головний біль чоловіка, яким чином і за яким графіком їх відвідувати. Батько Момоду, скажімо, живе біля кожної по два дні. Але чоловік повинен надати їм однакові умови та повноцінне грошове забезпечення. Адже гамбійки ніде не працюють, їхня робота – глядіти дітей. Майже всі сім’ї багатодітні. Якщо залишаються вдовами, з ними як правило одружуються брати покійного чоловіка – щоб діти залишилися в родині.

– А вас не лякало, що у Момоду може бути в Гамбії дружина, і навіть не одна? – поцікавилися у Вікторії.

– Ні, ця традиція вже у них відходить, – заперечно хитає головою. – Щоб мати декількох дружин, треба спочатку подумати, чи ти зможеш їх усіх забезпечити. Тепер молоді гамбійці не хочуть ускладнювати собі життя. Тим більше, у такій бідній країні. Там хоч би одну прогодувати. Підробіток можна знайти хіба біля туристів. Момоду, наприклад, супроводжував їх під час подорожей по Сафарі-парку – це була його робота.

Дивує гамбійськими смаколиками

У подарунок Момоду привіз своїй нареченій дуже гарні національні сукні. Барвисті, з абсолютно різним орнаментом, який на жодній не повторюється. Незвичайні і дуже гарні! Щоправда, трохи промахнувся з розміром. Вони виявилися завеликі для мініатюрної Вікторії, тож доведеться їх перешивати.

А ще новоспечений чоловік любить займатися спортом, а особливо поганяти у футбол. Він абсолютно байдужий до шкідливих звичок: не п’є і не курить. До речі, така вже особлива риса гамбійців – алкоголь там не вживають і нещадно засуджують того, хто спробує. І ще, як виявилося, Момоду дуже смачно готує.

– Мені тепер відпала потреба стояти біля плити, – каже жінка. – Бо він любить приготувати щось смачненьке і порадувати нас з мамою своєю стравою. Готує бенячін (щось подібне до плову), рис з рибою. А от нашу українську кухню не оцінив. Пам’ятаю, як ми втомлені приїхали зі Львова (я їздила в аеропорт зустрічати його). Мама тут теж не спала, чекала, супчик на курці приготувала спеціально до приїзду, а він аж злякався: «Як це їсти?! Це хіба їжа? Це ж якийсь густий компот!» Тобто ні борщів, ні вареників, ні голубців він не визнає. З нашої їжі їсть лише омлет, смажену картоплю і рибу в клярі. Ну, і курку-гриль.

Міжрасовий шлюб – це, як з’ясувалося, і багато незручностей та проблем. Перед Новим роком Момоду мусить повертатися у Гамбію і знову подавати документи, але тепер уже на річну візу. Тобто приїде назад лише навесні. Перельоти між континентами неймовірно дорогі, тож у планах чоловіка – шукати у Ковелі роботу.

Теща чорношкірого зятя оцінила

Місце для гарного знімку молодят нам допомагала знайти мама Вікторії, Марія Петрівна.

– Може, ось тут, біля цієї стіни. Так гарно вони удвох получаються, – пропонувала то один варіант, то інший.

– Як вам такий екзотичний зять? – не могли не запитати у Марії Петрівни.

– Я знала, що дочка спілкується з африканцем, бачила його на фото. Тому його приїзд не став несподіванкою. Тільки переживала, як я з ним балакати буду, – сміється. – І знаєте, він мені подобається. Називає мене «ма» і постійно піклується: сумки піднесе, на вулиці під руку візьме, щоб часом не впала, завжди цікавиться, як здоров’я. Він і до своєї мами уважний – я чую, як він з нею говорить. Добрий такий, хороший хлопець…

– Я дуже щаслива і вдячна долі, що дочекалася свого кохання, – і собі додає Вікторія. – Не важливо, скільки нам років. Важливо любити і те саме відчувати у відповідь…

Галина ОЛІФЕРЧУК

Фото Мирослави КОСЬМІНОЇ

У Ковелі на приватній ділянці рятувальники зловили змію.

Про це пише Район.Ковель.

Земля ця вже неодноразово змінювала свого власника, заростаючи лозою. Новий хазяїн вирубує ту лозу, але її не прибирає, залишаючи на місці. У тому хмизу й розвелися змії. А поблизу в будинку проживає сім’я із малолітніми дітьми. Звернення до органів місцевої влади ні до чого не призвели. Не вдалося хоч якось вплинути на господаря зміїної території, який має утримувати свою земельну ділянку в належному стані.

Днями одну змію знову виявив спецкор волинської газети «Вільна думка» Микола Силюк, який має поруч господарську споруду. Він викликав працівників управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Рятувальники оперативно прибули на місце події, сказали, що це – вуж, помістивши його в поліпропіленовий мішок. Подальша доля повзучого гада – невідома.
Фото Миколи Силюка

На Волині, у місті Ковелі працівник одного з відділень «Нової пошти» викрав з посилки майже дві тисячі доларів.

Про це йдеться у вироку, оприлюдненому на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

Інцидент трапився ще наприкінці жовтня минулого року. Відомо, що перебуваючи у кімнаті для фасування посилок четвертого відділення компанії «Нова пошта» у місті Ковелі та маючи вільний доступ до посилок, чоловік таємно викрав грошові кошти у розмірі 1 800 доларів США. У перерахунку згідно з курсом Національного банку України за станом на 25 жовтня 2018 року це складало 50 тисяч 783 гривень 57 копійок.

Також інформують, що чоловік раніше не притягався до кримінальної відповідальності та виховує двох неповнолітніх дітей.

Під час досудового розслідування між обвинуваченим та потерпілою була укладена угода про примирення, яка надійшла до суду разом з обвинувальним актом. Згідно з нею, чоловік визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину та повністю відшкодував завдані збитки. Потерпіла до обвинуваченого не мала будь-яких претензій матеріального чи морального характеру.

Зважаючи на це, суд затвердив угоду, визнав чоловіка винним у вчиненні злочину та призначив покарання у вигляді 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 гривень.