У Миколаєві солдата Валентина Гандебуру, який розстріляв командира танкового батальйону 36-ї бригади морської піхоти Євгена Чорноконя, засудили на 10 років позбавлення волі. Це відбулося після скарги спецпрокуратури у сфері оборони Південного регіону.

Про це пише 368.media.

Миколаївський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції, яким чоловіка визнавали невинним у вбивстві.

Прокурори у суді довели, що у липні 2022 року солдат, перебуваючи на території тимчасової дислокації військової частини у стані алкогольного сп’яніння, під час раптово виниклого словесного конфлікту, із закріпленого за ним автомата Калашникова навмисно здійснив п’ять прицільних пострілів чергою у бік командира. Від отриманих травм, які виявились несумісні з життям, потерпілий помер на місці події.

Командира військової частини на Івано-Франківщині судитимуть за вирубку дерев у заказнику на 4,4 млн грн, повідомили у спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Західного регіону.

За даними слідства, посадовець без будь-яких дозвільних документів організував силами підлеглих незаконну вирубку понад 90 дерев на території заказника місцевого значення “Чорний ліс”, який межує із військовою частиною.

Встановлено, що незаконна вирубка лісу здійснювалась з метою забезпечення господарських потреб вказаного військового формування.

“Внаслідок таких дій навколишньому природному середовищу завдано збитків на суму понад 4,4 мільйони гривень”, – йдеться у повідомленні.

До суду скеровано обвинувальний акт стосовно командира військової частини за фактом перевищення військовою службовою особою влади і службових повноважень та незаконної порубки лісу (ч.5 ст.426-1, ч.4 ст.246 КК України). У разі доведення вини обвинуваченому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років.

На фронті загинув доброволець ДУК “Правий сектор” Герой України Дмитро Коцюбайло, відомий за позивним “Да Вінчі”.

Джерело: президент Володимир Зеленський у Telegram

Пряма мова: “Сьогодні в бою загинув “Да Вінчі”, герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість, – Дмитро Коцюбайло. Боєць 67-ї окремої механізованої бригади, комбат. Загинув в бою під Бахмутом, у бою за Україну.

Він із 2014 року захищав нашу незалежність, гідність нашого народу. Один із наймолодших героїв України. Один із тих, чия особиста історія, характер, сміливість навіки стали історією, характером і сміливістю України.

Уже понад девʼять років українські герої в жорстоких боях за державу виборюють майбутнє для України. Спокій і відносна безпека в тилових містах – це їхній подвиг. Наша впевненість у перемозі України – це їхня стійкість і сила.

Україна завжди памʼятатиме своїх героїв. Наша памʼять про них не згине. Згине цей ворог, що прийшов в Україну.

67-ма бригадо, воїни, слава вашій хоробрості! Усі українці, хто бʼється за Бахмут, слава вашому героїзму! Дякую всім воїнам, чия стійкість і наполегливість знищують армію окупанта на Донбасі! Вічна памʼять усім, хто віддав життя за Україну!”

Деталі: Коцюбайлу було 27 років. Молодший лейтенант очолював окремий механізований батальйон “Вовки Да Вінчі” в складі 67-мої окремої механізованої бригади.

“Да Вінчі” перебував на фронті з початку російсько-української війни. У 2014 році зазнав важкого поранення танковим снарядом у Пісках Донецької області.

Після одужання, через три місяці реабілітації повернувся на фронт, де продовжив відстоювати суверенітет і територіальну цілісність України.

Указом президента Зеленського від 30 листопада 2021 року Коцюбайлу було присвоєно звання Героя України.

Головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний призначив колишнього генерального прокурора Юрія Луценка командиром взводу ударних БПЛА. Наказ було підписано ще в понеділок, 20 лютого, але про це стало відомо лише сьогодні.

Відповідну інформацію оприлюднила прессекретарка Луценка Лариса Сарган. Про це вона повідомила у Twitter, однак не опублікувала текст документа.

“Наказом головнокомандувача Збройних сил України від 20 лютого 2023 року капітана Луценка Ю. В. призначено командиром взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини”, – йдеться у публікації.

Відомо, що Луценко став на захист Батьківщини у лютому минулого року. Нещодавно він отримав звання капітана.

Дружина ексгенпрокурора Ірина розповіла, що він спочатку був у теробороні Києва, потім у Миколаєві та на Херсонському напрямку.

Вже понад три місяці Луценко служить на Донецькому напрямку – у Бахмуті й Соледарі.

Нагадаємо: Луценко обіймав посаду генерального прокурора України з 2016-го до 2019 року.

На полі бою загинув командирдобровольчого батальйону “Карпатська Січ” та багаторічний керівник “Легіону Свободи” Олег Куцин.

Загинув Олег Куцин, захищаючи Харківщину, зокрема на Ізюмському напрямку.

Про гірку втрату повідомив мер Івано-Франківська Руслан Марцінків.

Міський голова назвав Куцина “один з найпотужніших командирів”. Марцінків висловив щирі співчуття рідним та близьким загиблого Героя України.

“Непоправна втрата! На східному фронті загинув один з найпотужніших командирів – Олег Куцин. Засновник і багаторічний керівник “Легіону Свободи”, командир батальйону “Карпатська Січ” (49-й окремий стрілецький батальйон ЗСУ), його знали як справжнього воїна, поважали як командувача та добру людину з незламним характером. Щирі співчуття родині!”, – написав мер Івано-Франківська.

Відомо, Куцин створив добровольчий батальйон 2014 року, а пізніше перетворив його у один з найбільш боєздатних підрозділів у складі ЗСУ. Від початку повномасштабної російської агресії 24 лютого 2022 року небайдужі без досвіду бойових дій та добровольці з інших країн згуртувалися навколо ветеранів “ОДЧ Карпатська Січ”, створивши добровольчий батальйон. Вони обороняли Київ, тримали позиції в Ірпіні, Романівці, Стоянці та на Броварському напрямку. Після деокупації Київщини підрозділ виконує завдання на Ізюмському напрямку.

19 травня 2022 року частина добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ” увійшла у лави ЗСУ, як 49-ий окремий піхотний батальйон Сухопутних військ Збройних Сил України “Карпатська Січ”.

Полковника навмисно ліквідували свої ж солдати через “масштаби втрат, понесених його бригадою”.

У Київській області російські солдати переїхали на танку свого ж полковника. Ймовірна причина полягає в тому, що їхня бригада зазнала надто великих втрат в Україні.

Про це повідомляє Evening Standard.

Як зазначається, особу загиблого вдалось ідентифікувати. Ним виявився полковник з 37-ї мотострілецької бригади Юрій Медведєв. Офіційні особ пояснюють, що цей інцидент ілюструє “проблеми морального духу, з якими стикаються російські війська”.

Західні офіційні особи заявляють, що, на їхню думку, полковника Медведєва навмисно ліквідували свої ж солдати через “масштаби втрат, понесених його бригадою”.

“Ми переконані, що його переїхали його власні війська. Коли ми говоримо про військові операції, важливо, щоб ми не просто рахували зброю і танки, а думали про моральні і концептуальні елементи бойової потужності”, — пише видання.

Російський окупант на танку переїхав свого командира, полковника Юрія Медведєва. Солдат звинуватив його у загибелі половини товаришів по службі.

Про це у Facebook повідомив журналіст Роман Цимбалюк. Він уточнив, що інцидент трапився в районі Макарова Київської області у лавах 37-ої окремої мотострілецької бригади (в/ч 69647).

З понад 1500 військовослужбовців втрати склали близько 50% особового складу, багато солдатів дістали поранення.

“Військовослужбовець, обравши зручний момент під час бою, переїхав танком командира бригади полковника Юрія Медведєва, пошкодивши йому обидві ноги”, – написав журналіст.

За даними Цимбалюка, зараз Медведєв перебуває на білоруській території у лікарні. Він нагороджений орденом мужності, а також чекає на компенсацію за “бойове поранення”.

Українські захисники нібито ліквідували окупанта Михайла Романова, він був командиром армії РФ. Загарбник ґвалтував жінок та віддавав накази про вбивства мирних жителів у Київській області.

Про це в Instagram повідомив український актор та телеведучий Андрій Джеджула, який від початку вторгнення РФ займається волонтерством. Він зазначив, що ця інформація нібито офіційно підтверджена українськими військовими (щоб подивитися фото та відео, доскрольте сторінку до кінця), однак заяви від ЗСУ поки не було.

Водночас шеф-редактор порталу “Rusjev” Віталій Рождаєв підтвердив у Facebook, що Романов, який вбивав жінок на очах у дітей та знущався з людей у Богданівці, ліквідований.

Він додав, що фото трупа окупанта вже надіслали його дружині Альбіні. Разом із Романовим того дня було вбито багатьох інших російських загарбників.

У мережі показали командира окупаційної армії РФ Михайла Романова, який нині орудує на Київщині. Очевидці стверджують, що цей воєнний злочинець ґвалтує українських жінок та вбиває мешканців Київської області.

Фото російського вбивці показав телеведучий Андрій Джеджула.

Він оприлюднив розповідь місцевої жительки, яку окупанти під проводом Романова впродовж трьох діб катували у селі Богданівка Броварського району Київської області.

Жінка, яка намагалася врятуватися в цьому селі від обстрілів, розповіла, що група окупантів вдирається в будинки місцевих і грабує їх. Окупанти знущаються з людей, витягують жінок з підвалів, погрожуючи розстрілом і не зважаючи на маленьких дітей.

Щонайменше одного чоловіка окупанти вбили на очах у його 4-річної доньки, його дружину, маму дівчинки, жорстоко ґвалтували. Їй вдалося втекти разом з дитиною, жінку прихистили сусіди.

У селі немає ні світла, ні води. Тих, хто намагається втекти з Богданівки – розстрілюють. За словами очевидців, повсюди на вулицях лежать тіла вбитих.

Одна з жінок знайшла виродка в мережі Вконтакте, і показала його фото. Також постраждалі розшукали дружину Романова в соцмережі.

Люди просять захисників України у разі, якщо вбивця та ґвалтівник потрапить їм до рук – помститися йому за невинних мирних людей.

Командир, що не боявся смерті, знав напам’ять Біблію і часто читав її для вояків. Вважав їх своїми дітьми. Нещодавно в Івано-Франківську прощалися із загиблим івано-франківським капітаном, начальником розвідки 24-ї ОМБ Віталієм Сенюком, який після виходу на пенсію і складної операції на спинному мозку не всидів вдома і з самого початку війни рушив на передову, пише ГК.

Бог дав, і Бог забрав

У давні часи на схід від Палестини жив праведний чоловік на ім`я Іов. Господь нагородив його великими благами. Іов володів численним табуном худоби, мав велику і дружню родину. Та диявол позаздрив Іову. Нечистий став зводити наклеп перед Богом на праведного: «Відбери у нього все, що він має, – ось побачиш тоді, чи славитиме він Тебе». І сталися біди в Іова. Одного дня розбійники вкрали всю його худобу, поперебивали наймитів, а страшний вихор із пустелі зруйнував дім, в якому зібрались Іовові діти, і всі вони загинули. Та Іов не тільки не став ремствувати на Бога, а сказав: «Господь дав, Господь і взяв».

Посоромлений диявол не вгамувався. Він знову став зводити наклеп на Іова: «Торкнись тільки його тіла – і побачиш, чи славитиме він Тебе». Бог дозволив дияволові позбавити Іова ще й здоров`я. Чоловіка вразила проказа. Тоді навіть Іовова дружина сказала: «Нащо ти молишся до такого Бога?» Але Іов залишився твердим, не втрачав надії: «Господь дав, Господь і взяв». І Бог нагородив вірного Іова. Повернув йому здоров`я, дітей, а худоби побільшало вдвічі, ніж було раніше.

Цю біблійну історію часто любив переповідати Віталій Сенюк, особливо, коли пішов на війну. Говорив, аби не здаватися перед труднощами, бо таким чином Господь випробовує людину, щоб укріпити її дух. Він не боявся смерті, бо казав, що то все людське, земна марнота і ловлення вітру: «Бог дав, і Бог забрав».

За мир, а не проти війни

45-річний військовослужбовець загинув 14 січня 2017 року на Луганщині. Він прямував на бойове завдання, коли автомобіль обстріляли з протитанкового ракетного комплексу. Миттєва смерть. До речі, в машині мав їхати інший воїн, але вони в останній момент помінялися.

Поховали героя на Алеї слави івано-франківського кладовища.

Професійний військовий. Був на пенсії, переніс складну операцію, однак із початком бойових дій пішов добровольцем на Схід. Служив за контрактом у 24-й окремій механізованій бригаді начальником розвідки одного з батальйонів.

«Справжній офіцер», – так про Віталія Сенюка відгукуються більшість вояків. Сидіти в штабі – то було не його. Йшов туди, де гаряче, разом із простими солдатами. За три роки війни пройшов багато пекельних місць, але завжди пліч-о-пліч із побратимами зустрічав небезпеку. Брав участь у найскладніших операціях. Зокрема, пройшов Зеленопілля, Лутугине, звільняв Лисичанськ. Казав, що синдром війни затяг його з головою, і лишатиметься він на фронті аж до перемоги.

Після другої операції на спинному мозку в 2016-му Віталій Сенюк міг піти в заслужену відпустку чи взагалі залишитися вдома, або ж принаймні міг служити в штабі. «Я був шокований, коли побачив командира в Попасній у період боїв на Світлодарській дузі», – пригадує волонтер, журналіст із Чорткова Олег Кушнір, який познайомився з Віталієм Сенюком ще 15 років тому.

Своїх вояків офіцер називав рідними дітьми. «Як я їх зараз можу залишити?» – пояснював тоді начальник розвідки. Його слухали не тому, що він був командиром, а тому що заслужив міцний авторитет. Офіцер не раз розповідав своїй дружині, що багатьом воякам гостро бракує, аби їх просто вислухали. Мовчки. Без порад.

У бою Віталій Сенюк наступав на ворога без ненависті, адже натискав на гачок задля захисту, боровся за мир, а не проти війни.

Бойовий побратим Андрій Нагребецький відзначає особливу відвагу іванофранківця. Не глупу відвагу, яка здатна покосити багатьох воїнів, але ту, що зберігає сотні життів. Військовий пригадує, як у 2015-му на Луганщині Віталій Сенюк, будучи нештатним артилерійським навідником, не побоявся і не покинув водонапірну башту, яку зусібіч обстрілював ворог. Якщо б артилерія тоді влучно не стріляла, полягло б чимало наших хлопців на передових позиціях.

Командир вирвав багатьох побратимів із грізних лап смерті, не один востаннє заплющив очі на його руках – Віталій Сенюк пережив усяке, але при цьому завжди випромінював умиротворення, начебто знав трохи більше, ніж інші.

«Татку, можеш лишитися назавжди?»

Балкон його помешкання в Івано-Франківську вирізняється з-поміж решти в багатоповерхівці – там висить величезний синьо-жовтий прапор. Віталій привіз його із зони АТО.

У загиблого залишилися дружина і троє дітей. Найменшому, Іллі – 9 років. Його поява на світ стала справжнім дивом, адже коли Віталій перехворів на складну недугу, медики запевнили, що дітей він більше не матиме. Однак уже незабаром щаслива і водночас шокована пара не могла відвести очей від монітора УЗД під час огляду дружини Ірини: крихітка, що визрівала в утробі, показувала батькам великий палець на руці, запевняючи, що все буде добре. Навіть лікарі збіглися на ту чудасію глянути.

Відколи батько пішов воювати, Іллюша цілими днями надсилав йому по телефону смайлики, аби таткові було веселіше на фронті. Часто співав щось радісне і пересилав голосовою поштою. Коли Віталік приїжджав на кілька днів додому, то Ілля не відходив від нього: «Татку, ти можеш уже лишитися назавжди?» – «Синочку, там дуже багато хлопців, в яких ще немає коханих дружин, немає діточок, таких ось, як ти. І я їм потрібен там, аби вони все те колись змогли мати в своєму житті».

22-літня донька Юлія розповідає, що батько виховував їх зі старшим братом Владиславом у військовому дусі: зранку – підйом, півгодини, щоб зібратися до школи, спати – не пізніше 21.00, побавилися іграшками – одразу прибрати за собою. Дівчина каже, що тепер дуже вдячна татові за таке виховання, воно неабияк допомогло у дорослому житті, де успіх великою мірою залежить і від самоорганізації.

Дружина розмовляла з Віталієм за день до його загибелі, 13 січня – то якраз була 24-та річниця спільного сімейного життя. «Татусю, ти що, забув?» – весело питала Ірина. – «Як то забув, мамусю? Все до секунди пам’ятаю». Тоді вони сказали одне одному багато теплих слів. Віталій дякував Господу за пройдений разом шлях. Хоча по-різному бувало. Доля кидала сім’ю військового з місця на місце: Чортків, Коломия, Івано-Франківськ.

Часом по п’ять-шість місяців жили в казармі без копійки в кишені. Зарплату не давали.  На пайок – макарони і мука з хробаками. Виживали, як могли. Ірина просіювала ту муку і готувала вареники. Іноді Сенюку вдавалося принести нормальну їжу з казенної їдальні.

Волонтер Олег Кушнір не пригадує, аби капітан бодай колись із кимось конфліктував, незважаючи на його доволі жорсткий характер. Захоплювався ковальством, зараз його у рідному селі Острівці, що на Городенківщині, є його робота – велика кована брама, зроблена золотими руками вояка. Також командир обожнював полювання і риболовлю, вирушали туди всією сім’єю.

Ну що б, здавалося, слова…

Дружина Сенюка розповідає, що Господь обдарував чоловіка здатністю споглядати видіння. Вперше це сталося у 2004 році, коли сім’я пристала до протестантської церкви і прийняла водне хрещення.

Одного разу дев’ятимісячному Іллі дали смоктати дольку мандарини, і маля ненароком її проковтнуло. Вже через кілька годин хлоп’я горіло, температура піднялася до сорока градусів. Ірина в паніці зателефонувала чоловікові, який  у цей час  чергував у військовій частині.

«Молися», – одразу сказав Віталій. – «Що молися? Я викликаю швидку». – «Іро, кажу тобі, молися. Не треба швидкої». Але схвильована жінка відчувала, що її молитва не підіймається вище стелі в квартирі – біль за рідне дитя блокував духовний зв’язок, не дозволяв цілковито довірити проблему Господу.

Зате молитва Віталія потрапила до адресата. Він зателефонував додому і розповів, що дуже щиро молився, і перед очима йому явилася картина шторму, посеред якого ковзав крихітний кораблик. Здавалося, наче гігантські хвилі ось-ось дощенту його розтрощать. Але поступово негода почала вщухати, і корабель спокійно поплив далі. У цей час температура в маляти раптово впала до норми. Міцна віра батька порятувала сина.

Коли сім’я почала відвідувати протестантську церкву, Віталій враз покинув курити, взагалі перестав вживати алкоголь. Найскладніше було на роботі – колеги не втрачали нагоди покепкувати. Наприклад, якщо хтось казав, що не питиме, бо вживає якісь пігулки, одразу сміялися: «О, то ти, певно, вже побував у гостях в Сенюка!» Але дружина Віталія каже, що тоді вся церква молилася, аби укріпити чоловіка в цих випробуваннях. І він вистояв.

Командир мав свою Біблію, де кольоровим фломастером відзначав улюблені рядки. «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець»… «Око – то світильник для тіла, тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле»… «Тому, коли принесеш ти до жертівника свій дар, та тут і згадаєш, що брат твій щось має на тебе, то залиши отут дар свій перед жертівником, і піди і примирися перше з братом своїм»…

На першій сторінці свого Святого Письма Віталій Сенюк написав уривок із вірша Т.Шевченка: «Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, як їх почує!.. Знать, од Бога і голос той, і ті слова ідуть меж люди!»

Поза зоною досяжності

Сенюк часто казав, що випробувань неможливо уникнути, але з Богом їх значно легше знести. «Якби вся Україна за нас не молилася, ми би не витерпіли пекучий біль утрати Віталія. Душа верещала від гіркого болю, – зізнається Ірина. – Хоча я розумію, що прийде час і ми зустрінемося. Так каже Слово Боже, а я вірю Слову Божому».

Малий Іллюша приходив зі школи додому і зразу ж до матусі біг: «Мамочко, ну чому ти знову плачеш? Я кожен день приношу відмінну оцінку, а ти все одно плачеш». – «Синочку, я плачу, бо татусь більше не обійме нас». – «Матусю, але ж ти знаєш, що ми зустрінемося з ним на Небесах…»

Та іноді й мудрому хлоп’яті щось уривається в серці: «Матусю, мене так усі люблять, і подарунки дарують, і бавляться зі мною. Та краще би я був бідним і нічого цього не мав, лише би хліб мав. І татка…».

Недавно вагітна невістка Ірини трохи прихворіла, і вдова за звичкою потяглася до телефона, аби набрати Віталія і сказати, щоб молився. А там: «Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності…»