Коли Станиславів був фортецею, до нього потрапляли через дві брами.

Одна з них розташовувалась навпроти нинішнього головного

корпусу медуніверситету і називалася Тисменицька або Кам’янецька. Перед нею проходив фортечний рів, через який був перекинутий дерев’яний міст. Тому забудова початку теперішньої Галицької відбулася порівняно пізно – коли фортеця втратила оборонне значення. 28 січня 1794 року власниця Станиславова Катерина Коссаковськанадала Берку Граффові «для збудування порядного дому, а також утримання склепу шкіряного при тому домі пляц за Тисменицькою брамою, виходячи з міста, по правій стороні, прилягаючого фронтом до мосту, що є при брамі».

Але Берк Графф, певно, зволікав із будовою, адже перші споруди перед Тисменицькою брамою вперше зазначені на мапі 1805 року. А масове будівництво тут розгорнулося вже після 1812-го – коли знесли фортечні мури.

Кам’яниці, які бачимо у лівій частині поштівки, були зведені у першій половині ХІХ століття. У Станиславові орієнтаційну систему адресування запровадили близько 1870 року. До того перехожі відшуковували будинки за прізвищем власника або за характерними прикметами. Світла двоповерхівка із п’ятьма вікнами по фасаду у городян мала оригінальну назву – «Широка брама». Ймовір­но, таке ім’я вона отримала через великий арковий проїзд під другим вікном.

У 1880-х початок вулиці Лисецької переме­йнували на честь польського поета Карпінського. Близькість до Ринку і жвавий рух перетворили її на своєрідний діловий центр міста, тож усі перші поверхи кам’яниць були зайняті крамницями, конторами, аптеками і т. д.

Письменник Горацій Сафрін у збірці єврейського гумору «При шабатових свічах» наводить анекдот. У Станиславові, на вулиці Карпінського, в одній кам’яниці містились одразу три єврейські взуттєві крамниці. Зрозуміло, що торгівля у всіх була ніяка. Аби якось привернути увагу покупців, господар правої вивісив велике оголошення: «Тут продається наймодніше взуття міста». Зауваживши дії конкурента, його колега ліворуч також розмістив банер – «Найдешевший розпродаж закордонного взуття». Крамниця посередині опинилась у повній… прострації. Власник думав і придумав. Ранком над його дверима з’явилась яскрава вивіска: «Головний вхід».

На жаль, «Широка брама» разом із сусідськими кам’яницями не пережила Першу світову. Квартал спалили п’яні мародери російської армії при відступі влітку 1917 року. Очевидець писав: «При вулиці Карпінського, Сапіжинській і на Ринку не має жодної цілої крамниці – усі або спалені, або розбиті. Жодна ролєта не опущена, жодна шиба не вціліла у давніх склепах…».

Є ціла серія австрійських поштівок із сумними краєвидами вулиці, де від будинків залишились тільки вигорілі коробки. Після війни руїни розібрали. Відбудовували, тобто забудовували, ділянку досить довго. Наприклад, чотириповерхівку ліворуч (Галицька, 3) купчиха Емілія Рудер споруджувала вісім років – 1924-1932. У Польщі тоді була криза, інфляція, будували мляво.

На місці «Широкої брами» єврейський промисловець Майєр Бертіш теж поставив чотириповерхівку (Галицька, 5), куди вселився 1 січня 1934 року. Разом із дружиною він мешкав у квартирі № 1, решту здавав. У переписі 1939-го зазначено, що тут проживали шість родин. Якщо згадати, що внизу були крамниці, то виходить по дві квартири на поверх – не погано.

За радянщини там працював хлібний магазин, а нещодавно хлібокомбінат капітально модернізував булочну – поруч відкрили кав’ярню із свіжою випічкою, у вітринах тепер рухаються ляльки-пекарі. Франківці жартують, що це наша відповідь «Рошену».

Пропонуємо пригадати найважливіші події в історії нашого міста, які сталися у 1711-1718 роках.

1711 Власник Станиславова Йосип Потоцький разом зі своїм надвірним військом бере участь у поході Пилипа Орлика на Правобережну Україну проти прихильників польського короля Августа II.

1711

Місто спіткала епідемія морової язви, яка спричинила чимало жертв.

1712 У Польщі триває громадянська війна між прихильниками двох королів — Станіслава Лещинського та Августа ІІ. На Станиславів нападають війська Адама Синявського. Два тижні купка шведів героїчно боронила місто, але сили були нерівні й гарнізон капітулював. Місто пограбували, частково спалили.

1713 Розуміючи безглуздість опору, Йосип Потоцький дійшов згоди з королем Августом II.

1714 14 липня у Станиславові народився Якуб-Валеріан Туманович (1714-1798) — вірмено-католицький архієпископ.

1714 У жовтні, із завершенням громадянської війни, у місто із вигнання повернувся Йосип Потоцький з родиною.

1715 Влітку на запрошення власника міста у Станиславів прибули представники ордена єзуїтів.

1716 2 січня делегати ордену єзуїтів та представники Станиславівської капітули підписали угоду, згідно з якою капітула погодилася на поселення у місті єзуїтів і на їхні церковні відправи у колегіальному костелі

1716 Йосип Потоцький наділив отців-єзуїтів земельною ділянкою під майбутній костел (тепер катедральний собор), на якій до того часу стояв дерев’яний замок Потоцьких.

1716 У вересні єзуїти відкрили школу з класами граматики й синтаксису.

1717 В єзуїтській школі додали два класи — піїтики та риторики.

1717 У колегіаті почали проводити спільні богослужіння.

1718 Станиславівська академія перейшла під керівництво єзуїтів і стала п’ятикласним колегіумом, де навчання проводили польською та латиною.

1718 Сейм у Галичі ухвалив особливий податок з населення краю — на відбудову та оздоблення колегіати.

1718 13 квітня Йосип Потоцький жертвує тринітаріям 20 тисяч злотих і земельну ділянку під будівництво монастиря.

1718 Міська рада прийняла рішення про навчання й підготовку чоловіків Станиславова до захисту міста від нападників.

1718 11 червня при костелі тринітаріїв організовано братство Найсвятішої Трійці.