Ян Кершоу пояснює свою думку тим, що поточний рівень виснаження важко витримати обом сторонам. Важливим буде те, яким буде стан збройних сил обох сторін наприкінці нинішньої зими.

Загарбницька російська війна проти України завершиться до середини наступного року.

Про це британський історик Ян Кершоу сказав в інтерв’ю німецькому виданню Süddeutsche Zeitung, передає “Укрінформ”.

“Навесні ми побачимо, чи готові українці за підтримки Заходу до нового наступу, який відкине нападників. Якщо це так, то ми можемо бути на шляху до того чи іншого рішення навесні, чи влітку… Я припускаю, що війна закінчиться за пів року”, – сказав 79-річний історик.

Кершоу пояснює свою думку тим, що поточний рівень виснаження важко витримати обом сторонам. Важливим буде те, яким буде стан збройних сил обох сторін наприкінці нинішньої зими.

“Це буде дуже важка зима для України, але, звичайно, також для багатьох росіян”, – зауважив історик.

Кершоу наголосив, що Путін має великодержавні фантазії, та порівняв його зі Сталіним. Російський президент, за його словами, опинився в становищі, якого він ніколи не передбачав.

“Зараз триває війна, яку він не може виграти і яка є дуже дорогою та руйнівною”,- зазначив він.

Історик підкреслив, що Росія зараз ізольована, принаймні в Європі, тож у цьому сенсі рішення про вторгнення в Україну було “дорогим”. “Воно змінить Європу, але поки не можна передбачити, як саме”, – сказав Кершоу.

На переконання британського історика, війна вже нав’язала нам нову енергетичну політику і спричинила рецесію.

В Україні можливий розвиток п’яти сценаріїв закінчення війни з Росією, серед яких повалення Путіна, заморожування конфлікту чи знаходження “компромісу”.

Про це заявив лауреат Пулітцерівської премії Вільям Таубман, американський політолог та історик, радолог, автор біографій Микити Хрущова та Михайла Горбачова, а також багатьох інших робіт про СРСР та радянсько-американські відносини, інформує Foreign Policy.

Так, політолог уважно проаналізував біографію Володимира Путіна та виділив п’ять ймовірних сценаріїв закінчення воєнних дій в Україні.

Перший з них передбачає те, що Росія переживатиме настільки серйозні військові невдачі, що Путін буде повалений або визнає свою поразку на війні в Україні до того, як це станеться.

“Але як біограф Микити Хрущова та Горбачова я можу засвідчити, що влада Путіна перевершує навіть владу цих комуністичних лідерів”, – зазначив американський історик.

Він також нагадав, що комуністичному Політбюро вдалося повалити Хрущова лише з другого разу, адже вперше він зумів переграти своїх супротивників. А спробу путчу проти Горбачова у серпні 1991 року здійснила група вищих партійних, урядових та військових чиновників, які організували невдалий переворот.

“У Путіна таких проблем поки не виникало — і не схоже, що виникне. У сучасній Росії не існує таких органів, як Політбюро або Центральний комітет партії, які мали б щонайменше теоретичні повноваження змістити Путіна, а в російській та радянській традиції немає довгострокових” прецедентів військових переворотів проти верховних лідерів, не кажучи вже про вільні та чесні вибори”, – вважає Таубман.

На думку історика, ймовірність визнання поразки Путіним дуже мала, адже “все його життя свідчить про його рішучість цього не робити”. Він зазначає, що протягом багатьох років російський диктатор має звичку не прощати і мстити тим, кого вважає своїми “кривдниками”.

Другий сценарій — перемога Росії над Україною, на що, мабуть, сподівається Путін.

“Але досі цього не трапилося, і якщо Захід продовжить надавати масовану підтримку Києву, то і цей сценарій є вкрай малоймовірним”, – констатує історик.

Третій сценарій полягає у знаходженні якогось компромісу, який передбачає врегулювання, що ґрунтується на поверненні до статусу-кво з лінією фронту станом на 23 лютого 2022 року.

“Чи буде це прийнятно для Путіна? Мабуть, ні, якщо тільки він, використовуючи свій величезний пропагандистський апарат, не подасть це як перемогу. Але навіть якби йому це вдалося, хіба захотіла б чи змогла б Україна, яка зазнала таких жорстоких звірств, погодитися на подібний варіант? — міркує Таубман.

Четвертий сценарій – це війна, що триває невизначено довгий час. При цьому наразі незрозуміло, чи продовжиться в такому разі вона з нинішнім розмахом, чи перетвориться на заморожений конфлікт.

“Це, на жаль, найбільш вірогідний сценарій, тому що він відповідає особистості Путіна. Схоже, саме на це чекає і більшість росіян”, – вважає біограф. На його думку, після всього звірячого кровопролиття в Україні і тієї жорстокої ворожнечі, яку воно породило, важко уявити, що бойові дії повністю згаснуть.

П’ятий сценарій передбачає запобігання поразці Путіна найжорстокішим способом – застосуванням ядерної зброї.

У війні України з російським агресором нині відбувається досить складний та важливий момент на фронті, а виграє в ній та сторона, яка зможе закріпитися упродовж тривалого часу. Разом із тим українцям не варто втрачати надію, навіть якщо бойові дії пригальмувалися – подібні випадки в історії вже були.

Про це заявив воєнний історик Йон Паршелл у дописі на своїй сторінці у Facebook, який із англійської на українську переклала Тетяна Саніна. На його думку, нині важливо зімкнути ряди, підтримувати одне одного і вперто сунути вперед, хоча паралельно країні таки потрібна допомога західних партнерів.

Зауважимо, що Паршелл є співавтором книги “Розбитий меч: нерозказана історія битви за Мідуей” (2005) та автором багатьох статей на тему війни у Тихому океані. Він – ад’юнкт-лектор у Воєнному коледжі ВМС США та частий спікер від імені Національного музею Другої світової війни (США) та інших подібних закладів.

Історик спеціалізується на Другій світовій війні, тому в своєму дотепному дописі намагався провести паралелі війни в Україні з тими подіями. Він заявив, що зараз росіяни отримують ляпаса на фронті “у відповідь на спроби контрнаступу на початку” й “виграють битву за Курськ у липні 1943-го”, однак наприкінці року навіть “не досягають кордону з Польщею” і все ще “б’ються з німцями в межах СРСР”.

“У Тихому океані американці просочуються на кілька сотень миль вище за Соломонові острови й декілька сотень миль західніше від узбережжя Нової Гвінеї. І на додачу ще парочка чуваків у Вашингтоні, котрі із занепокоєнням відзначають, що такими темпами до Токіо ми доберемося десь близько 1961 року”, – порівняв Паршелл нинішні дії армії РФ із тим, що відбувалося під час Другої світової.

Він зазначив, що у нинішній війні це називається топтанням на місці. За його словами, сьогодні росіяни продираються вперед, використовуючи масовану вогневу міць для того, щоби зрівняти все із землею. Втрати з обох сторін “стали більш рівними”. Українці, переконаний історик, мудро вирішили відступити від Сєвєродонецька і пробратися до нових захисних ліній, що є правильним рішенням задля того, щоб не знищити баланс у власній армії.

“Але загалом настрій не те, щоби дуже щасливий, і багато людей по цей бік поля заламують руки. Це дійсно вельми важливий момент у війні, однак це не означає, що все зав’язано на Сєвєродонецьку. Він не суттєвий для остаточного результату подій. Ключ до перемоги в цій війні – у політичному волевиявленні. Тому що виграє та сторона, яка зможе найбільш ефективно закріпитися протягом тривалого часу і матиме вирішальну перевагу у вогневій міці й маневрових силах наприкінці гри”, – пояснив Паршелл.

Він додав, що допоки коаліція НАТО продовжує виконувати зобов’язання, виплачувати необхідні гроші й постачати обладнання, цією стороною буде Україна, а не Росія. Однак потрібно “проскочити поміж крапельками повз цю відстійну серединну точку війни”, продовжувати свою боротьбу і дійти до того місця, де надходження високоякісного натівського обладнання почне переважувати шальки терезів.

Воєнний експерт каже, що це вимагатиме величезних коштів. Розмір ленд-лізу для України становить близько $53 мільярдів, але таку суму він називає нормальною ціною для того, щоби жити у світі, який послуговується правилами і законами.

Сучасні війни Паршелл називає фантастично руйнівними, під час яких речі “просто випаровуються”, тож не виключено, що передане Заходом озброєння окупанти можуть знищувати так само, як і наші бійці їхню техніку.

“Але поки це обладнання порається із завданням, росіяни в глибокому ла*ні, тому що: їхній моральний дух занепалий; їхня економіка набагато слабша; їхні заводи не виготовляють сучасної зброї через нестачу запчастин; велика кількість їхніх законсервованих танків і обладнання фактично не дієздатна; їм дуже важко знаходити заміну своїм сухопутним втратам”, – пояснив історик.

Наприкінці він озвучив своє “передбачення” щодо долі “Л/ДНР”. На його думку, коли Україна зрештою поверне собі ці території, бойовики будуть у такому жахливому стані, що навряд зможуть вести будь-яке протистояння, адже їхніх найкращих бійців було вбито у боях, як-от під Сєвєродонецьком.

“Вони вже зараз стають гарматним м’ясом, замість російської піхоти, яка й так побита і якої тепер явно недостатньо, щоби самостійно прорватися уперед без допомоги бойовиків і кадирівців. Це мій промінчик добра на сьогодні… Отже, зберімося докупи. Лупаймо цю скалу. Схрестімо пальці. І побачимо, де ми будемо, наприклад, у вересні”, – підсумував Паршелл.

Розпад Росії почнеться, коли вона зазнає поразки у війні проти України.

Війна в Україні триватиме довго і поразка в ній буде повним крахом Росії.

Про розповів історик, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак в ефірі “Україна 24”.

“Я із самого початку говорив, що ця війна надовго, я дуже буду радий, якщо я помиляюся. Це війна, за моїм прогнозом як історика, закінчиться колапсом Росії. Ми не можемо здобути військову перемогу, не можемо увійти до Москви, це вимагає багато зусиль, Україна зараз не спроможна суто економічно”, – вважає він.

На його думку, українські воїни можуть відсунути російських окупантів до кордонів ближче до кінця серпня.

“Ми просто виснажуватимемо Росію на лінії фронту. Але сама Росія не програє цю війну, вона програє тільки в тилу. У цій війні люди гинули з обох боків, але лінія фронту не змінювалася…Є різні прогнози, кажуть, від трьох місяців до дев’яти, я хотів би, звичайно, щоб раніше закінчилося, ніж пізніше, але ми повинні готуватися до затяжної війни, на жаль. Якщо прогнози справдяться, то це до року, можливо швидше”, – зазначив історик.

Він наголосив, що розпад Росії буде саме тоді, кола вона зазнає поразки у війні проти України. Однак він наголосив, що це не буде автоматичний процес.

“Це мають бути певні реформи, росіяни на ці реформи нездатні, тому для цього потрібні реформи, реформи під диктовку Заходу, які будуть заміною санкцій. Ми всі чудово знаємо, що після кожної поразки Росії минає 20-30 років, і вона знову відкочується на попередні позиції”, – зазначив Грицак.

25 жовтня на 85-му році життя відійшов у вічність доктор історичних наук, професор кафедри історії слов’ян факультету історії, політології і міжнародних відносин ПНУ ім. В. Стефаника, почесний професор університету, заслужений працівник освіти України, відмінник освіти України, ветеран праці ФЕДОРЧАК  ПЕТРО  СТЕПАНОВИЧ.

Про це повідомляє прес-служба університету, передає WestNews.

Панахида відбудеться 25 жовтня о 19:00 год. в Будинку Скорботи за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Ребета, 3. Похорон відбудеться 26 жовтня о 11:00 год. в Будинку Скорботи за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Ребета 3 (виїзд автобуса з двору університету о 10:30 год.). Церемонія поховання відбудеться в Дем’яновому Лазі.

До слова,  Петро Степанович Федорчак народився 22 серпня 1933 р. у с. Росохач Городенківського району. Закінчив Росохацьку семирічну школу (1947 p.), Коломийське педагогічне училище (1951 p.), історичний відділ історико-філологічного факультету Станіславського педагогічного інституту, отримав диплом з відзнакою. З 1955 до 1960 p. був учителем історії та географії у школах м. Станіслава, працював на громадській роботі. У 1960 – 1963 pp. навчався в аспірантурі Київського університету імені Тараса Шевченка, де достроково захистив кандидатську дисертацію з історії західних областей України.

З 1963 р. працював у Івано-Франківському педагогічному інституті, який у 1992 р. був реорганізований у Прикарпатський університет. Викладаючи історичні дисципліни, обіймав посади старшого викладача та доцента історичного факультету, з 1972 р. до 2006 р. завідував кафедрою історії. У 1976 р. Петро Степанович Федорчак першим з випускників історичного факультету захистив докторську дисертацію з проблем політичної історії України; з 1966 р. – доцент; з 1978 р. – професор.

У 1982 – 1993 pp. Петро Степанович Федорчак в інституті, а згодом в університеті, був проректором з наукової роботи. Доклав великі зусилля щодо організації й координації наукових досліджень, створення аспірантури, ініціював проведення багатьох наукових конференцій, формування науково-технічної ради, яка працювала під його керівництвом, сприяв встановленню творчих зв’язків з ВНЗ і науковими установами України і зарубіжжя.

У 1993 – 2006 pp. очолював кафедру історії слов’ян, яку спрямовував на опанування нових технологій викладання слов’янознавчих курсів. Ініціював створення при кафедрі аспірантури, підготував 6 кандидатів наук, які є основою її колективу. Він був членом спеціалізованої вченої ради для захисту докторських і кандидатських дисертацій з історії України та етнології, а також неодноразово виступав опонентом для захисту дисертацій в інших спеціалізованих вчених радах.

Петро Степанович Федорчак – відомий вчений-історик, автор виданих в Україні та зарубіжжі близько 160 публікацій (монографій, навчальних посібників та наукових статей) з історії України і зарубіжних слов’ян, міжслов’янських етнополітичних та культурних взаємин, державотворчих процесів та зовнішньої політики слов’янських держав, історичного краєзнавства, науково-методичного забезпечення навчального процесу у ВНЗ України. Здійснював керівництво науковими колективами по виконанню чотирьох держбюджетних тем з етнополітичного та соціально-економічного розвитку слов’ян. Упродовж 34 років був членом Вченої ради Педагогічного інституту та Університету, членом Ради Інституту історії і політології. Він також входив до редакційної колегії “Вісника Прикарпатського університету. Серія “Історія”, редакційної ради наукового і культурно-просвітницького краєзнавчого часопису “Галичина”. Нагороджений званнями «Відмінник народної освіти» (1977 р.), “Відмінник освіти України” (2000 р.),  удостоєний низки урядових нагород, почесний професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.