Іспанським чоловікам дуже подобаються українські жінки, але нерідко останні дають їм відкоша. Принаймні так починалася історія кохання 36-річної калушанки Людмили Брегін, яка нині живе у каталонському селі за сотню кілометрів від Барселони.
Давід познайомив її з чудесною іспанською кухнею та показав, що таке сімейне щастя і повага до особистого простору. І все б чудово, ось тільки дуже бракує українських лісів, пише ГК.

Залицявся, як міг
Калушанка Людмила ще в 23 роки опинилася в Іспанії – переїхала до батьків, які на той час уже довго там працювали, жили. Дівчина тоді якраз нещодавно одружилася, тож на чужину прибула разом із чоловіком. До того ж, Люда ось-ось повинна була народити. На митниці ще жартували, що вона везе нелегала. Подружнє життя так і не склалося, пара через рік розлучилася. Але, на щастя, в дівчини була міцна підтримка батьків.

Вона почала активно призвичаюватися до своєї незалежності. Найперше придбала авто, бо в Іспанії без цього ніяк. Без машини ти не зможеш ні продукти купити, ні дитину у школу відвезти, ні навіть не знайдеш нормальної роботи. У селі, де зараз проживає Люда, місцеві ходять на роботу пішки, бо більшість фабрик і заводів дуже близько. Але раніше жінка жила в такому місті, що без автівки ти ніхто.

Того дня була її зміна на роботі. Людмила на вихідні підпрацьовувала офіціанткою в кав’ярні. Місцевий фермер Давід залицявся до неї, як міг. Скромний, спокійний, трохи сором’язливий чоловік. Але отримав відкоша. Однак допомогли друзі – щоразу розповідали дівчині, який він хороший. З часом Людмила придивилася краще і дійсно розгледіла велике серце людини, яка дуже хоче і цінує сім’ю.

Спершу дівчина була впевнена, що ці стосунки не мають майбутнього, бо вона вже виховувала 8-річну дитину від першого шлюбу, та ще й була іноземкою, а іспанці на ці речі дивляться доволі скептично. Але Давіду було байдуже. Він просто закохався. І малого теж одразу собі вподобав, жартував, що через кілька років посадить його на трактор і хлопчина працюватиме на полі.

Люда казала Давіду, що його сім’я ніколи не прийме українську невістку. А іноземець зареготав: «Ти ще моєї сім’ї не знаєш. Сестра одружилася з французом, а брат оженився з домініканкою, їхні дітки темношкірі. Тож батьки вже давно звикли до іноземців у нашій родині».

Одруження з іноземкою в Іспанії потребує дозволу від суду. Адже є багато випадків шахраювання. Наприклад, іспанки погоджуються одружитися з єгиптянами або африканцями за п’ять тисяч євро, а потім розлучаються. Кожен отримав своє: іспанка – гроші, а іноземець – іспанське громадянство.

Людмила з Давідом навіть мусили брати свідків, аби ті підтвердили в суді справжність їхніх стосунків. Якщо є підозра про фіктивний шлюб, то в пари можуть запитати, хто з якого боку спить уночі, хто як приймає душ тощо.

За іспанськими законами, вийшовши заміж, жінка залишається при своєму прізвищі. А їхня спільна дитина вже матиме подвійне прізвище – обох батьків, але спершу татове. Коли дитина дорослішає і одружується, мамине прізвище фактично зникає.

Рік тому у пари народився синочок Марк. Таке ім’я обрав старший братик Тарас.

Іспанці люблять українок
Більшість іспанців люблять українських жінок. Зараз там є багато змішаних сімей. Також їм дуже подобаються російські жінки, але більшість тих панянок потрапляють до Іспанії доволі цікавим способом. Їх привозять працювати у нічні бари. Офіційно росіянки мають прикрасити товариство гостям клубу, а далі вже, як хочуть і залежно, скільки заплатять. Досить часто іспанці так закохуються, що викуповують у роботодавців таких працівниць-іноземок і одружуються. Зазвичай таке роблять старші чоловіки. Нещодавно Людмилі розповідали якраз про такий випадок – іспанець заплатив за росіянку п’ять тисяч євро.

«Якщо пройтися по нашому селу, то жодна з російських жінок сюди офіційно не приїхала, – продовжує калушанка. – З українками все зовсім по-іншому. Більшість із них тут опинилися або за возз’єднанням сім’ї, або до батьків приїхали, або легально працевлаштувалися».

Люда розповідає і про місцевих жінок. В іспанок дуже красиве волосся. У всіх. Більшість бабусь щотижня ходять у перукарню робити зачіску. Обов’язково має бути педикюр. А ось на манікюр тут немає попиту. По-перше, це геть не дешево, а по-друге, просто немає такої моди. Іспанки дуже багато курять, навіть більше, ніж чоловіки.

Іспанці не надають значення своєму одягу. Чоловіки можуть не перевдягати робочу форму і зайти в такому вигляді до ресторану. Жінки далеко не завжди охайні та чепурні. Можуть вийти надвір нерозчесаними та із заспаними очима. Вранці можуть везти дитину в школу, одягнені мало не в піжамі.

Аби не сидіти на шиї
Люда каже, що іспанські чоловіки не вміють красиво упадати за жінкою. Подарувати квіти чи бодай коробку цукерок вони самі ніколи не здогадаються. Зате іспанець майже завжди допоможе прибрати в хаті чи приготувати їжу.

Якщо обоє йдуть у ресторан на побачення, жінці не варто сподіватися, що кавалер за неї заплатить.

У сім’ї, як правило, працюють і чоловік, і жінка, бо на одну зарплату в Іспанії прожити важко. Якщо при цьому з дітьми допомагають дідусі-бабусі, тоді все гаразд, але в іншому випадку це справжня катастрофа. Дитсадок не пристосований до робочого графіка більшості батьків. Заклад працює з 9.00 до 17.00. Тоді як всі заводи і фабрики починають робочий день із 6.00 до 14.00 і з 14.00 до 22.00.

Також жінка після народження дитини ще 12 років має право взяти індивідуальний робочий графік і працювати лише чотири години щодня.

А загалом після пологів жінка повинна повернутися на роботу майже через півроку: декретна відпустка – 16 тижнів, на годування 15 днів і, якщо збігається, ще звичайна законна відпустка.

Людмила зараз працює по чотири години на день офіціанткою в ресторані – аби люди не говорили, що сидить у чоловіка на шиї. Адже в Іспанії, якщо жінка або чоловік не працює, то соціум їм одразу пришпилює ярлик – утриманець.

Іспанки себе дуже цінують, намагаються особливо не перевантажуватися на кухні. Сім’я часто харчується в ресторані, особливо на вихідних. «Спочатку мені було шкода сімейного бюджету, аби ходити їсти по ресторанах, – ділиться Люда. – А потім зрозуміла, що це зручно і навіть економно: і для гаманця, і для нервів».

Іспанець ніколи не скаже своїй дружині: «Накривай швидко на стіл, бо до нас прийшли гості». Натомість: «Збирайся у ресторан. Я все оплачую».

Чоловіки тут цінують власний простір у сім’ї. Їм дійсно дуже важливо мати час лише для себе. Досить часто подружні пари, де дружина з України або Росії, розпадаються через те, що жінка впроваджує тотальний контроль над своїм благовірним. Іспанці того не люблять.

Дітей народжують досить пізно – здебільшого після 35 років. Раніше, до економічної кризи, діти після повноліття йшли жити окремо від батьків. А тепер всі вкупі можуть мешкати і до 40 років.

На дитячих майданчиках мами не сидять на лавках і лузають насіння. Вони бавляться в пісочниці зі своїми чадами, копають м’ячик чи з’їжджають з гірки.

Якщо не поливати – нічого не виросте

Пара мешкає в орендованій трикімнатній квартирі у двоповерховому будинку. До речі, у селі немає висоток – максимум чотири поверхи. А недавно вийшов закон – якщо більше двох поверхів, треба встановлювати ліфт.

Населення села, де живе Люда, складає близько семи тисяч. Причому половина з них – українці. За сотню кілометрів – красива Барселона. Але жити там калушанка не хотіла б. Надто гамірно. Та й самі барселонці кожних вихідних приїжджають відпочити у місцевість, де мешкає Люда. Іспанці пояснюють, що втомилися від урбанізації, а тут, у селі, пташки співають, чисте повітря, можна вулицею гуляти з псом без намордника.

До речі, іспанське село доволі чепурне. Всі будиночки майже однакові й «поскладані» один попри одного – ніби шкатулки на яремчанському базарі. У декого є невеликий садочок, але тільки позаду будинку. Про город не може бути й мови. Можуть мати хіба крихітний городчик, де росте цибуля, зелень тощо, але не біля своєї оселі, а десь на ділянці при виїзді з села або в якійсь глушині неподалік. А біля хатини максимум, що може бути – це дитячий майданчик і одна-дві вишні чи оливкове дерево.

Річ у тім, що кожен квадратний метр території в Іспанії дуже дорогий. А в зоні, де живе Людмила, ще й земля неродюча, кам’яниста. Тутешні землероби вирощують лише зернові. Немає величезних засаджених полів, як в Україні.

Клімат такий, що якщо не поливати – нічого не виросте. Хіба тільки лаванда.

В Люди є городчик. Цього року вона вирішила картоплю більше не садити, бо набридло – скільки б її не поливав, усе одно не родить. А якщо і є якийсь урожай, то потім швидко зогниває. Краще надати перевагу салату, цибулі, полуницям, малині, помідорам, кабачкам… Але це все через день треба поливати. Лише бур’яни ростуть навіть без води і… оливкові дерева.

Свійських тварин тут теж люди не тримають. Лише фермери. Іспанські закони вимагають для цього багато спеціальних документів. Прикарпатка має тільки п’ять курочок і одного когутика – заради домашніх яєць.

У домівці іспанців немає килимів на підлогах, найчастіше – плитка, і взагалі вони ходять взуті по хаті. Коли Люда дає своїм гостям тапки, ті дивуються і не розуміють, що господиня від них хоче. Лише після пояснення вони неохоче роззуваються і беруть тапки.

До речі, ходити в гості без запрошення – не прийнято. Можуть навіть на поріг не пустити. А якщо вже і закликали когось погостювати, то господиня не «зависає» на кухні два дні, аби наготувати казан голубців чи вареників для гостей. Макарони по-флотськи або м’ясо з салатом – більш, ніж достатньо. А десерт приносять гості.

Швидко, смачно і дієтично
Іспанська кухня Людмилі дуже подобається – швидко, смачно і дієтично. «Страви готуються так, що не треба по кілька годин вистоювати біля плити, – каже калушанка. – Майже вся їжа готується на оливковій олії. Засмажку до супів, соусів чи для тушкування роблять на основі цибулі, часнику і петрушки, їх подрібнюють у блендері й смажать на оливковій олії. Іспанці вживають дуже багато овочів. На перше популярні крем-супи».

Готувати по-іспанськи Люду вчила свекруха. І все одно її страви вдаються змішаними – на іспано-український манер. Давід хоч і не перебірливий у їжі, але з української кухні йому не подобаються гречка, голубці, вареники. Деруни мають бути лише з м’ясом. А з холодцю іспанець узагалі сміється: «Як можна їсти желатин. Та ще й солений?»

Щодо харчування дітей, в іспанців немає культу їжі: якщо не хоче їсти, то і нехай. Ніхто нікого не напихає. Головне правило – на обід має бути перша і друга страви, й обов’язково ще десерт.

Бракує лісів
Після переїзду до Іспанії Люді найскладніше було адаптуватися до того, що магазини закриваються в обід – починається сієста. А відкриваються аж ближче до вечора. Всі офіційні установи теж зачинені. Тому справи тут прийнято вирішувати до обіду.

Калушанка зізнається, що й досі є багато речей, до яких вона так і не змогла пристосуватися. Наприклад, там немає зелених лісів, як в Україні. Але дівчина навчилася змінювати ставлення до речей, на які не здатна вплинути. Так почувається значно щасливішою.

Ішла мимо

– Чула, Катю? Стефко зі своїм іспанським коханням приїхав, – принесла новину сусідка-всезнайка. – Може, до сина навідається.

– А він його чекає? Степан Остапом роками не цікавився. Відколи розлучилися. Та й кохання в нього не іспанське. Вона заробітчанка з сусідньої області.

– Навіть на синове весілля не покличеш? Батько все-таки.

– Коли Остап вступав на навчання, я хотіла попросити допомоги в Степана. Як ти кажеш, батько все-таки. Але не знала номера його телефону, бо змінив. В його матері запитала. І що почула? Степан мені вже не чоловік, вона – не свекруха. Я не повинна лізти в його життя.

– Буде мати про що наше містечко пліткувати, якщо Стефко сина не благословить.

– Коли мені було важко самій сина на ноги ставити, нашому містечку було байдуже. І, знаєш, Лідо, якщо Остап хоче кликати «все-таки батька» на забаву – я не буду перечити. От тільки, чи «кохання» відпустить?

Ліда пішла додому, а Катерина ледве тамувала сльози. Вона знає багато сімей, де чоловіки на заробітках, але від дітей та дружин не відрікаються. А якщо вже знайшов Степан в Іспанії своє «кохання», то хіба це заважало про сина пам’ятати?

Думки порушив стукіт у двері. Максим. Колишній однокласник.

– Мимо йшов, – виправдовувався, – думаю, вступлю. Ти ж Остапа жениш. Може, поміч потрібна.

Катерина знала: «йшов мимо» – відмовка. Максим ще зі школи закоханий в неї. І тепер, коли він удiвець, а вона – розлучена, в чоловіка з’явилася надія.

Пoкiйна Тамара так і не змогла народити Максимові дитину. А коли почала хворіти, глядів її, наче маленьку. Інколи, щоб утекти від сумної реальності, Максим «ішов мимо» Катиної хати. Запитував, чи треба щось допомогти. Або просто побалакати.

– Шкода, що такому доброму чоловікові не пощастило, – хитала головою Ліда. – Його Тамара вже майже з ліжка не встає. А він і вдома раду дає, і на роботі. Ще й збоку заробляє. А мій.

Ліда на людях завжди на чоловіка нарікала, хоча й не було за що. Каті по секрету зізналася: аби не заздрили, бо з поганого ока життя може спаскудитися. В Лідиного Миколи руки золоті і характер. А ще – талант терпіти Ліду, якій ніхто не вгодить.

Остап таки вирішив запросити батька на весілля. Щойно відчинив хвіртку – назустріч поспішила баба Євка.

– Чого прийшов? Грошей просити? Нема в батька.

– На весілля просити, а не грошей, – перебив невдоволену Євку онук.

– А-а-а, – полегшено зітхнула. – Зараз покличу. Зачекай тут.

Хлопцеві й на думку не спадало, що проситиме рідного батька на своє весілля на подвір’ї.

– Не знаю, чи прийду, – опустивши очі мовив Степан. – Та й матір твоя не рада мене бачити. І грошей на дарування нема. В Наталки дружини моєї, двоє дівчат. Одна вчиться в коледжі, друга школу закінчує. Навчання коштує дорого. І одягатися хочуть модно. Думаєш, нам легко ті євро даються? І мамі, ну, бабі Євці, мушу якусь копійку дати. Котла нового треба. А Наталка в село після Іспанії повертатися не бажає. Збираємо на квартиру в місті. І дівчатам житло здалося б. Ти вже вибач, що так вийшло. Але я тебе вітаю. Радий. А як там мама?

– Нормально. От тільки вчинив ти з нею сам знаєш як.

– Я казав їй, аби їхала зі мною на заробітки. Відмовилася. Тебе не хотіла залишати. Та й мене відпускала неохоче. А що тут заробиш? Там і зустрів Наталку. Розрадою стала на чужині. Ти вже дорослий, все розумієш. А мама, до речі, нікого собі не знайшла?

– Маєш на увазі «розраду»? Ні. Бувай, тату! І не треба було виправдовуватися.

Недільного надвечір’я Максим знову «йшов мимо» Катиної хати. Оглянувся, чи не видно всюдисущої Лідки. Чоловікові не хотілося, аби про Катю пліткували. Постукав у двері.

– Остапа нема? – запитав.

– У тебе справи до нього? Він на день народження пішов. До Юрка Сидорчукового. Це Остапів кращий друг. Старшим дружбою на весіллі буде.

– От і добре, що ми самі. Ні-ні, ти нічого такого не подумай. Я поговорити хочу. Точніше. Словом, тримай.

Максим простягнув Катерині конверта.

– Це що?

– Гроші. На весілля. Я не бідний. Працюю. А самій людині скільки треба? От я й подумав. Тобі, так би мовити, матеріальна допомога знадобиться. Ти тільки не відмовляйся. Я від щирого серця.

– Я не можу взяти від тебе гроші, Максиме.

– Вважай, це подарунок. Колишній однокласниці. Дівчині, яку я досі. Тобто, твоєму синові. Катю, я.

Не договоривши, Максим швидко вийшов з хати.

Спантеличена Катерина стояла, наче вкопана. А потім гадала: розповісти Остапові про нинішню пригоду, чи ні. Також на думці вертілася зустріч сина зі Степаном – Остап усе їй розказав. І шкільні спогади.

Катя завжди подобалася Максимові. Їх навіть однокласники дражнили нареченим і нареченою. Максим пішов до армії. Вона вчилася в обласному центрі в технікумі на кондитера. А Степан працював водієм у керівника хлібозаводу в їхньому містечку, куди Катя попросилася на практику. Так і познайомились.

Коли хлопець запропонував їй заміжжя, Євка, Степанова матір, не була в захопленні. Вважала, що її синові, який «возить начальника», годилася б краща «партія». Бо торти і пляцки пекти повинна вміти кожна порядна господиня. І не обов’язково цьому в технікумі вчитися.

Степан не був поганим чоловіком. Катю не ображав. Остапа любив. А свекруха завжди підтрунювала, мовляв, вбрала тебе Катька в спідницю. Кроку без неї не ступиш. Дитині за няньку.

Катині батьки збудували хату молодим. Це, здавалося, ще більше розізлило свекруху.

Сутужніше стало, коли захворів Катин батько, а Степан втратив роботу. Перебивався тимчасовими підробітками. Трохи таксував, але в містечку багато не заробиш. Тоді й вирішив податися за кордон. Катя була проти. Свекруха – навпаки, напучувала, аби їхав. Чула: там такі грошиська товчуть. Навіть до місцевої воpожки ходила, аби допомогла відірвати Степана від Катьчиної спідниці і випровадити в світ. Поїхав. І знайшов там «розраду».

Коли вперше повернувся додому, Катерина відчула: змінився чоловік. Наче сторонитися її почав. Думала, через те, що не бачилися довго. А наступного року розлучилися. Обіцяв синові допомагати. Але довелося дбати про Остапа самій.

Катерина таки розповіла синові про дивний візит Максима.

– І що з цим робити? – кивнула на конверта з грішми. – Повернути треба.

– Образиться. Він же не байдужий до тебе, мамо. Тітка Ліда мені шепнула.

– Ну, Лідка! Ну, пліткарка.

– Узагалі, дядько Максим не погана людина. Якось йому треба буде віддячити.

На синове весілля Степан не прийшов.

Після забави молодята поїхали у весільну подорож. А Катерина зібрала сумку смаженого і вареного й подалася до Максима. Постукала у двері:

– Ішла мимо, вирішила вступити.

Ольга Чорна

За матеріалами видання “Наш ДЕНЬ”