Хочете дожити до Великодня – відпустіть Савченко, а інакше на слова “Христос Воскрес” Христос шепне на вушко: “Воскрес-то Я воскрес, але не для тебе, а для заморених тобою!”

“8 марта в России сегодня – день Надежды Савченко. Может быть, и навсегда. Это определяется не тем, умрет ли она сегодня (что вполне возможно, к сожалению), а тем, поймут ли русские ее подвиг. 8 марта в России – военный праздник, составляющий с 23 февраля такое же неразрывное единство, как дуло с пулей. День матери защитника империи, его жены, сожительницы, дочери. Не Отечества, а именно “империи”, потому что никаких “отцов” русские не имели и не имеют в Молдавии, Абхазии, Татарии. Можно лишь пожать плечами на примитивную военную хитрость, сводящуюся к забрасыванию на облюбованный кусок земли тех, о ком потом будут говорить: “Да, наши отцы!”…

23 февраля – праздник фронта, 8 марта – праздник тыла. Савченко взорвала эту двойную идиллию.

Во-первых, она – не казарменная мечта о готовой к употреблению девственнице в военной форме, не тот образ, который усиленно пекла и печет военная пропаганда, начиная с “А зори здесь тихие…”. При чтении воспоминаний Савченко возникает образ единственного в украинской армии настоящего бойца, и это не рисовка с ее стороны. Это драма украинской армии, которая не избавилась от советского духа – коррупции, показухи, безыдейности.

Савченко шла в армию с идеей, не имевшей никакого отношения к независимости Украины – не потому, что она не патриот, а потому, что нормальному человеку в голову не могло прийти: независимости Украины что-то угрожает. Идея Савченко – летать. В результате из каждой воинской части, куда она попадала, ее старались поскорее куда-нибудь перевести, потому что в армии, причем в любой, основная идея – лежать. Идейные тут такая же помеха, как Стаханов в шахте. Отсюда прозвище Савченко – “Пуля”. Как всякое удачное прозвище, оно сочетает в себе восхищение, опаску и насмешку, то есть те чувства, который должен вызывать у окружающих любой нормальный человек.

Мечта летать не есть мечта убивать, и это обнаружилось, когда Савченко была похищена съехавшей с глузду империей. Оказалось, что ее бравая военная ипостась – лишь куколка. Из военной летчицы вылетела фантастическая бабочка, в тысячу раз опаснее для врага. Пуля превратилась в невесомое тельце с широко распахнутыми огромными крыльями – так бабочка и есть пуля из праха, летящая по жизни, а не по смерти. Древний символ скоротечности жизни – но именно жизни, во всем ее хрупком великолепии. А те, кто судят Савченко, – увесистые дуболомы, это ходячие смерти, из которых ничто никогда не вылупится.

Все выступления Савченко так хороши, так бьют не в бровь, а в глаз только потому, что она не убивала. Только та пуля, которая никого не убила, попадает в цель – служит миру. Этого не взяли в расчет те, кто ее похищал и думал превратить в символ кровожадной Украины. Страшно подумать, сколько денег и человеко-часов было потрачено, чтобы нарыть за Савченко хоть одного погибшего от ее военной деятельности человека – и ничего не нарыли. Милость Божия!

Конечно, Савченко не пацифистка нимало, но – не убивала, в отличие от российских миротворцев с их дьявольской вежливостью. Невольный урок пацифизма для всех: настоящий полет, настоящая свобода там, где цель – жизнь. Даже то, что Савченко голодает, – не самоубийство, а какой-то удивительный подвиг доброты, ее голодовка, как и голодовка Сахарова, кормит нас, сытых, кормит вечной правдой о жизни как мире и свободе. Так самосожжение Яна Палаха было костром, который отогревал замерзшие души.

В России много теперь крику о том, о чем кричать не следует, и российские газеты мало пишут о Савченко, но много про Великий пост – что есть, чего не есть. Так вот голодовка Савченко – это великий пост перед Богом, а наши великие посты перед Богом – извратизмы людоедские. Хотите дожить до Пасхи – отпустите Савченко, а иначе на слова “Христос воскресе” Христос шепнет на ушко: “Воскрес-то Я воскрес, да не для тебя, а для уморенных тобою!””

Яков Кротов – историк и священник, автор и ведущий программы Радио Свобода “С христианской точки зрения” – http://www.svoboda.org/content/article/27597780.html

Путлер підмінив Росію собою. І тепер ця країна – її війни і злочини, її комплекси й страхи – ототожнюються саме з ним.

День народження Пу – це обстріл Сирії з балістичних ракет, демонстрація того, що Росія дуже хотіла б бути Радянським Союзом і лякати своєю зброєю світ, який оточує цю країну.

А день народження Нємцова – це спільний концерт Андрія Макаревича, групи «Океан Ельзи» та піаніста Андрія Гаврилова.

Це доказ того, що є люди, які хотіли б, щоб Росія була не Радянським Союзом, а нормальною європейською країною. Країною, яка дружить зі своїми сусідами. Країною, політики якої викликають повагу, а не зневагу і ненависть.

Звичайно, такої Росії зараз немає. Якби вона була, Нємцов був би серед нас, а президентом Росії був би не Пу, а яка-небудь поважна людина. Можливо, той же Нємцов. Але Пу вдалося підмінити Росію собою. І тепер у світі ця країна – її непередбачуваність, її війни, її злочини, її комплекси й страхи – ототожнюються саме з цією людиною. Сам образ Росії як країни практично знівельований. Є Пу. Є нафта. І є «геополітична катастрофа» – крах зловісного Радянського Союзу – і спроби Пу подолати результати цієї катастрофи і відродити безглуздий «совок», нехай навіть ціною сотень тисяч людських життів – громадян сусідніх із Росією країн і самих росіян.

Тому так важливо, що всі ми разом пам’ятаємо про Бориса Нємцова. Як колись, у роки іншої російської ганьби намагалися пам’ятати про Олександра Герцена і не помічати божевільних російських імператорів і їхніх жадібних царедворців. А потім пам’ятали про героїв, які вийшли на Червону площу в день злочинної окупації Чехословаччини. Про Андрія Сахарова… У такій вдячній пам’яті – надія на майбутнє. Адже рано чи пізно путінський режим впаде. Можливо, назавжди зникне з політичної карти світу Російська Федерація. А Росія – залишиться. І буде існувати поруч зі своїми сусідами.

У нашій пам’яті про таких людей, як Нємцов – шанс для Росії і росіян покаятися і вибачитися за злочини своєї держави і бездушність свого суспільства.

Шанс згадати про честь …

Джерело – http://www.radiosvoboda.org/content/article/27297987.html

“Путін діє в своїх інтересах, а не в інтересах країни. Імідж його як “реставратора величі Росії”, насправді, є створеною ним самим нав’язливою ідеєю, яка не відповідає дійсності”.

Інтернет-версія журналу Foreign Affairs опублікувала інтерв’ю з Грегорі Фейфером, автором книги «Русские: Люди позади власти», який знав путіна ще “маленьким”, нікому не відомим чиновником, який скромно відмовлявся від влади.

“Мені здається, що ми на Заході часто випускаємо з виду те, що Путін, насправді, діє в своїх

інтересах, а не в інтересах країни. Імідж його як “реставратора величі Росії”, насправді, є створеною ним самим нав’язливою ідеєю, яка не відповідає дійсності. Економіка вступає в рецесію. По суті, не інвестуються кошти в російську інфраструктуру, не робиться ніяких зусиль для диверсифікації економіки країни, заснованої на енергетичних ресурсах.

Росія може здатися багатою країною, якщо ви відвідаєте Москву. Доходи від нафти і природного газу викликали вибухове зростання модних ресторанів і кількості автомобілів класу люкс на дорогах, але всього за півгодини їзди від Москви, розташовані тисячі в буквальному сенсі вимираючих сіл.

Але я не думаю, що Путіна це турбує. Він найбільше стурбований власними інтересами та інтересами свого близького оточення, і його, насправді, не цікавить те, що буде після.

Путін… я думаю, буде продовжувати підтримувати на тліючому вогні конфлікт в Україні, що, дійсно, дозволяє йому представляти себе в якості головного противника Америки. Путін буде зберігати свої позиції, поки росіяни будуть продовжувати вірити в те, що він діє в інтересах країни і в їх власних інтересах. Але коли вони зрозуміють, що це не так, тоді, на мій погляд, все впаде досить швидко.

Росіяни повинні зрозуміти, що українці мають право на самовизначення, що вони мають право приєднатися до Заходу, якщо вони цього хочуть.

Крємль відмовився від ідеї “Новоросії” саме в останні кілька місяців. Крємль перестав говорити про це, і “Новоросія” майже перестала згадуватися. Однак реальність така, що, принаймні, половина України, сучасної України, ніколи не була частиною Російської Імперії. Вона була частиною польсько-литовського співтовариства, вона була частиною Австро-Угорської Імперії…

По суті, цей міф про російську культуру і про українську культуру, по суті, той же самий. Так, Росія, по суті, отримала православну релігію через Київ, коли він був частиною Русі, цивілізації, яка передувала посиленню російських князівств на півночі.

Але існує великий часовий розрив між розвалом Русі і піднесенням слов’ян у північних лісах. Вони лише пізніше звернулися до Києва за своїми моделями в галузі культури і політики. Це була окрема цивілізація. І українська є самостійною мовою, і це, в цілому, не російська мова.

Протягом багатьох століть Росія проводила кампанію по русифікації, вона завжди стверджувала… Вона завжди претендувала на Україну”.

Джерело – https://www.foreignaffairs.com/audios/2015-08-03/gregory-feifer-putins-russia

Барак Обама вважає, що бажання Володимира Путіна відродити імперію може зруйнувати російську економіку.

Президент США Барак Обама вважає, що Володимир Путін повинен вирішити, чи хоче він зруйнувати російську економіку, намагаючись реалізувати “помилкове прагнення відродити славу радянської імперії”. Про це він заявив у понеділок, 8 червня, на прес-конференції після саміту G7, повідомляє інформагентство AP.

За словами Обами, США та європейські лідери поки не обговорюють посилення санкцій проти Росії, але переговори на технічному рівні вже відбулися. При цьому він висловив надію, що потреби у додаткових санкціях не буде. “Ми сподіваємося, що не будемо змушені вживати додаткові заходи, оскільки Москва дотримуватиметься мінських угод”, – цитує Обаму агентство dpa.

“Російські війська залишаються в Україні”

Барак Обама також відзначив, що російські війська продовжують діяти на Сході України – хоча Москва це й заперечує, повідомляє інформагентство Reuters. “Як ми знову побачили останніми днями, російські війська продовжують діяти на Сході України, порушуючи суверенітет і територіальну цілісність України”, – наголосив Обама.

За його словами, Росія перебуває в глибокій рецесії, а її дії в Україні шкодять Росії та її людям. Окрім того, як зазначив президент США, російська агресія в Україні завдає страждань і російськомовному населенню на Сході України – саме тим людям, яких Путін, як він каже, намагається захистити, йдеться у повідомленні AP.

Барак Обама також високо оцінив зусилля канцлерки Німеччини Анґели Меркель та президента Франції Франсуа Олланда, які продемонстрували “неймовірну наполегливість і терпіння” під час переговорів з Путіним, повідомляє інформагентство dpa.

Джерело: Українська служба DW

Черкеси у всьому світі відзначили День пам’яті жертв геноциду черкеського народу. У США черкеси прийшли під стіни посольства раSSєї у Вашингтоні із вимогою визнати геноцид проти їх пращурів.

«росія з її імперіалістичними амбіціями, прийшла в Україну

, коли влаштувала Голодомор, те що діється нині в Україні – це продовження геноциду. Ми можемо мати 30-40 річні паузи, коли ми будемо почуватися більш спокійно, але якщо люди й країни на кордонах росії не об’єднаються, ми ніколи не будемо почуватися у безпеці», – заявив активіст черкеської громади Зак Барсик.

Цілеспрямоване нищення черкесів відбувалося, коли російська імперія окупувала й анексувала Кавказ та почала систематично пригноблювати й примусово переселяти черкесів. Велика Кавказька війна тривала з 1817 до 1864 року, між російською імперією та державними утвореннями населення Північного Кавказу. Після перемир’я в травні 1864 року політика росії не змінилась. У результаті сотні тисяч кавказців загинули, ще більше були вимушені шукати притулку в різних країнах світу.

На сьогодні по всьому світу живе приблизно 7 (!) мільйонів черкесів. Чимало з них опинилися у Сполучених Штатах. Активісти черкеської громади у день пам’яті прийшли до стін посольства росфедерації нагадати, що пам’ятають зло, яке було заподіяне їх народу. Вони вірять, рано чи пізно історична справедливість буде встановлена й світ визнає черкеський геноцид.

Зак Барсик закликав українців, поляків і балтійські нації об’єднуватися з черкесами.

Інша активістка, Дана Уожох каже, що окрім визнання геноциду черкеси усього світу також прагнуть отримати можливість повернутися на свою рідну землю. Однак, через політику росії в такому праві відмовили цілим поколіннями черкесів. Саме тому вони змушені жити в еміграції.

Джерело – http://ukrainian.voanews.com/content/circassians-memorial-day-Russian-embassy-genocide/2786973.html

Роман, бізнесмен із Санкт-Петербурга ще влітку 2014 приїхав на схід України воювати проти сепаратистів. В інтерв’ю “Радіо Свобода” він розповів, чому опинився на війні і чому воює на боці України

:

– Я ненавиджу в росіянах типові ознаки людини, що живе в гнилій державі: поклоніння режиму, корумпованість, вічні скарги на життя. Подвійні стандарти абсолютно у всьому. Та й цей набридлий патріотичний угар… Люди намагаються пишатися чимось дійсно високим, але забувають, що цьому високому треба відповідати.

У двох словах: у росіянина добре виходить п’яним в калюжі валятися, пускати бульбашки і при цьому кричати про те, що ми фашистів побили, хоча “фашисти”, яких “ми побили”, живуть набагато краще за нас. Їх ветерани отримують пенсію гідну, на відміну від наших дідів, які воювали. Так, це, можливо, необ’єктивна думка, я не політик. Я – просто людина, у якої є логіка. Тому я з цього боку воюю, а не з того.

До речі, я пішов воювати не за Україну, а за український народ. Мені, думаю, вдалося тверезо оцінити ситуацію в умовах інформаційної війни. Але якби і десята частина того, що показують по телевізору в Росії, було правдою, то я б воював за сепаратистів.

– Коли ви приїхали воювати на Україну? Як це сталося?

– Я трохи менше року тому приїхав. Не без проблем перейшов кордон. Благо, тут вже були знайомі в одному з добровольчих формувань. В принципі, в усі українські добровольчі батальйони громадяни Росії потрапляють по знайомству. Оскільки, з урахуванням того, що росіяни воюють здебільшого з іншого боку, не виключено, що хтось може бути “засланцем”. За тебе повинні поручитися: росіяни чи хтось із українців. У мене були такі друзі.

– Ви вже рік зі зброєю в руках захищаєте Україну. Що це дало особисто вам?

– У нас в добровольчому формуванні своя компанія, ми, повертаючись до Києва, потрапляємо в оточення волонтерів, товаришів, друзів. Це дозволяє відчувати себе потрібним. Трагедія всіх воєн – коли солдат, повертаючись на громадянку, стає розлюченим і розчарованим. Людина ризикувала життям, билася за благу справу, а потім повернулася в своє місто, почала ходити п’яним по вулицях і лізти в бійку з криками “я ветеран”. Я думаю про нормальних людей з громадянською позицією.

У війні беруть участь відсотків 15-20 населення (солдати, їхні родини, друзі, волонтери, журналісти). Всі інші думають, що йде АТО, не війна, та й взагалі думають, що зараз перемир’я, якого насправді немає і не було. У Росії так само люди поводяться. Ніхто не хоче відповідати на поставлені питання, ніхто не хоче глянути на реальність.

Я спочатку знав, що на війні в Україні буде так, не шукав співчуття в очах людей. Але надії більшості бійців були зруйновані. Людям буде дуже важко соціалізуватися, особливо тим, хто пройшов такі гарячі ділянки війни, як донецький аеропорт, Дебальцеве, “котли”, Іловайськ, полон. Є у людини посвідчення учасника бойових дій, яке дає пільги, великі можливості.

Люди просто не знають, що їм дає це посвідчення, стикаються з корупцією і чиновниками, які не хочуть їх права реалізовувати. Держава повинна говорити, що це війна, і тоді народ буде хоч щось усвідомлювати. Люди в Дніпропетровську ще розуміють, що десь поруч йде бійня. У Києві – ні. Якісь “котли”, АТО – більшості тут це незрозуміло.

– Ви вже рік зі зброєю в руках захищаєте Україну. Що це дало особисто вам?

– У Росії в останні роки я просто повільно помирав. Я став затворником, я не міг уявити, чому це відбувається, звузив коло спілкування, перестав розуміти людей навколо. Кричуща ситуація стала настільки очевидною, що далі переносити це я просто не міг.

Я борюся проти Російської імперії, держави, яка нас зробила рабами і не хоче випускати з рабства український народ, який відчайдушно хоче вирватися.

Багато в чому я розчарувався, в чому зміцнився. Особливо зміцнився у своєму виборі піти битися за ту частину українського народу, яка щось робить для своєї країни.

– Припустимо, що в Росії щось почне змінюватися, ви повернетеся?

– Так, повернуся. Обов’язково повернуся. Хоча, звичайно, це великий ризик. Коли в Росії реально захитається трон, то приїду. Російські добровольці в Україні вже зараз розгойдують його.

Тим самим звільняємося самі і, можливо, готуємо майбутнє для Росії.

Джерело – http://www.svoboda.org/content/article/27027305.html

У 2006 році вийшла книга Михайла Юр’єва «Третя імперія. Росія, котра має бути». Цей “шедевр” – фантастика або точніше утопія

, написана як підручник російської історії від особи латиноамериканця, що живе в 2054.

І все було б як завжди: книга полежала б декілька років на полицях, добре припала пилом і потім її перетворили б на макулатуру… Однак, якась потвора підсунула її Путлеру, який уважно прочитавши, “окончатєльно тронулся мозґом” і заставив співробітників президентської адміністрації зробити аналогічно, а потім -“втілити в життя”.

Як мовиться в книзі, до 2053 року в результаті глобальних воєн у світі залишилося всього п’ять держав-цивілізацій, одна з яких – Росія у вигляді Третьої імперії (перші дві, мабуть, Російська імперія і Радянський союз). Будівництво імперії починається з приходу до влади Володимира II Відновителя (перший, Володимир Іуда, – Ленін), який зумів відновити Росію у статусі великої держави і зібрати руські землі. Цікаво, що спочатку Володимир-збирач приховує свої проімперіалістичні устремління, накопичує резерви і чекає ослаблення Заходу.

Саме ж «збирання земель руських» починається з (увага!) Вибуху в Україні. Після організованої США помаранчевої революції Крим, схід і південь України, які “ніколи не вважали себе частиною західноєвропейської цивілізації”, повстають проти «західного панування» і звертаються до Росії з проханням увійти до її складу. Росія, вирішивши допомогти цим територіям, вводить у Східну Україну 80000 солдатів!

Далі Росія продовжує збирати в себе «споконвічні російські землі», в тому числі Казахстан і Туркменію, поступово об’єднуючи територію Другої імперії (адже «розпад Другої імперії в 1991 був не волею народів, а результатом спецоперації Заходу з опорою на зрадників своєї країни в самій Другій імперії»), а також території Білорусі, Придністров’я і (увага – книга опублікована в 2006 році!) Абхазії і Південної Осетії. З метою створення «реальної рівності всіх народів» Російська Федерація скасовується із заміною на Російський Союз. У результаті Росія стає державою з населенням понад 200 млн. чоловік і територією понад 20 млн. кв. км, «значно більш життєздатною в умовах протистояння із Заходом». За сценарієм далі у відносинах Росії із Заходом настає холодна війна.

«Третя імперія» Юр’єва приголомшливим чином описує події, свідками яких ми є на сьогоднішній день. Особливо вражає “включення” до складу Росії Південної Осетії і Абхазії за сюжетом книги, опублікованої за два роки до війни з Грузією. Якщо Лукашенко знайомий зі змістом «Третьої імперії», то найближчим часом варто очікувати від нього гучних і активних заяв про нормалізацію відносин з ЄС.

Що стосується побудови православно-російської імперії, то процес близький до завершення. Після того як УПЦ Московського патріархату звернулася до Московської патріархії з проханням вплинути на рішення про введення військ в Україну, у прес-службі РПЦ рекомендували українцям не чинити опору «російським миротворцям» і уточнили, що «російський народ – розділена нація на своїй історичній території, яка має право на возз’єднання в єдиному державному тілі». Все відповідно до концепції Володимира II Збирача Землі Руської.

Джерело – https://fantlab.ru/work346941