«На жаль, у Києві багато українців говорять російською. Але коли на вулиці я починаю говорити українською, українці одразу переходять на українську», — розповідає Хіросі Катаока.

Василь Шандро: Як вам вдалося вивчити українську мову? Що вас мотивувало?

Хіросі Катаока: Спочатку я вивчав російську мову. Але потім помітив, що є така країна — Україна, мене більше зацікавило займатися українською мовою. Україна — ядро східнослов’янської культури. Мені хотілося більш глибоко досліджувати східнослов’янську культуру, для цього потрібно більше знати мову і спілкуватися з українцями — носіями культури. Якщо я говорю українською, українці теж починають говорити українською.

Мені здається, українці не думають, що іноземці можуть говорити українською, тому українці одразу спілкуються з іноземцем російською. У Японії теж так: ми не думаємо, що іноземець може говорити японською, тому одразу говоримо англійською.

Василь Шандро: Ви навчалися в університеті в Японії, а потім переїхали в Україну?

Хіросі Катаока: Одразу в Україні. В Японії тоді не було курсів української мови, зараз трохи є. Тому українську мову я почав вивчати в Україні.

Василь Шандро: А досліджувати традиційні культури ви почали ще в Японії чи в Україні?

Хіросі Катаока: Вже в Україні.

Василь Шандро: А що викладаєте зараз?

Хіросі Катаока: Зараз викладаю японську мову студентам. Мені це подобається, вже багато моїх студентів поїхало до Японії.

Василь Шандро: Які основні стереотипи українців щодо Японії?

Хіросі Катаока: В українців є небагато стереотипів. Є деякі хороші матеріали, у Радянському Союзі було написане гарне дослідження про японську культуру. Українці хочуть більш правильно знати про японську культуру, я рідко зустрічаю людей, які мають стереотипи щодо Японії.

Тетяна Трощинська: У роботі ви провели певні паралелі між українською та японською культурою. Чи є у нас щось спільне?

Хіросі Катаока: Є. Головне — обряди. Наприклад, скоро в Україні буде Великдень. Це християнське свято, але там можна побачити дуже старовинні дохристиянські обряди, їхні фрагменти чи концепції. Я порівнював їх з японським фольклором. Є дуже багато спільного, майже однакового.

Василь Шандро: З чим пов’язана ця спільність?

Хіросі Катаока: По-перше, японці та українці дуже поважають природу. Японці, які живуть в Києві, говорять: «Вони ж як японці!» Європейці хочуть жити проти природи, але українці — ні. Вони хочуть жити в природі, як і японці.

Тетяна Трощинська: Вам цікавіша етнологія чи викладацька робота?

Хіросі Катаока: Мені дуже подобається і те, і те. Зараз я викладаю студентам японську мову і культуру. Я пояснюю їм культуру чи концепцію японської мови, дивлюся на реакцію, і це теж для мене практика.

Тетяна Трощинська: Яка мотивація у студентів, які вивчають японську мову?

Хіросі Катаока: Раніше вони більше знали літературу, культуру. Зараз — японська «попса», аніме, манга. Вони добре знають сучасну культуру Японії.

Василь Шандро: А якщо говорити про японську музику, чи є щось подібне в українській?

Хіросі Катаока: Це наступна тема. Дуже важко щось порівняти, У Японії залишається багато народних пісень. Але і в Японії, і в Україні загалом співають жінки.

Василь Шандро: А японці зараз співають?

Хіросі Катаока: Ми любимо караоке. Тому можна сказати, що співаємо.

Василь Шандро: Чи правда, що в шкільній чи університетській програмі є окремі предмети, на яких вивчають традиційну культуру. І обов’язок кожного японця — знати декілька десятків народних пісень. Чи це міф?

Хіросі Катаока: Так. У школах є підручник, майже половина в ньому — народні пісні. І в дитинстві в школі ми співали — це обов’язковий предмет.