Військовий журналіст, ветеран двох чеченських військових кампаній Аркадій Бабченко – про те, як створюється нова українська армія і нова українська держава

.

– Війну в Україні можна вважати громадянською?

– Там присутні елементи громадянської війни. Але назвати цю війну саме громадянською неможливо. Взагалі я вважаю, що це перша війна в історії, розв’язана виключно геббельсівщиною, виключно пропагандою. Якби не російське телебачення, цієї війни б не було. Так, там був якийсь проросійський рух, але все це закінчилося на рівні мітингів, мордобоїв, і найбільшою трагедією залишилася б трагедія в Одесі. Якби не Росія, ця війна б не розгорілася.

– Часто використовують стосовно до подій в Донбасі всякі хитрі терміни: «гібридна війна», «проксі-війна» …

– Так, «гібридна війна» – модний термін, і в принципі, це, напевно, і є гібридна війна. Але для Росії і Радянського Союзу, по суті, це не нове явище. Ми ж брали участь у величезній кількості воєн, в яких ніби як не брали участь.

– Багато українців, спілкуючись з росіянами, наполягають: «Визнайте, що це російсько-українська війна, скажіть, що це так». Це так?

– Я вважаю, що Росія у цій війні виступає як окупаційна сторона, я вважаю, що для Росії це окупаційна війна. Те, що була війна Росії і України в Криму, – з цим сперечатися неможливо після того, як Путін сам все розповів. Це була анексія частини суверенної держави. А Донбас – це продовження Криму, там намічалося все те ж саме. Так що я згоден з цим формулюванням. Є окупація частини території України з боку Росії з використанням в тому числі і іррегулярних формувань, створених з місцевих жителів, поряд з регулярними військами. З точки зору міжнародного права є як пряма агресія, з використанням тільки лише регулярної армії, так і агресія, яка відбувається з використанням іррегулярних підрозділів або через надання допомоги таким іррегулярним підрозділам, в тому числі і за допомогою відправки добровольців в зону військових дій. Міжнародне право визначає Росію як агресора, це без варіантів.

– Коли, за твоїми оцінками, почалося пряме і масове використання регулярних російських військ в українському конфлікті – якщо брати не Крим, де все ясно, а саме Донбас?

– Під час боїв за Іловайськ, серпень 2014 року.

– Ми пам’ятаємо, що було до Іловайського котла. З липня українська армія більш-менш успішно наступала, і до серпня ДНР і ЛНР опинилися в дуже важкому становищі. Якби російські батальйонні тактичні групи не увійшли на територію Донбасу, Україна могла б перемогти у цій війні?

– Я думаю, що так – українські війська дійшли б до кордону протягом приблизно трьох місяців. Тут, звичайно, зіграла роль не тільки операція батальйонних тактичних груп, але й масова поставка зброї, яка почалася тоді. Якби цих факторів не було, Україна б перемогла.

– Ти був на цій війні в різні періоди, як би ти оцінив зміни, які відбувалися потім в українській армії, яка була динаміка?

– Українська армія, на мій погляд, змінилася буквально за місяць. Коли все тільки-тільки починалося, армії в України не було. Протягом 23 років все тільки розкрадалося, люди йшли туди не для того, щоб служити, а просто щоб працювати хоч десь. Але проблема навіть не в армії – тоді, навесні 2014 року, і держави як такої не було. Старі державні інститути повністю розвалилися, прогнили, а нові ще не були створені. Україна тоді, за великим рахунком, була failed state. На блокпостах на сході стояла міліція, яка вчора розганяла Майдан. Вони просто тупо саботували все. Я розмовляв з цими міліціонерами на блокпостах, вони говорили: «ми за Путіна, ми за Стрєлкова». Я в місто Ізюм Харківської області (це 40 кілометрів від Слов’янська) заїжджав, коли все почалося, – наступного дня після приходу Стрєлкова в Слов’янськ. І в Ізюмі було реально страшно – там всі сиділи і чекали Стрєлкова, це було абсолютно проДНРовське місто. Потім я туди приїхав через місяць, коли бої в Донецькій області вже почалися, – ситуація в Ізюмі кардинально змінилася. Все, «ніяких ДНР нам не треба, ми хочемо бути Україні».

– Тепер ми з українцями назавжди як серби з хорватами, вірмени з азербайджанцями? Ненависть, народжена в цій війні, – на десятиліття?

– Така затята, активна ненависть – як між грузинами і абхазами, сербами і хорватами, – вона закінчується через кілька років, тобто це процес недовгий. Проходить п’ять, десять, п’ятнадцять років – все одно люди починають торгувати, починають якось спілкуватися, все одно межа загальна і нікуди від цього не дітися. Он яка жорстока війна була між нашою країною та Німеччиною. Але ж німецьких туристів ніхто не ріже і не б’є на Красній площі (принаймні, поки що), а російських туристів ніхто не вішає біля Бранденбурзьких воріт.
Активна ненависть піде. Але вектор, який обрала Україна, – він надовго. Україна все далі буде рухатися в бік Європи, російські чинники там будуть грати все меншу роль, і ось це вже на віки.

Джерело – https://openrussia.org/post/view/4225/