Фотографи Костянтин і Влада Ліберови розповіли деталі загибелі воїна Дмитра Коцюбайла з села Бовшів, що на Івано-Франківщині. За їх словами, наш захисник отримав смертельне поранення під час обстрілу російських військ.

У своєму дописі в мережі Instagram фотографи написали, що «Да Вінчі» був кращим з кращих, пишуть Версії

«Позавчора ти на моїх очах в’їхав на танку у ворожу посадку, а після цього повів за собою на штурм людей. І вони пішли, не роздумуючи, бо вірили своєму командиру. На наступний день ти голими руками з однієї баклажкою води гасив загорівся танк з повним БК, коли всі боялися навіть наблизитися до нього. Герой України. Найкращий з найкращих. Воїн. Друг. Легенда», – згадують фотографи.

Вони додають, що Дмитро Коцюбайло загинув героїчно. Він ціною свого життя врятував інших, адже сказав залишитися в укритті.

«Це сталось у нас на очах. Ти сказав нам залишитися в укритті. Вибухи, багато вибухів. Через хвилину крики: «Медика! Медика! Да Вінчі!». Ми до останнього вірили. Ми до останнього молилися. Ти був найсміливішим, найвідчайдушнішим з усіх, кого ми знали. Ти здавався безсмертним. До кінця днів ми пишатимемось, що знали тебе», – йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, «Да Вінчі» загинув 7 березня 2023 року у боях за Бахмут. Про це повідомив президент України. Володимир Зеленський назвав Дмитра «людиною-символом» та «людиною-хоробрістю». Вчора, 9 березня прощанням з Героєм України відбулося у селі Бовшів та в місті Бурштин. Сьогодні, з нашим земляком прощалися у столиці.

Довідково:

Дмитро Коцюбайло народився 1 листопада 1995 року в селі Задністрянське, нині Бурштинської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Дитинство і юність провів в с. Бовшів.

Його прадід воював у складі Української Повстанської Армії.

Дмитро був активним учасником Революції гідності.

Командир взводу добровольців (2014) та роти (2015). У 2014 році отримав важке поранення Пісках Донецької області: в обличчя прилетів уламок снаряда, розірвавши губу та вибивши зуб. Іншим уламком була перебита ключиця, де медикам довелося встановлювати скріплюючу пластину, пошкоджені ребра. Через 3 місяці після одужання він знову повернувся на фронт.

17 березня 2016 року призначений командиром 1-шої окремої штурмової роти «Вовки Да Вінчі» ДУК ПС переформатованої в батальйон.

Відомий український фотограф Олександр Ктиторчук звинувачується у цілому ряді згвалтувань неповнолітніх дівчат. Суд вже йому обрав запобіжний захід у вигляді двох місяців перебування під вартою.

Жертв фотографа є багато, але публічно розказувати про ці події мало хто наважується. Адже згадувати про це є психологічно важко.

Все ж одна з дівчат насмілилася і розповіла шокуючі деталі, про те як цей фотограф заманив її до себе і згвалтував. Дівчині на той час було тільки 17 років.

Про аморальні дії фотографа дівчина, яка звати Світлана Коваль розповіла на своїй сторінці у фейсбуці, передає “Це моя Україна”.

Так, за словами дівчини, коли вона потрапила до студії Ктиторчука, їй було 17 років. Світлана займалася модельним бізнесом і під час одного з конкурсів у модельній школі, познайомилася з Ктиторчуком. Тоді ж фотограф запросив дівчину до своєї студії зробити ще декілька фото, оскільки модель йому дуже сподобалась.

“Вірила в його щирість і у власну красу. А щоб потурбуватись про свою безпеку, пішла на фотосесію із сестрою і її подругою. Щоправда, їх не пустили в середину студії, і вони лишились чекати на вулиці. У фотографа і студія, і його квартира – це одне приміщення, і він використовує обидва простори для фотосесій. Пам’ятаю, як спостерігала чиюсь фотосесію в студії, як чекала на свою чергу. Пам’ятаю, як дивилась, як він вмовив дівчину фотографуватись без бюстгальтера, як вона швидко погодилась, чи, скоріше, не дала відсічу, як він “легким рухом руки” зняв з неї її мереживо і надихав “почуватись вільною”. Я засуджувала це дійство і думала, що сама на таке ніколи не погоджуся” – пише Світлана.

Коли вони почали фотографуватися, ніщо не віщувало біди, аж поки Ктиторчук не став вмовляти дівчину зняти кофту та верх від спіднього. Дівчина відповіла, що голою позувати не хоче. Та фотограф почав маніпулювати і тиснути на дівчину.

“Ці трюки таки подіяли.. і що пам’ятаю наступне – як я вже сиджу на сходах гола. Страшно соромлюсь. Не того, що я негарна, а того, що чужі очі дивляться на мої інтимні місця. Виставляючи кожен пальчик, нахил голови чи положення коліна, він торкається мене, буцім це потрібно для вдалого фото. В моїй душі відчай, вразливість, заціпеніння, приниження, вина, безпорадність, неприязнь.. Знову якийсь фрагмент випав зі спогадів… Пам’ятаю, як він вчив мене життя, кажучи: “щоб зробити чоловіків щасливими – краще мені прибрати волосся зі своєї інтимної зони” (еге ж, я сюди саме за такими порадами прийшла).. А далі пригадую, як він вже проник в мене своїм пальцем. При чому я не те, що не давала згоди, це сталось так раптово, що я й не зчулася, що відбувається” – додає дівчина.

За словами дівчини, після цього фотограф хотів торкатися її грудей. Світлана намагалася відсторонитись, на що Ктиторчук сказав: “Як вже впустила всередину, то чого ж не даєш груди?”. Після цього, пригадує Світлана, фотограф потягнув її на другий поверх, де у нього було ліжко:

“Сили були нерівні, тож скоро ми опинились в його ліжку. В цей момент я шалено молилась. Благала Бога зробити чудо і захистити мене. Просила і цього мужлана зупинитись. Разів сто промовила “Будь ласка, не треба!”. Плакала і благала. Він поклав мене на бік, і сам ліг обличчям до мене. Пам’ятаю, з жахом відчула, як його пеніс торкається мого тремтячого тіла. Думаю: “От і все, порятунку не буде, він зараз скривдить мене, а потім, може, ще й вб’є”. Аж раптом він завмер. Зупинився. Відпустив свої руки, які міцно мене стискали за плечі. Ліг на спину. Сказав якось здивовано: “Такого в мене ще не було, щоб я не закінчив”. А я вистрибнула з ліжка і побігла вниз по сходах, розуміючи, що Бог дійсно створив для мене чудо, Він його зупинив”

“Дуже запам’ятала момент виходу з квартири. Мене засліпило яскраве світло, і я відчувала свободу, хотіла дихати на повні груди і кричати від щастя, що я вийшла живою і “неушкодженою” (так я думала тоді), та ще й з фотографіями. Було шкода, що я не отримала омріяну світлину з Інтерівського конкурсу, але раділа, що ЖИВА!! Їхала на зустріч із подругою, і не могла дочекатись. Виходила з метро і відчувала, як все тіло, ніби не моє, тремтить і тримається купи з останніх сил, поки я на людях, поки маю ще трішки протриматись і зробити ще кілька кроків, після яких нарешті можна буде впасти в її обійми і розплакатись про те, що пережила..
Вже тепер я розумію, що це було насильство неповнолітньої, що сексуальне насильство може бути і без дотиків, а коли, наприклад тебе роздягають і витріщаються на твої інтимні зони. І що “спроба зґвалтування” це також насильство. Зараз пишу дипломне дослідження на магістратурі з психології на тему сексуального насильства, і от наштовхнулась на визначення зґвалтування. Виявляється, що в статті 152 Кримінального кодексу України чітко написано, що це “вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або БУДЬ-ЯКОГО ІНШОГО ПРЕДМЕТА, без добровільної згоди потерпілої особи”. Тобто те, що зі мною сталося – це було не лише насильство, але й найтяжча його форма – зґвалтування! А мені знадобилось багато років, щоб про це дізнатись..”
Олександр Ктиторчук відомий зірковий фотограф, який спеціалізується на жанрі “ню”. У його об’єктиві, свого часу, позували Лілія Подкопаєва, Влад Яма, Світлана Лобода, Надія Мейхер, Наталія Могилевська.

Підозрюваним у розбещенні підлітків у Києві та Київській області нібито виявився відомий український фотограф Олександр Ктиторчук.

Як повідомило OBOZREVATEL інформоване джерело, суд обрав йому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту заходу.

Раніше в поліції Київської області повідомили, що підозрюваний зареєстрований у місті Вишневому й розбещував неповнолітніх в автомобілі.

“Встановлено, що чоловік протягом кількох років здійснював розпусні дії щодо 17-річної дівчини й інших жертв на території Києва та Обухівського району… Зокрема, 15-річну киянку, яку він привіз до Обухівщини, де в салоні авто вчинив стосовно неї розпусні дії”, – зазначили там.

Хто такий Олександр Ктиторчук
Ктиторчук народився 27 липня 1964 року в Бердичеві Житомирської області.

Він викладає в Київській школі фотографії.

На сайті фотошколи зазначається, що один з його улюблених жанрів – ню-фотографія.

Олександр співпрацює з багатьма топовими українськими зірками, а також бере участь у популярних шоу-програмах на телебаченні.

“У всіх, хто вперше взяв у руки фотоапарат і зробив знімки, виходить порно. Три відсотки з цих людей залишаються задоволеними своєю роботою, і вони залишаються в цій зоні. Наступний крок – вони починають фотографувати еротику. І половина фотографів залишається в еротиці. Коли людина розуміє, що й еротика набридла, вона починає думати, куди ще піти”, – розповідав він про свою роботу на одній із виставок.

За даними ЗМІ, фотограф є власником пасажирського лайнера класу люкс під назвою “St. Andre”, з авторським дизайном інтер’єру. Він працював у Києві як дорогий теплохід-ресторан VIP-класу для весіль, банкетів і шикарних прогулянок по Дніпру.

Довжина теплохода 51 метр, ширина – 10 метрів, осадка – 2,20 м. Вантажопідйомність – 480 тонн. Пасажиромісткість – до 150 осіб. На борту кілька кают, ресторан і кінозал. Екіпаж – шість ос.

Скульптури Стародавнього Риму та красуні з картин італійських художників.
Ось звідки тяга фотографів до оголеної натури.

Незахищеність жінки та могутність чоловіка в поєднанні з оголеністю можна споглядати у роботах сучасних творців у жанрі “Ню”.

Митець, який стоїть по той бік кадру, бачить об’єкт по-різному. Головне –  розкрити справжню сутність людини та зняти всі маски.

Видання  WestNews  вирішило дізнатися чоловіче та жіноче бачення цього жанру та поспілкувалось з одними із найкращих фотографів міста Івано-Франківська, які демонструють свою майстерність у цьому стилі.

Сергій Мойсевич та Яна Стефанишин.

Дві особистості, які захоплюються однією справою, але бачуть абсолютно різні речі.

Про жіночу точку зору читайте в сьогоднішній розмові з WestNews.

– З чого почалося твоє захоплення фотографією?
Початок був дуже поступовий. Я все дитинство малювала, потім здобула художні освіти. Фотографія у Львівській академії була однією з дисциплін, я її дуже сильно чекала. Ази, як, елементарно, налаштувати камеру, дізналася в академії. Так вийшло, що я більше займалася фотографією, в той час, коли мої одногрупники вже працювали в галузі дизайну. Так і досі цим займаюся.

– Чим зацікавив жанр «Ню»?
Я все можу «звалити» на свою освіту.  Оголені постановки – це класика в художній освіті. Всі художники вчаться малювати оголені натури. Моделі, натурники – це оплачувані посади в нашій академії. Я завжди ставилася до оголеного тіла,  як до матеріалу вивчення. Справжня людина – коли вона позбавлена всіх нашарувань. Спочатку були  гіпсові копії римських скульптур, потім натурники. Тому мені було не страшно починати працювати у цьому жанрі.

– Коли ти фотографуєш, що ти прагнеш показати на фото?
Не принади. Я не ставлю за мету зробити якусь еротичну фотографію і викликати пристрасні бажання у глядача.  Елементи еротизму є, але це не моя заслуга. Це природа. У кожної людини він є, і надлишок еротизму у якихось позах, поглядах я собі не дозволяю. Я дозволяю той еротизм, який передбачений природою. Я використовую оголеність, як художній засіб. Часто модель керується якимись стандартами поведінки. А коли позбавляєшся  одягу – легкий шок: «Що робити, як поводитись?»  – і тут починається справжність. Коли ми у спортивному костюмі чи у дизайнерській гарній сукні, ми ж себе по-різному почуваємо – це маски. Я не кажу, що погані, але вони диктують нам поведінку. Здавалось, одяг мав би виконувати ужиткову функцію, а насправді виконує ще й психологічну. І коли забрати це все, людина залишається сама собою,  тоді вона справжня. І фото, відповідно, теж справжнє. Тому, я намагаюсь добратись до істини, до первозданності.

Якщо і є елементи тканини, то дуже нейтральні. Я прошу моделей одягати щось позачасове. Щоб воно доповнювало людину, а не відволікало від неї. Щоб ні по прикрасах, ні по макіяжу, ні по зачісці, ні по взуттю, навіть по нігтях не було помітно у який рік це знято. Це не повинно бути домінуючим, ці речі мають підігрувати, але не бути головними. Звичайно, я намагаюся виявити найкращі сторони людини за рахунок ракурсу, світла, щось прикрити, щось відкрити. Завжди можна знайти кадр, коли людина подана максимально гарно.

– Моделі самі тебе просять сфотографувати чи ти робиш їм таку пропозицію?
Є різні варіанти: є, які самі звертаються, а є – коли я. Людина переглядає моє портфоліо і орієнтується, що саме я віддам в результаті, налагоджуємо контакт, починає довіряти. Я бачу, коли людина скута і комплексує, а коли вона відкрита. Я вже орієнтуюсь, кому можна запропонувати.

– Ти фотографуєш тільки дівчат, чи можливо були чоловічі фотосесії в жанрі «Ню»?
Якщо вже розмовляємо на високі мистецькі теми, то я не маю бути вибірковою. В художніх постановках позують як чоловіки, так і жінки. Але мені психологічно легше працювати з жінкою. Я собі дозволяю шукати ці красиві лінії, підкреслювати її жіночність і первозданність. З чоловіком треба абсолютно по-іншому працювати.  Я не фотографувала оголених чоловіків, але не кажу, що боюсь. Спочатку має бути концепція. Зосереджуватись тільки на естетиці чоловічого тіла, який ходив в тренажерний зал декілька років,  не хочу, мені цього не достатньо. Я б хотіла, щоб ще була якась думка.

Жіноча оголеність, зазвичай, красива, якщо її не зіпсувати вульгарністю і надуманою провокацією. А чоловіку більше пасує сила, ніж краса. Це можна поєднати з оголеністю, але так, щоб не поміняти акценти!

– Як відбувається сам процес фотосесії?
Зазвичай, у мене зйомка триває мінімум 2 години. За цей час модель встигає втомитися і починає розслаблятися. Якщо я бачу, що дівчина поводиться дуже награно, починаю пояснювати, як краще. В мене вже є сталі фрази:  як треба дивитися, як сприймати камеру та мене. Якщо людина  артистична, то мені потрібно тільки скеровувати у те русло, яке я хочу. Якщо дуже скута, то трішки більше доводиться працювати. Бувають різні типажі.  Від того, яке тіло не все залежить: є з розкішними фігурами, які не знають, як поводитися, а є навпаки –які, можливо, не ідеал, але пластика неймовірна.

– На своїй сторінці у Facebook ти опублікувала своє фото у такому стилі. Що тебе наштовхнуло стати по той бік камери?
Вирішила бути солідарною, не бути осторонь. Фотографував мене мій чоловік, він був тільки «за».  А це, до речі, часто є теж проблемою. Є багато дівчат, які хотіли б, але чоловік або, навіть, хлопець, забороняють. І дівчина відмовляється, за що потім шкодує.

– Звідки ти черпаєш натхнення? Де беруться ідеї?
В процесі дуже багато з’являється. Зазвичай  йду підготовлена, тобто знаю де я знімаю, за яких умов, який типаж людини, приблизно знаю у якому напрямку буду працювати і до якого образу доводжу людину. Пояснюю, що вона має відчувати, що уявляти, які знайти емоції.  Десь на річці, на квіточках – це одна поведінка,  десь на території заводу – трішки інша.  Інколи буває експромт.
Був випадок, коли модель здавалася мені схожою на типаж дівчини з ботічелівських картин, а при зустрічі стоїть з сигаретою і курить. Як?! Це ж сама чистота! Яка цигарка? А в неї ще й голос низький. Вона взагалі не така, як я собі надумала! Але першу зйомку з нею я таки відзняла під впливом тих хибних уявлень, бо я йшла до красуні з ботічелівських картин, до ніжної та повітряної краси. Але наступні рази, пізнавши, фотографувала її зовсім інакше.
Або, до прикладу, вагітна модель. Вся концепція вже створена природою. Крутішого не існує – є якась більша загадка, як утворюється життя? Якщо починають дитячі капчики ставити на живіт або капусту брати в руки,  це вже “кітч”, зовсім інша тема – не моя.

– Можливо були випадки, коли ти сфотографувала, а модель відмовилася від публікації?
Колись бувало. Але зараз чітко домовляємось, і я акцентую увагу, що не буде нічого вульгарного. Ми узгоджуємо, які саме фото публікуємо, і людина погоджується.

– Критика. Як ти її сприймаєш?
Залежно, яка критика. Якщо скаже авторитетна людина для мене, що не до кінця глибоко, поверхнево, трошки не допрацювала – тоді прислухаюсь. Та я й сама дуже критично ставлюся до своєї творчості.  Працюю багато і стараюся, хоча можна ще більше. Є різні роботи. Є такі, які відзняла ще у 2012 році і досі їх на виставки даю, досі вважаю найсильнішими. Є пару моїх улюблених фотографій, які ще довго буду вважати одними із найкращих. Це нормально, коли ти розумієш, що є щось дуже хороше, а є слабше.
Мене здебільшого підтримують, підштовхують на більш активну діяльність.
Я не роблю нічого провокативного. Я не хочу ніяких скандалів, тому їх і немає, мабуть. Не знаю, може й треба для піару (сміється).

– Для тебе є якісь знаки “стоп”, через які ти не будеш фотографувати у цьому жанрі?
Я не фотографую неповнолітніх.
І ще мене насторожує коли модель каже: «У мене є ідея!». Якщо людина під час зйомки диктує мені умови, як я маю фотографувати, мені це дуже заважає. Якщо людина довірилась мені і прийшла на зйомку – логічно, що вона розділяє мої смаки. Мені дивно, коли дівчата прихоплюють з собою якийсь дуже вульгарний одяг або білизну, недоречні аксесуари, яскравий макіяж…. Це все негативно вплине на кінцевий результат.

– Чи можлива така своєрідна фототерапія, яка дозволяє позбутися комплексів?
Дуже часто.  Знаю дівчинку, яка не вважала себе красивою, а для мене вона еталон жіночого тіла. Просто з лінійкою приходь, заміряй і записуй ті пропорції. Найкраще, що могла створити природа!  За 20 з гаком років вона вперше почула, що гарна! Я фотографувала її поступово, починали з портретів, потім “Ню”. І коли я віддала фото, аж тоді вона зрозуміла, повірила, що красива.

– Що ти можеш порадити дівчатам, які бояться фотографуватися і комплексують?
Фотографуватися. Потрібно ще знайти свого фотографа. Щоб він не кричав: «Ти чого прийшла? Ти дубова!». Треба шукати свою людину, яка б тебе розкрила.

– Як думаєш, у нашому місті це популярний жанр?

Достатньо популярний. У нашій спілці фотохудожників є декілька фотографів, які працюють в цьому жанрі. Один львівський фотограф зауважив, що найчастіше в жанрі “Ню” фотографуються дівчата з півдня, вони не такі консервативні. Але зараз, під впливом соціальних мереж, і в Західній Україні знаходяться достатньо дівчат, які цього бажають.

– Які твої майбутні плани у творчості?
Творити. Знаходити час та можливість. Хочеться змінюватися, розвиватися, обмінюватися досвідом. Є певні думки, не хочу озвучувати конкретно. Спочатку має бути діяльність, творчість, а виставка – як заключний етап.

– Як ти можеш оцінити роботи свого колеги Сергія Мойсевича?
Це зовсім інший тип роботи, який відрізняється від мого підходу до роботи з оголеною натурою. Це по іншому, не так, як я мислю і сприймаю оголене тіло та кадр.

Розмовляла Ірина КУЙБІДА

Цього року пік одного з найсильніших метеоритних потоків – Персеїд – припав на ніч з 12 на 13 серпня. Однак помилуватися природним явищем змогли не всі, адже комусь не дозволяє зір, а в когось просто була хмарна погода. Спеціально для таких людей неймовірне явище зафіксував луцький фотограф Віктор Чухрай, передає Корупція.Інфо.

Метеорити падали із частотою приблизно 50 метеоритів на годину або один в одну-дві хвилини. Фотомайстер спостерігав за природним явищем на Рованецькому лузі.

Метеоритний дощ Персеїд – це невеликі частинки міжпланетної речовини розмірами від піщинок до горошин. Коли вони входять у земну атмосферу на швидкості близько 60 км/сек, то згорають, залишаючи яскравий слід у небі. Персеїди є одними з найбільш красивих і відомих метеоритних дощів. Цей потік виникає, коли Земля входить в хмару пилу від хвоста комети Свіфта – Туттля.

Франківська фотохудожниця Яна Стефанишин, що знімає в стилі НЮ, зробила подарунок своїй шанувальникам.

За її словами, на такий крок молода жінка зважилася аби бути солідарною зі своїми моделями, повідомляє WestNews.

“Якщо я вже фотографую в цьому жанрі, дівчата мої, буду солідарною з вами”, – написала Яна Стефанишин.

Яна Стефанишин народилась 1987 року на Одещині, нині проживає в місті Івано-Франківську. Закінчила Львівську національну академію мистецтв, працює в галузі станкової графіки, займається фотографією.

Вчора, 1 липня так і не поборовши свій недуг, пішов з життя найвідоміший вуличний фотограф Івано-Франківська Євген Мандрик.

Чоловік кілька місяців боровся з раком, проте хвороба перемогла. Євгена Мандрика 

знали мабуть всі франківці. Його щоденні фотомандрівки містом і чудові світлини залишаться у пам’яті кожного.

Всім хто бажає попрощатись і провести в останню путь панахида відбудеться в понеділок 3 липня о 19:00 в будинку трауру по вулиці Ребета. Похорон 4 липня o 10:00 в тому ж місці. Вічна пам’ять!

Sony World Photography Awards 2017 – найбільший конкурс фотографії в світі.

У середу, 29 березня, журі міжнародної премії Sony World Photography Awards 2017 оголосили результати Національного конкурсу від України: перше місце посіла робота фотографа Зані Аркадіної Постійний порядок, – повідомляє НВ.

Sony World Photography Awards 2017 – найбільший конкурс фотографії в світі. Національний конкурс – це глобальна номінація, в якій можуть взяти участь усі фотографи, які надіслали свої роботи на Sony World Photography Awards 2017, незалежно від того, на який конкурс вони відправили заявку. Його мета – відзначити найкращих фотографів у кожній з 65 країн.

Зані Аркадіна народилася в Україні, зараз живе і працює у Франкфурті-на-Майні (Німеччина). Займається малюнком і скульптурою, однак високо цінує фотографію і любить поєднувати різні напрямки творчості.

Постійний порядок – це демонстрація різноманітності форм природи і людини як її частини, сучасна версія традиційного натюрморту, в якій одночасно показана перемога над ефемерністю і краса буття.

Фіналістами Національного конкурсу від України також стали:

2 місце: Юлія Шашина з роботою Почуття дуалізму

3 місце: Богдан Ємець з роботою Викладач скульптури в майстерні.
З роботами переможців і фіналістів 65 Національних нагород можна ознайомитися за посиланням

.

Роботи переможців будуть показані разом з фотографіями, які увійшли в шорт-лист на виставці Sony World Photography Awards & Martin Parr – 2017, яка проходитиме в Лондоні з 21 квітня до 7 травня, також їх опублікують у щорічній книзі переможців.

У суботу, 19 листопада о 17.00 в ресторані «Corassini» (Бастіон) відбудеться презентація фотовиставки «Приховане» французького фотохудожника Жоеля Блока.

У Франківську відкриється виставка еротичних світлин французького фотографа

Як пишуть організатори, “Роботи Блока – це витончений нуар, де крізь темряву, мов промені світла, глядачу являються спокусливі жіночі тіла”.

Музичним супроводом до події стане мікс ‘Nocturnes’, що поднає французьку академічну, світову електронну, джазову музику. Його виконає Man Called Eugene (Євгеній Філатов), пишуть Версії з посиланням Галку.

Виставку організовує видавництво «Мантикора», благодійний фонд «Україна Ікоґніта», фестиваль сучасного мистецтва «Porto Franko», галерея «Бастіон», ресторан «Corassini» спільно з Institut Français.Медератори проекту : Мирослав Яремак та Дмитро Петрина.

Франківський фотограф Андрій Шустикевич зробив кілька неймовірних світлин міста з висоти оглядового майданчика на Ратуші.

Час для цього франківець обрав дуже вдало – під час заходу сонця.

“Ось яким відкривається Франківськ із оглядового майданчика на ратуші (може, не всі ще були, бо я от якраз вперше). Ці пару вечорів у кінці жовтня, крім казкового неба, давали ідеальне режимне світло для контрастних фото. Мав приємність зафіксувати теплі панорами для подальшої популяризації оглядового майданчика. Підказка: підіймайтеся на ратушу за 15 хвилин до заходу сонця”, – написав

Шустикевич у Facebook у дописі до фото.