Коли Мирон поїхав до Англії, то Марія не могла ще довго прийти до себе. Плани складали веселкові, а вийшло по-іншому. Вони фіктивно розлучилися і Мирон взяв фіктивний шлюб з жінкою, яка теж таким чином вирішила виїхати за кордон. Щоб не було підозри в посольстві, вони зробили весільні фотографії, ходили вирішувати питання з еміграції. І, як кажуть у нас, «знюхалися».

Запав Мирон на молодшу від Марії на десять років Катерину і в день від’їзду, наче громом оглушив дружину.

– Кохаю її, ти життя влаштовуй, як можеш, на мене не надійся. До тебе не повернуся ніколи.

Двадцять років спільного життя чорним хpeстом перехpeстив.

Марія думала тоді, що не виживе, та час – добрий лікар. Якось знайома порадила Марії:

– А ти вважай, що він пoмeр. Нема його і все, не думай, що там, далеко від тебе діється. Думай про себе, про своє життя.

– Ой, яке там життя? – заридала Марія.

– Тихо, тихо. Не слаба, слава Богу, не дурна, наче, а так над собою побиваєшся. Плюнь і розітри!

Добре їй говорити – плюнь. Чужа порада – добра розрада. Мабуть, з півроку світу Божого не бачила жінка. Мила підлогу в супермаркеті і поливала її солоними слізьми. Не підіймала ні на кого очі, наче весь світ і всі люди знали про її сором. А то якось, в неділю, прокинулася раненько і вирішила до церкви піти. Глянула в дзеркало і не впізнала себе. Сива, замучена життям жінка, дивилася на неї.

– Добре, що хоч син далеко, не бачить мене, – гірко усміхнулася.

Пішла до церкви, помолилася. По дорозі додому повернула до перукарні, наче якась сила підштовхнула її туди. А в понеділок одягнула джинси, які колись заховала далеко в шафу, а тепер схудла і вони якраз придалися. Підфарбувала губи у колір рожевої кофтинки і не пішла на роботу – полетіла на крилах.

– О, в нас нова прибиральниця! Це хто прийшов замість Марії Сергіївни, а я не знаю? – директор з цікавістю подивився на неї.

– Жартуєте? – знітилася Марійка.

– Це ви жартуєте, свою красу стільки часу під хустиною ховали. До речі, ви якусь освіту маєте?

– Торгівельний технікум закінчила у свій час.

– На базу підете працювати, місце звільнилося, і зарплата там в два рази більша.

– Чому б і ні! – оптимістично сказала Марія, сама собі дивуючись.

Відтоді її життя змінилося. Заочно закінчила інститут підприємництва і бізнесу, стала заступником директора. З колишньої сірої мишки вона перетворилася на справжню бізнес-леді – ділову, впевнену в собі жінку, але коханої людини так і не з’явилося в її житті. І ось цей телефонний дзвінок з Англії: «Пробач, я зробив помилку. Завтра виїжджаю додому»

Автор – Раїса ОБШАРСЬКА, м. Чортків