Ця сумна, майже тpaгічна історія з життя мого хорошого знайомого, так що привожу її з його слів.

У 26 років я одружився на своїй дружині Юлії. Їй було 24 роки, обоє тільки-тільки стали жити повним дорослим життям і здавалося що все добре і безхмарно.

У Юлі були проблеми зі здоров’ям, одну нирку видалили через хворобу і ми стояли на черзі на трaнcплaнтацію. Так ось здавалося, що життя налагоджувалося, лікарі заговорили про те, що ніби як вже знайшли донора і буде опeрaція, але все рухнуло в одну мить.

Юля в той день була у своїх батьків, а я вдома збирав новy шафy. Пролунав дзвінок у двері, я відкрив, а на порозі красива струнка жінка, і прямо з порога заявляє мені в обличчя, мовляв, моя дружина зраджує мені з її чоловіком. Я відразу звичайно не повірив, але роздруківки кілометрових листувань і флешка з купою відео зробили свою справу. Три години ми сивіли і розмовляли про те, як нас обманювали і зраджували наші другі половини.

Коханцем виявився однокурсник моєї дружини (вони разом раніше вчилися), ось так просто і банально. Коли гостя зібралася йти, пролунав звук дверей, і увійшла моя дружина. Сама невинність вона з посмішкою запитала, хто прийшов до нас в гості. Я покликав дружину до себе і посадив за журнальний стіл, поклав перед нею стос роздруківок і показав на ноутбуці папку з відео. Потрібно було бачити обличчя Юлі, коли вона зрозуміла, що все розкрилося. Вона зблідла, її губи затремтіли і сльози пішли градом. Я проводив гостю, а далі, далі сльози благання і купа порожніх брехливих і нікчемних слів. У той же вечір я відвіз дружину до її батьків з речами і все їм розповів і показав.

Що було далі, я дізнався вже від спільних знайомих, так як виїхав на нову роботу в інше місто. До розлучення Юля не дожила, на нервовому грунті відмовила остання нирка плюс ще купа ускладнень і Юлі не стало. Її коханець пережив її на два місяці, дружина вигнала його і подала на розлучення, а звістка про смepть коханки мабуть добuлa, він пiшов з жuття добровільно. Як все пережила дружина коханця і як живе вона тепер, я не знаю.

Сам я з головою поринув у роботу, а потім і в зaпiй, не зміг впоратися з усім і злaмався. З aлкoголем допомогли впоратися родичі, на даний момент (а пройшло вже три роки) намагаюся налагодити своє життя. З роботою все нормально, а ось з відносинами ні, як відрізало, людям більше не вірю, і підпускати до себе ще когось більше не хочу.

Автор: Майк

По вранішніх росах йшли наші долі – щасливі і босі

Наше літо втекло в позачасся, наче неслухняне дівчисько. Лише моя дyша й досі прибігає на роздоріжжя, де колись не дочекалась тебе. Як і тоді, стоїмо удвох з липнем. Мовчимо. Згадуємо.

Романтику, ти ж писав такі гарні вірші. «По вранішніх росах йшли наші долі – щасливі і босі. Їм небо всміхалось і благословляло. Їх сонце на руки-промінчики, аби зігріти, узялою»

Якось випадково зустріла тебе. Ледве упізнала. Хлопчиську з перестиглими карими очима, що трапилось з тобою? Сивина, смуток в очах, заклопотаність. Ти став іншим. Таким далеким і чужим. «Ти мені простила, що тоді не приїхав?, – запитував винувато. – Я не міг зізнатися. У мене вже була інша».

Я завжди хотіла розповісти тобі, як сама тоді долала довгу вечірню дорогу. Як липень зціловував мої сльози. Як сумувала наша доля. Але при зустрічі зрозуміла: недоречно це все.

Ти нарікав на життя, роботу, на весь світ. У твоїх рухах було стільки невпевненості, а в голосі – роздратування. «Ти щасливий?» – запитала я. «Щастя? Казки то все!» – відповів.

Романтику, ти ж писав такі гарні вірші. «По вранішніх росах йшли наші долі – щасливі і босі. Їм небо всміхалось і благословляло. Їх сонце на руки-промінчики, аби зігріти, узяло».

Я поспішала сказати тобі «до побачення». Пам’ятатиму лише твої закохані вірші. «Ти прийшла із далеких зір і солодко серце забилось. Біля долі моєї спинилась».

Невже це справді був ти?

Автор – Ольга ЧОРНА

За матеріалами видання “Наш День“