Дорослих та дитину жорстоко вбили через гроші.

У Чернігівській області троє підозрюваних, серед яких є жінка, розстріляли та закопали родину з Києва. Потерпілі їхали купувати автомобіль, проте “продавці”, знаючи що у них є гроші, вбили їх.

Про це пише Оbozrevatel.

Чоловік із дружиною та сином їхали купувати авто
Кума родини Марія Закалюжна розповіла, що 14 травня 30-річний Микола та 28-річна Вікторія Черевані з маленьким 4-річним сином Богданом вирушили до Чернігівської області. Там родина планувала придбати автомобіль. Продавцем був 22-річний чоловік, який згодом і виявився організатором вбивства.

Проте біля обіду зв’язок із ними зник. Тоді родичі через соцмережі звернулись до ймовірних свідків з проханням допомогти їм у пошуках сім’ї. Також написали заяву в поліцію.

“Стали дзвонити різні люди. Хтось бачив їх по дорозі, хтось допомагав заводити стартер. Потім один водій побачив на дорозі автомобіль, що горів. Так вранці в понеділок ми виїхали в Мену”, – каже Марія.

Жінка зазначає, що Микола займався тим, що купував автомобілі, ремонтував їх, а потім знову продавав.

“Оголошення знаходив в інтернеті, і одразу їхав дивитися. Ніколи жодних проблем у нього не було. Тому й цього разу він не побоявся взяти з собою сім’ю. Якби була небезпека, він би рідних ніколи не підставив. Тим більше, якби угода відбулася, то Вікторія б сіла за кермо. Вони ще хотіли заїхати до села, де живе мама Віки, тому взяли із собою маленького сина”, – згадує жінка.

На трасі знайшли спалене авто, а поруч могилу родини
У поліції повідомили, що спалене авто вони виявили на Чернігівщині, за 500 метрів була могила родини. Батьків та їхнього маленького сина цинічно розстріляли і закопали.

Підозрюваним виявився 22-річний “продавець” автомобіля та двоє його спільників, серед яких є жінка. Вони, знаючи, що кияни везуть велику суму коштів, вбили їх, спалили автомобіль, а тіла закопали.

Нині поліція під процесуальним керівництвом прокуратури розслідує кримінальне провадження за пунктами 1, 2, 6 та 12 ч. 2 ст. 115 (Умисне вбивство) Кримінального кодексу України. Фігурантам загрожує до 15 років позбавлення волі або довічне ув‘язнення.

На Чернігівщині 1 травня російська керована бомба вбила 14-річного підлітка Валентина Мехедова, який перребував недалеко від школи із батьком. Хлопчик не встиг добігти до будинку лише кілька метрів, коли уламок влучив йому в шию, пише Обозреватель.

У той трагічний день 14-річний хлопчик разом із батьком поверталися додому в селі Лизунівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Їм залишалося декілька метрів додому, як в небі почувся страшний гул, а потім пролунав вибух. Росія запустила з винищувачів із боку Брянської області керовані авіаційні бомби з крилами. Одна авіабомба впала поряд із батьком та сином на території школи, що не працює. Коли дим трохи розвіявся, батько побачив свого сина, у якого вся шия була у крові. Уламок влучив у шию хлопчика, поранення було смертельним.

Староста села Михайло Лельотко розповів, що Валік був наймолодшою дитиною в сім’ї. Має ще двох старших братів, обоє зараз на фронті, захищають Україну. Хлопчик дуже пишився ними, виставляв їхні фото у соціальних мережах.

Школа у селі давно вже не працює. Діти їздять на навчання до іншого села Печеніги. Там хлопчик закінчував 8-й клас. Вчителі розповідаю, що Валік був блондином із шикарними очима та сяючою усмішкою. Любив спорт, грав у футбол, завжди допомагав, якщо його просили про щось.

“Він ріс у простій родині. Мама у них займається домашнім господарством, а батько їздить на заробітки до Києва”, – додає староста.

Жителі села розповіли, що зараз росіяни, немов оскаженіли. Часто вони чули вибухи у сусідніх селах, а щоб авіабомби прилетіли до них – це вперше.

Діти вже публічно вибачилися і навіть встали на коліна перед загиблими воїнами.

У Бобровиці Чернігівської області підлітки влаштували алкогольну вечірку з танцями біля меморіалу загиблим воїнам.

Скандальні танці усі учасники весело транслювати у соціальних мережах, але карма їх наздогнала швидко.

На кадрах видно, що компанія підлітків розважалася на Пагорбі слави. Окрім танців молоді люди вживали алкоголь і хвалилися його кількістю.

Після шквалу критики компанія записала відео з вибаченнями. Учасники “танців на кістках” заявили, що нібито зробили необдуваний вчинок. Проте вони вже все усвідомили і просять вибачення.

“Ми всі просимо вибачення за наш безглуздий і зовсім необдуманий вчинок, ми не планували знімати відео біля пам’ятника, тим більше якось утискати людей, які загинули в АТО під час війни”, – заявили підлітки на відео.

Підлітки навіть встали на коліна та попросили вибачення у воїнів, які зараз на фронті, а потім поклали квіти до меморіалу, вшанувавши пам’ять загиблих воїнів.

Подібний інцидент
Влітку минулого року підлітки вже стали скандально відомими за подібний інцидент у Львові. Тоді у мережі з’явилося відео з гулянки молоді на меморіалі героям Небесної Сотні. Дівчина, котра назвала себе блогером, поділилася кадрами вечірки в Instagram. Підлітки танцювали під російську музику і запалили феєрверки.

Виявилося, що у той вечір на момеріалі опальна компанія святкувала день народження. Батько іменинниці пояснив, що організацією заходу займалися її друзі, а для дівчини це стало сюрпризом.

Увечері 23 березня в поліцію Чернігівської області звернулася жінка, яка повідомила, що її дворічна донька зникла. Мати пояснила, що залишила дитину в кімнаті саму, коли поралася по господарству, повідомили у Ювернальній поліції.

Правоохоронці вирушили на пошуки дівчинки. Знайшли дворічну Богданку за 800 метрів від свого будинку.

Понад 5 годин поліцейські розшукували дівчинку
Ввечері 23 березня в одному із сіл Чернігівської області зникла 2-річна дівчинка Богданка. Мати дівчинка намагалася знайти її самостійно, однак пошуки виявилися безрезультатними.

Тоді жінка викликала поліцію. Правоохоронці, залучивши максимальну кількість особового складу поліції, співробітників ДСНС, військових та прикордонників, вирушили обстежувати місцевість.

До них також долучилися місцеві мешканці та небайдужі громадяни. Пошуки тривали понад 5 годин.

Квадрокоптери з висоти обстежували територію, а кінологи з пошуковими групами “прочісували” місцевість. Врешті-решт, сплячу Богданку знайшли під деревом на острівці у болоті за 800 метрів від свого будинку.

На щастя, з дівчинкою все добре. Її відігріли та напоїли теплим чаєм.

Вкотре нагадуємо, не залишайте своїх дітей без нагляду. Адже допитливість малюка може призвести до непередбачуваних ситуацій, – наголосили у поліції.

У Чернігівській області попрощалися із загиблою прикордонницею.

На Чернігівщині на колінах провели в останню путь прикордонницю, яку вбили росіяни. Жінці було 34 роки і в неї залишилася донька.

Про це повідомляють у Державній прикордонній службі.

34-річна Тетяна Виноградська вступила до лав Держприкордонслужби з 2012 року, працювала на паспортному контролі.

Її життя обірвалося на бойовому посту 9 листопада. Того дня російські окупанти знову обстріляли прикордонний пункт пропуску на Чернігівщині. Молода жінка отримала смертельне осколкове поранення.

Рідні, близькі та колеги відгукуються про загиблу Тетяну, як про позитивну людину, яка завжди посміхалася і налаштовувала на позитив інших.

“Вона була як сонечко – гарна, позитивна, завжди з посмішкою. Такою і залишиться, але тепер тільки в спогадах”, – написали про загиблу колегу у Держприкордонслужбі.

Чоловік Тетяни – також військовослужбовець. У подружжя є 13-річна донька.

Під дулами автоматів у шкільний підвал росіяни зігнали все село і там тримали майже місяць. Люди божеволіли та помирали від задухи, та були ті, хто попри страх і на свій ризик допомогли селянам вижити.

Тиждень від початку великої війни, Чернігів був в облозі і ворожі війська йшли на Київ. На південь за 18 кілометрів від Чернігова невелике село Ягідне, сюди російські війська заходять 3 березня. Усіх без винятку – чоловіків, жінок, дітей та літніх людей під дулами автоматів окупанти ведуть до шкільному підвалу. У антисанітарії, з браком кисню, води, їжі та простору, люди щодня прощались з життям. Та вижити у нелюдських умовах їм вдалося – завдяки односельчанам.

55-та окрема мотострілецька бригада Російської Федерації в школі облаштувала штаб, на подвір’ї – позиції. Із них й обстрілювали Чернігів. На першому поверсі жили, а в підвалі, як живий щит, у заручниках тримали цивільних. Валерій разом із родиною опинився серед них.

«Мені дома сказали повністю роздягатись до нижньої білизни, лягати в сніг. Це все під дулами автомата, потім поставили до стінки і позаду затвор, і в цей час навіть думаєш не про себе, а про те що поруч з тобою твої рідні і думаєш, що будеш із ними. Щоб, якщо будуть стріляти, то щоб хоча б цього всього не бачила донька з сином плаче… І таке майже в кожної родині», – ледь стримуючи сліз каже Валерій Польгуй.

Та після цього, попри страх і ризик, чоловік пішов на розмову до окупантів. У підвалі люди опинилися в нестерпних умовах, тож Валерій розумів, що треба щось діяти. «Поруч діти, багато дітей… Я дивлюсь на батьків, у яких грудна дитина малесенька, а її кормити нічим і я розумію, що той сухпай який кинули службовці РФ, що немовля цього їсти не буде. І треба щось робити. Розумію, що дітям і літнім людям треба якийсь супчик, бо на тих харчах, які вони давали в перші дні і вони дали три штуки на кімнату, а той сухпай на одну особу розрахований. Я розумів, що це потрібно комусь робити, комусь треба підходити і домовлятись», – каже чоловік.

Кімнати підвалу були вщент забиті людьми. Хто на підлозі, хто на стільцях, хто стоячи і так днювали й ночували 27 днів поспіль. Найбільша кімната – колишній спортзал – стала для всього села фактично карцерем. У 72-ва квадратних метри – це площа сучасної трикімнатної квартири – вмістилося 136 людей, серед них – 39 дітей. На один квадратний метр припадало по 2 людини. Увесь вільний простір зайняли в коридорі та інших 4 невеликих кімнатах.

«У нас було 35 людей. Було 8 дітей від 7 і 2 рочки і внук сім років. У нас нічого не було, одяг мокрий. Я носочки брала на тіло, розкладала і вони за ніч висихали Над нами там туалет і це вони його там забили і це воно капало. Я сиділа в куточку і тримала якусь ганчірку, бо нічого не було, бо нам із туалета оце все капало і ніде ж не посунутись, бо навколо ж були люди», – розповідає Тамара Матюха.

Батько Валерія, завгосп цієї ж школи, теж опинився в підвалі. Від постійного сидіння його ноги набрякли, а згодом перетворилися на суцільну рану. Щоби зняти штани, їх довелося розрізати. «Затікали дуже ноги і щоб троих відпочити, нам доводилось вставать і стоя спали, щоб трохи ноги одійшли», – розповідає Іван Петрович.

Він у школі працював уже 5 років і мав ключі від усіх дверей, тож допоміг організувати побут російських в’язнів.

А ще він знав, де лежать запаси продуктів у шкільній їдальні. Син Валерій пішов на перемови з окупантами, аби ті дозволили їх узяти, розпалити багаття та приготувати обід. «На той момент уже було близько 320 людей у підвалі. Коли нам дозволили уже годувати, ми зібрали людей. Чоловіки і жінки погодились годувати. Дякую їм», – розповідає Валерій.

Викликалося 10-ро добровольців. Світлана – одна з них. У шкільний підвал вона потрапила з чоловіком та двома доньками, молодшій Христині – 9. « Їй було страшно, коли я залишала і виходила на кухню готувати, дитина весь час мене визирала і до сьогоднішнього дня я без неї нікуди не можу піти. У неї залишився оцей страх, що мама піде і більше не прийде», – розповідає Світлана.

Готувати доводилося ризикуючи життям, під час обстрілів. Назовні людей випускали раз на добу. Усі ставали в чергу до вуличної вбиральні, добровольці ж бігли збирати дрова, розпалювати ватру та носити воду, щоб устигнути приготувати бодай щось. Усі завдання вони чітко розподілили між собою. Та приготувати обід вдавалося не завжди.

«Були такі моменти, що вони казали, що ви «провінілісь». Нас закривали і не випускали взагалі. Були такі дні. Не було можливості зробити окроп. Ми просили, щоб нас випустили, але щось доводити було марно, їм було все рівно, а коли вони нас випускали під вечір, то хлопці вже просто не встигали розпалити багаття і не було коли їсти», – розповідає Світлна.

Від окупантів чекали найгіршого. Кулеметні черги в повітря та погрози розстрілу, людей принижували, морили голодом, або ж давали крупи просякнуті соляркою, всіляко знущалися та шантажували. Щоби добути трохи продуктів, люди просилися додому, але їм ставили умови. «”Якщо хтось хоче додому, бере гімн РФ і співає”. Я стою і мовчу і стримуюсь, щоб не сказати та не пішов би ти зі своїм гімном…. “– Ну добре, тоді твої люди будуть помирати з голоду”», – розповідає про умови Валерій.

Денного світла бранці не бачили подекуди по кілька діб. Ущент забиті вікна, відсутність вентиляції й нестерпний сморід. У кожній кімнаті стояло відро, куди заручникам доводилося справляти потребу.

«Були дорослі і пожилі люди, яким не вистачало дуже гігієни. Бо в цей період і недержання мочі у жінок і калу, і не завжди могли вийти і добігти… Оце все і випаровування. Воно ж все залишалось у повітрі. Перші 10 днів ми взагалі не могли ні помитись, ні почистити зуби, ні руки помити. У нас навіть в голову не приходило, що треба щось із цим робити, бо від страху від усього», – розповідає одна із бранок Валентина Данілова.

Один за одним люди почали вмирали. Якщо помирав уночі, живі спали впритул із небіжчиком до ранку, доки кати не відчиняли підвал.

Юрій Баланович із чоловіками зголосився ховати небіжчиків. «Вибору не було, ніхто не хотів йти. Олег Тураш, я, Ігор Макатюр і батюшка з нами був. Оце ті, хто не боялися йти під обстріли. Комусь цю работу треба було робити», – каже чоловік.

На дверях вихователька дитячого садка Валентина вела календар, аби не загубитись у днях, а поруч на стіні шматком деревного вугілля записувала прізвища тих, хто помер. На іншій стіні список – розстріляних селян.

Замордованих односельчан чоловіки зносили в котельню. За майже місяць у підвалі померло 12 душ, головно літні люди. Звідси на тачках із дозволу рашистів тіла везли на цвинтар. Трун не було, ховали в ковдрах по кілька, в братській могилі. Під обстріли росіян.

Кожен день у заручників був, як останній. Переконані, вижили завдяки односельчанам, які боролися за життя всієї громади.

У останні дні березня, коли українські війська від окупації звільняють села та міста. У те що загрози вже немає, ягідчани не могли повірити і ще добу не виходили з підвалу.

«Плакали і не вірили, боялись вийти в село. Дивимось ідуть наші солдати і ми їх обіймали, запитували, де ви були так довго, а вони кажуть: «Вибачте нам»», – розповідає Світлана.

Існує світлина команди, яка в окупації годувала все село. Її зробили щойно вийшли з підвалу вже вільними людьми.

Жителі села після пережитого не поспішають виносити речі із підвалу. Тут хочуть створити музей, як память про замордованих невинних українців і водночас про подвиг тих, кому вдалося вижити й витягти інших із того пекла.

10 з половиною тисяч воєнних злочинів скоїли російські військові на території Україні від початку повномасштабної війни, таку кількість справ задокументувала генпрокуратура на тепер.

На Чернігівщині росіяни бронетранспортером розчавили легковик, в якому була родина і 10-літній хлопчик, з понівеченої машини окупанти дістали дитину і на очах Андрія Близнюка добили його маму, тата і дядька, йдеться в ТСН.

10-річний Андрій разом з батьками і дядьком 1 березня втікали з села Софіївка на Чернігівщині. Вони тільки виїхали і натрапили на колону російської військової техніки, їхня машина нікому не заважала, однак один з бронетранспортерів навмисно виїхав з колони і почав чавити легковик. Залізні гусениці пройшли по правій стороні машини. «Тато найперший загинув. Мама ціла була, не пошкоджена», – каже хлопчик.

Андрію сидінням затисло ноги, з розчавленої машини він витягнув руку. Російські солдати дитину дістали через дах, кинули на узбіччя і на його очах добили батьків. Цілили прицільно в бензобак, після чого авто запалало.

З травмованою ногою Андрій лежав на узбіччя і рахував кількість російської техніки. «Нарахував десь 120, спочатку танки, БТР, «Градів» багато», – розповідає хлопчик.

Весь цей час машина палала на очах у дитини. Андрій знав, що мама ще була жива. Під уламками автомобільних деталей ще досі можна побачити фрагменти людських кісток. Хлопчика згодом побачили люди з села і подзвонили його бабусі і дідусю. «Саша його на руках виніс, а він «баба не плач» і сам не плакав», – кажуть рідні.

Андрій і досі майже не плаче, каже бабуся, навіть на цвинтарі в нього не має сліз.

Оксані Близнюк було 46, її чоловікові Михайлу – 52, а двоюрідному брату Сергію, що сидів за кермом – 33. Його мама не може себе опанувати вже другий місяць. Сергій був в теробороні, за кілька годин до своєї смерті з села він вивіз маму, бабуся і дідуся Андрія. Одразу повернувся в село за Андрієм і його родиною, але проскочити вони вже не встигли.

У Андрія є старша сестра, Тетяні – 26, і тепер вона його опікун, тож вона має забезпечити йому дитинство. Андрію – 10 років. Він любить ганяти на велосипеді, але сильно не виходить – велосипед старенький. Він вміє лагодити ланцюжок, що часто спадає, і не розраховує на новий, бо його обіцяв купити тато.

Його сестра віднині має дві мети – виростити брата і дочекатися, аби за цей військовий злочин відповіли росіяни.

У Чернігівській області автомобіль з сім’єю працівника медичної допомоги підірвався на російській протитанковій міні. Батьки внаслідок вибуху загинули на місці, їхні діти 1995 та 2008 року народження – в тяжкому стані в реанімації.

Як повідомила пресслужба Чернігівської обласної прокуратури, близько восьмої години вечора 1 квітня сім’я поверталася до села Припутні (Прилуцький район) із села Безбородьків в Ічнянському районі. За 30-50 метрів до понтонної переправи машина вибухнула.

“За даними слідства, військовослужбовці збройних сил РФ, порушуючи вимоги Женевської конвенції про захист цивільного населення, залишили вибуховий пристрій поблизу села”, – повідомили в прокуратурі.

Справу відкрито за ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України (Порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним убивством).

“Прокурори продовжують вживати всіх можливих та належних заходів для документування воєнних злочинів, скоєних РФ”, – заявили в облпрокуратурі.

Наразі поліція встановлює всі причини аварії.

У селищі Куликівка Чернігівської області завідувач хірургічного відділення місцевої лікарні на смерть збив свою сусідку, вийшов з авто та втік. Це побачив випадковий перехожий, який викликав поліцію та медиків.

Про це 24 грудня йдеться у сюжеті ТСН.19:30.

Горе-водій на узбіччі дороги дивився на закривавлене тіло жінки і поїхав геть
Очевидець ДТП повідомив, що він на засніженій дорозі побачив, як чоловік на узбіччі щось оглядав, а потім він сів у авто і втік. Коли водій поїхав, то свідок події побачив закривавлене тіло жінки, яку збило авто та викликав поліцію. Кореспондент ТСН з місця події повідомляє, що там й досі розкидані цукерки, які покійна ймовірно везла дітям.

Ймовірно, водій, який вчинив смертельну ДТП, був нетверезим
Поліцейські одразу затримали підозрюваного у ДТП, він був нетверезий, проте від медичного огляду відмовився. Чоловік ж попросив, щоб його госпіталізували.

Підозрюваний у ДТП відмовився журналістам коментувати подробиці аварії. У лікарні, де працює підозрюваний кажуть, що чоловік нібито був тверезим на роботі. Головна лікарка Куликівської лікарні планового лікування Оксана Хорошок каже, що всім дуже неприємно через те, що сталось. У цій лікарні працює і дружина хірурга, але її ТСН її не застала на робочому місці.

Підозрюваний та покійна знали одне одного
Відомо, що загибла та підозрюваний у ДТП жили в одному під’їзді та ймовірно знали один одного. Про загиблу сусіди згадують, як про дуже добру людину.

Наразі поліція встановлює всі причини аварії.

В аварії приховані трагедії цілих родин.

Чернігівщина у жалобі за 13 жертвами смертельної аварії, яка сталася напередодні – фура зіткнулася із маршруткою. Всі загиблі були пасажирами мікроавтобуса.

Про це йдеться в ТСН.12.00.

До моргу, куди доправляли тіла загиблих, приїздять рідні, які забирають їх для поховання. З більшістю прощатимуться в найближчі два днів.

Впізнання тіл загиблих напередодні тривало допізна. Найпершим з’ясували особу водія маршрутки, у якого в аварії не було жодного шансу вижити. Це Олександр Мартиненко, як видно зі світлин в соціальних мережах, у чоловіка залишилась велика родина – дружина і двоє дітей

В аварії чимало сімей втратили своїх близьких. В одній родині втратили одразу двох – маму і доньку – Ніну і Юлію із Борзни. Більшість загиблих саме звідси. Також загинула закохана пара Ярослав та Вікторія. Ще однією загиблою стала Наталія, жінка саме їхала переоформлювати інвалідність. У неї залишилось троє дорослих синів.

У найбільшій за смертністю аварії в цьому році також ще є 7 людей, які отримали різні травми. Лікарі кажуть, що те, що вони пережили першу добу дає надію. Відомо, що 16-річний юнак, який перебуває у дитячій лікарні, має складні два переломи, його стан важкий. Один чоловік, який у Обласній лікарні, має відкриту черепно-мозкову травму. Ще четверо осіб, які перебувають у місцевій лікарні №2, наближаються у своїх станах до середнього ступеня важкості і вже при тямі. Стан ще однієї особи з цієї лікарні все ще викликає занепокоєння у лікарів.

Серед травмованих і водій фури, якого затримали.