Автор: Володимир Бєлий, ексзаступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.

Коли читаєш, що у нас витрати на одного учня різняться для різних закладів у 19 (!) разів, то починаєш розуміти не лише свій сум від того, а й пояснення, як простим, але системним рішенням діяти розумно.

Адже дуже сумно бачити черговий прямий індикатор нерозумної організації системи діяльності.

Наші люди не можуть зрозуміти, що «там» у жодній країні немає будь-яких заперечень батьків проти моделі щоденного підвозу учнів до шкіл повноцінного розміру.

Заперечень нема з тієї системної причини, що звичний нам навчальний функціонал «домашні завдання» відкинуто на користь прямого навчання виконувати практичні вправи прямо у класі згідно розкладу занять з вчителями, котрі діють як коучі (освітні тренери), а не ретранслятори програмного матеріалу та перевіряльники його поточного засвоєння учнями вдома.

Отакий сумний сум у мене на тлі врізаного у пам’ять трирічного досвіду роботи за кордоном.

Нам тільки й треба, що викинути на «смітник історії» з функціоналу всіх учнів та вчителів країни з початку наступного навчального року епізод з «щоденними поточними домашніми завданнями», які «потрібно» задати у кінці кожного уроку та записати у колонці класного журналу.

До речі, десь сотня моїх колишніх колег по ФТЛ та десятки тисяч його учнів тридцять років поспіль жили без поточних домашніх завдань з порожніми отими колонками у класних журналах.

І якість навчальної підготовки не впала, а навпаки, чому більше ста тисяч батьків тих учнів можуть бути прямим свідченням.

Залишати потрібно лише комплексні домашні завдання один-два рази на місяць (залежно від кількості тижневих годин на предмет) і як елемент самомоніторингу учня щодо своєї готовності за підсумками поточної роботи у класі під супроводом свого вчителя під «зараховано / не зараховано» на роботі учня, а не для оцінки до класного журналу.

Відтак, ні батьків, а тим більше учнів, зовсім не лякатимуть п’ять епізодів на тиждень виїзду до своєї гімназії / ліцею та повернення після обіду додому.

Звісно, що початкова школа має бути у кожному населеному пункті, навіть з малою кількістю учнів.

Бо врахування вікових особливостей – перш за все.

А шкільний автобус у країні, що розташована у географічному центрі Європи, має бути не допотопний «Богдан», а хоча б як ось цей шкільний лайнер з країни північної Африки.