Наша землячка Галина Миколаївна Кох 1949 р/н з смт. Лужани Кіцманського району Чернівецької області померла 16.01.2022 в Італії, в місті Варезе

Просимо молитви за Царство Небесне для пані Галини Вічна, світла пам’ять їй

Одночасно звертаємось до всіх, хто прочитає, з проханням допомогти рідним перевезти тіло землячки з Італії в Україну – хто скільки може

4731 2196 4424 0909 (UAH) або

4731 2196 1859 8381 (EUR), ПриватБанк, отримувач –
Віра Гнат, невістка.

В Італії засудили чоловіка загиблої 32-річної буковинки Злати Загарюк. Його визнали винним у домашньому насильстві й смерті дружини та засудили до 16 років ув’язнення. Чоловік перебуває у розшуку.

Про це Суспільному повідомила сестра загиблої буковинки Лілія Вакарюк.

Суд міста Форлі визнав винним 38-річного Олександра Загарюка у смерті дружини. Слухання відбулося 22 жовтня.

Окрім тюремного терміну, чоловік має сплатити 100 тисяч євро штрафу на користь дитини й 60 тисяч євро на користь матері загиблої. Перед арештом чоловік втік з країни, зараз його подали у міжнародний розшук.

Окрім Олександра Загарюка, засудили компаньйона його матері. Його звинуватили у сприянні втечі чоловіка до України незадовго до арешту.

Що відомо
7 липня 2019 року Злату Загарюк знайшли мертвою у власному помешканні. На тілі були рани та синці. На думку обвинувачення, причиною смерті став удар по голові, який жінка отримала кількома днями раніше. У смерті підозрювали її чоловіка.

29-річну Наталію Чокобок з Герцаївського району знайшли мертвою на березі річки Адіже в декількох кілометрах від будинку в Порт Леньяго, в якому вона жила зі своїм партнером Аліном та їхньою шістирічною донькою.

Про це повідомляє ТРК “Буковина” з посиланням на італійський телеканал TGR.

Заяву про зникнення жінки написав її співмешканець. За його словами, вона пішла викинути сміття та не повернулась.

Жінку шукали рятувальники на вертольоті, поліцейські з собаками, а також долучились місцеві жителі, пише онлайн-видання Veronasettegiorni.

Буковинка Людмила Довга мала в Італії фірму з ремонту, але вирішила повернутися і розпочати власну справу у Чернівцях.

Кілька тижнів тому буковинка Людмила Довга відкрила у Чернівцях магазин оздоблювальних матеріалів. Каже, що про це мріяла дуже давно.

Та перш ніж відкрити магазин, Людмилі довелося 20 років працювати в Італії. Тисячі квадратних метрів перештукатурених стін – італійські замовники не одразу могли повірити, що тендітна жінка за кілька днів зможе зробити у їхній квартирі ремонт. Результату завжди дивувалися. За три роки роботи в Італії вона змогла відкрити фірму, працювала і мала стабільний заробіток.

Спала на розкладачці у коридорі

Людмила пригадує, як у 1997 році вона, 20-річна, змушена була залишити дворічного сина і поїхати на заробітки до Італії.

– Працювала у Заставні майстром виробничого навчання, чоловік був столяром. Була сім’я, дитина і були періоди, коли не вистачало грошей на їжу, – каже Людмила. – Спочатку планувала поїхати на заробітки до Німеччини. Але подруги вмовили податися до Італії – і ми втрьох вирушили до чужої країни. На поїздку довелося позичити 2,5 тисячі доларів, подруги мали власні гроші. Вийшла з автобуса, поспілкувалися із жінками, які вже тут працюють. Вони розповіли, що можна на два тижні знайти ночівлю у притулку католицької церкви. Сказали, на який автобус потрібно сісти, скільки зупинок проїхати – і ми поїхали Міланом. Із величезними зусиллями влаштувалися у той притулок, а за два тижні я вже мала першу роботу в італійській сім’ї.

– Я мала доглядати за літньою жінкою, у якої був цукровий діабет, робити їй уколи, – пригадує Людмила. – За це обіцяли 100 євро на місяць. Та потім виявилося, що я ще й мала прасувати речі для всіх членів сім’ї, прибирати. Квартира була гарна і простора, але я спала у коридорі на розкладачці. До цього вночі до бабці вставала по кілька разів.

Потім я зрозуміла, що за таку роботу, як у мене, жінки отримують 800-900 євро. Я попросила підвищення зарплати, і бабця почала ображати мене, кричати. Цього я вже не витримала, зібрала речі і пішла. Із тих пір вирішила, що більше не піду доглядати за “бабами та дідами”.

Перша зарплата за ремонт – понад дві тисячі євро

Вісім місяців Людмила прибирала і готувала для кількох чоловіків – арабів та албанців, які працювали на будівництві.

– Ми здружилися з хлопцями, але я хотіла іншої роботи. Просила, їх щоб познайомили мене з італійцем, у якого вони працюють, – каже Людмила. – Врешті-решт, я вмовила одного з чоловіків. Він привів мене у квартиру, де вони робили ремонт. Італієць здивувався такому робітникові. Але роботу дав. Я мала водоемульсійною фарбою пофарбувати стіни. Спочатку переживала, не одразу вийшло. Італієць посміявся, сказав, що у мене є три дні, і поїхав. А коли приїхав о сьомій годині, я вже все пофарбувала і навіть встигла прибрати. Італієць не повірив, що я сама впоралася, передзвонив робітникам, і вони підтвердили, що це моя робота. Тож мене взяли на роботу. Згодом італієць звільнив всіх робітників – залишив мене і ще одного хлопця, який клав плитку. Я заробляла по тисячі євро. Робота була важка. Італієць привозив 25-кілограмові мішки з гіпсом, і я сама мусила їх носити. За рік я захотіла підвищення зарплати, але італієць відмовився. Я пішла.

Людмила почала заробляти тим, що прибирала у восьми квартирах. Потім одна з бабць попросила знайти робітника для ремонту. Людмила почала вмовляти, щоби їй дозволила зробити цю роботу.

– У жінки в квартирі було багато різних сувенірів на столах та поличках. Вона сказала, що ремонт потрібно зробити так, щоби жодну з цих речей не забрати з місця, – пригадує Людмила. – Довелося робити. Накривала клейонкою і так малювала стіни, клеїла шпалери. Впоралася за вісім днів і заробила понад дві тисячі євро. Відтоді почала заробляти на ремонтах.

Якось Людмила робила ремонт, ввечері у квартиру зайшов поліцейський. Спочатку жінка злякалася, що її прийшли забирати. Документів у неї не було. Та чоловік виявився господарем квартири і мав високу посаду у поліції. Саме він згодом розповів Людмилі, як можна легально отримати документи і відкрити власну фірму. Людмила загорілася цією ідеєю.

Врешті-решт, жінка отримала дозвіл на відкриття фірми та легальні документи. За три роки вперше змогла приїхати додому до чоловіка і маленького сина. Сім’ю забрала в Італію.

Повернулася – і знову взялася до роботи

Ставши власницею фірми з ремонту, Людмилі довелося працювати ще більше.

– Були і злети, і падіння. Спочатку працювало двоє людей зі мною, потім мала 22 працівників, але завжди намагалася роботу дати українцям, – розповідає Людмила. – Робила ремонти і всередині квартир, і штукатурила фасади.

Замовлень було чимало.

“Вибирала шпаклівки однієї з відомих італійських фірм Джорджіо Креса, була впевнена у їхній якості і постійно використовувала, – каже Людмила. – Торговий представник фірми дізнався, що я – один із найбільших покупців. Мене запросили на фабрику, де виготовляли шпаклівки і познайомили з Джорджіо Креса – власником. Він, хоч і мільйонер, виявився дуже привітною людиною.

Людмила працювала, син навчався в італійській школі. Про повернення думала, але не наважувалася. А якось 23-річний син, вкотре приїхавши з Італії до родичів, сказав, що хоче залишитися і більше нікуди не поїде. І це був для Людмили останній поштовх. Повернулася – і знову взялася до роботи. Відкрила у Чернівцях магазин декоративних оздоблювальних матеріалів італійської фірми, які завжди використовувала.

Приміщення магазину зробила у вигляді шоу-руму – обшлаштувала спальню, кухню, ванну. Сама впродовж трьох тижнів робила у “кімнатах” ремонт, тією шпаклівкою, яку продає, щоби було видно її якість.

– Магазин почав працювати два тижні тому. Багато клієнтів ще немає, але люди приходять, цікавляться, – каже Людмила. – Я дуже оптимістично налаштована. Не лише пропонуємо шпаклівки, але й робимо ремонт із цих матеріалів.

Не вистачить грошей, то сяду в машину і поїду в Європу працювати. Потім знову повернуся. Свою справу тут не залишу і впевнена, що вона набиратиме обертів. Це моя мрія. І я вже щаслива, що мені вдалося її втілити.