У селі Підвиноградів на Закарпатті, в 12 кілометрах від кордону з Румунією, розрісся табір, який отримав славу найбагатшого ромського поселення Закарпаття.

Перші його мешканці пустили тут коріння понад 100 років тому в неупорядкованих хатинах. Але за останні 20 років деяким сім’ям вдалося побудувати палаци і обзавестися атрибутами заможного життя. Як живуть роми в Підвиноградові, хто забороняє їм дивитися телевізор, чому дівчатам не можна обирати нареченого, як вирішують конфлікти всередині табору і чи є на Закарпатті справжні барони – в репортажі “Української правди”.

Мілана з Давидом познайомилися в лікарні: чоловік потрапив до лікарні з бoлями в животі, а дівчина була його лікарем. Давид спочатку жартував над Міланою, адже вона була зовсім молода і недавно закінчила навчання. Але за час проведений в відділенні, чоловік сильно перейнявся турботливою і красивою дівчиною і став доглядати за нею. Він надсилав квіти кур’єром, а в день виписки взагалі запросив її в театр. Мілана погодилася.

Відносини незабаром переросли в сімейні та молоді люди розписалися. Подружжя жило в квартирі Мілани, тому що квартира чоловіка перебувала в іншому кінці міста і добиратися до роботи було далеко. Через рік Мілана завaгiтніла. Давид був дуже радий, що скоро стане батьком і готував якийсь сюрприз для дружини. Як вона його не питала, але він не говорив в чому він полягає.

Мілана наpoдила здоровенького хлопчика. У день виписки Давид зустрів її на величезному лімузині з батьками жінки, купою квітів і повітряних кульок. Жінка була здивована і навіть спочатку хотіла трохи посварити чоловіка, що не варто було так витрачатися. Однак наступний подарунок змусив її ще більше посміхнутися: красиву каблучку у вигляді маленької дитячої ніжки і великим дорогоцінним каменем.

Лімузин рушив, але на виїзді з території пoлогoвого будинку, він раптово повернув в інший бік і Мілана не розуміла куди вони їдуть.

– «Милий, куди ми їдемо? Адже наш будинок в іншій стороні! »

– «Скоро все дізнаєшся, сподіваюся тобі сподобається!»

Лімузин зупинився в одному з елітних районів міста. Подружжя з дитиною і батьками жінка піднялися на ліфті на один з високих поверхів. Давид купив величезну чотирьох кімнатну квартиру і обставив її найдорожчою і якісною технікою і меблями. А дитячу він зробив так, що складалося таке враження, що він скупив весь дитячий магазин.

Давид зізнався, що є засновником величезної юридичної фірми і попередня дружина тільки була з ним через гроші і він вирішив знайти ту, яка прийме його з усіма недоліками, та до того ж і не багатого. Він хотів зізнатися раніше в усьому, але знаючи запальний характер Мілани боявся, що вона від нього піде.

«Багатство – це стан розуму». Так ось, злидні – це теж стан розуму. Бізнес-тренер і лектор Наталія Грейс в своїй книзі «Закони Грейс» дуже точно виділила одну річ, яка з самого дитинства програмує нас на бідність. І назвала її «Закон генетичних злиднів».

Варто прочитати кожному!

В дитинстві, в будинку однокласниці ми часто стрибали на дивані, поки це не бачили дорослі.

Нас дуже радували пружини, які місцями зовсім близько підходили до поверхні; піднімалася пилюка, яка клубами летіла з дивана від наших стрибків.

Коли через двадцять років я зайшла до своєї подруги дитинства, то з жахом побачила в кутку все той же диван, на якому ми колись стрибали.

Він не сильно змінився, наскільки я могла пам’ятати, але тепер я була вражена бідністю і жалюгідністю обстановки.

Я подумки підраховувала, скільки могла коштувати купівля нового дивана, заміна засмальцьованих стільців, дзеркала, розбитого і заклеєного обгорткою від шоколаду.

Поки ми говорили, в уяві я білила стелю і змінювала шпалери.

Мені хотілося вимити вікна, обсиджені мухами, повикидати палиці і картонки, що стирчали з-під дивана, розбитий квітковий горщик, обв’язаний панчохою.
«А що, якщо скрутно з грошима?» – Подумала я…

Але мозок пручався і пропонував мені купити хоча б недорогу клейку плівку під колір дерева і обклеїти нею стіл.

Куди б я не подивилася, мій погляд завжди зупинявся на поломці, бруді, плямі та смітті.

Мозок раптом сказав мені: «Як ти думаєш, чому поруч з бідністю завжди бруд?»

Я вам тепер таке ж питання задаю. Навіть, якщо замінити слово «завжди» на «практично завжди» або «часто», то легше від цього не робиться.

Бруд – це прояв НЕ безгрошів’я, а менталітету.

Вдумайтеся: бруд – це прояв відповідного менталітету. А оскільки бруд і злидні – сусіди, то і злидні – це своєрідний менталітет. Так, злидні знаходяться в немитій голові.

У школі у мене була приголомшлива вчителька з літератури – Тамара Григорівна, неабиякого розуму, дуже мудра жінка.

Вона якось сказала фразу, яку я запам’ятала на все життя. Хтось запитав її: що означає міщанство? Вона відповіла:

«Міщанство означає пити зі старої облізлої чашки, коли нова в серванті стоїть».

Так прийнято в багатьох сім’ях: на чорний день гроші відкладені, на білий день чашка нова в серванті стоїть, тільки білий день настає рідко, а чорними заповнюється все життя.

Хто живе очікуванням майбутнього, для того воно ніколи не настає. І тоді я зрозуміла це: соромно бути бідним, соромно бути брудним.

Соромно мати в голові розруху, яка неминуче відбивається і на житлі, і на менталітеті дітей.
Знаю одну жінку, яка більше двадцяти років збирала гроші, щоб купити дачу.

Вона одна виховувала двох доньок. Дівчата жили впроголодь, на одних кашах, і старша з них розповідала мені, як їй було соромно виходити на подвір’я в старих вельветових брюках із залатаними колінами.

Дівчинка росла і з кожним роком чарівним чином росли її штани.

Сантиметр за сантиметром розгорталася підвернута знизу тканина. Вона була не такою вилинялою, як вся інша штанина і це видавало жебрацькі хитрості.

Мабуть, звідси пішов вислів: «Голота на вигадки хитра».

Не варто розповідати, що система в державі не дозволяє досить заробляти. Я не систему критикую, а гниль в мізках.

На одні і ті ж гроші можна виглядати гідно або по-жебрацькому.

Коли мати, нарешті, купила дачу, обидві дорослі доньки не мали до цієї дачі ні найменшого інтересу, але нескінченно дорікали матері тим, що вона не навчила їх, що означає бути жінкою. У дівчат сформувався комплекс попелюшки.

Вони звикли бачити протерті крісла і старий посуд, облізлі рушники і пальто семирічної давності, згодом, ставши дорослими, боялися витрачати на себе гроші.

Кожного разу, коли вони щось купували, то у них псувався настрій: вони ніби відчували себе негідними нових хороших речей.

Це, друзі мої, називається двома словами: генетичні злидні. Вони вже в свідомості, в клітинах, в крові, в кістках.

Діти, які бачать облізлі кути, підсвідомо програмуються на злидні.

Уже в підлітковому віці вони починають усвідомлювати їх важкість. Ще Антон Павлович Чехов відзначав, що облізлі стіни і брудні коридори погано впливають на здатність студента до навчання.

Бруд і злидні пригнічують людину, звичний вид убогої обстановки програмує бути невдахою.

Ви могли б заперечити мені, що ненависть до злиднів стимулює деяких людей розвиватися і заробляти гроші, але я вам відповім, що куди більша кількість людей ламається під непосильним тягарем бідності.

У слів «біда» і «бідність» один корінь.

Женіть геть від себе біду. Женіть геть бідність.

Як же мені подобається фраза: «Багатство – це стан розуму». Так ось, злидні – це теж стан розуму.

Мільйонерів відрізняють не тільки великі суми на банківських рахунках, а й абсолютно унікальна система мислення, світогляду, пише nastroy.net.

Мільйонер Стів Сиболд протягом 26 років збирав дані про звички і поведінку заможних людей. За цей час він зустрівся і поговорив з безліччю мультимільйонерів і мільярдерів. Свої висновки він виклав у книзі «Як мислять багаті».

Головне, що виявив Сиболд, – це те, що секрет багатства криється зовсім не в механізмі заробляння грошей, а в мисленні, яке відрізняє багатих людей від всіх інших.

Ось 8 найголовніших відмінностей.

1. Багаті вважають, що гроші – це їх право

Всі інші впевнені, що багатство – це привілей. Сиболд пише: «Мислителі світового рівня знають, що в капіталістичних країнах у них є право бути багатими, якщо вони приносять суспільству велику користь».

Звичайні люди вважають, що багатими можуть стати лише окремі щасливчики. Ця різниця в мисленні змушує їх грати в лотерею, а потенційних багатіїв – працювати. Останні впевнені: якщо вони роблять життя оточуючих краще, багатство належить їм по праву.

2. Багаті знають, що власний бізнес – це найшвидший спосіб заробити капітал

Всі інші впевнені, що створення власної компанії – ризикована справа. «Правда в тому, що постійна робота анітрохи не безпечніше свого бізнесу. На перший погляд це здається парадоксальним, але працюючі на себе люди мають можливість шукати додаткові джерела коштів і збільшувати доходи на свій розсуд », – вважає Сиболд.

Звичайно, з запуском своєї справи пов’язані певні рuзики, але мільйонери знають, що рuзик не розкрити свій потенціал куди нeбeзпечніше. Люди зі свідомістю багатіїв відкривають компанії і заробляють на них, в той час як всі інші вважають за краще стабільну зарплату і втрачають свій шанс заробити мільйони. «Більшість людей гарантують собі життя в постійній нyжді, залишаючись на роботі зі скромною, щорічною зарплатою», – додає Сиболд.

3. Багаті розуміють, що кмітливість – ключ до успіху

Всі інші впевнені, що для того, щоб заробити стан, необхідно багато вчитися. Сиболд пише: «Якби ключем до багатства були п’ятірки в школі, кожен випускник коледжу, який закінчив його з відзнакою, ставав би мільйонером. Однак стан більше залежить від здорового глузду, ніж від здатності запам’ятовувати інформацію і успішно складати іспити». Як розвинути в собі кмітливість? Спробуйте заглянути в голови багатьох людей, і дізнатися, що вони думають і як розпоряджаються грошима.

4. Багаті вірять в командну роботу

Всі інші впевнені, що заробіток великих статків – процес індивідуальний. «Мільйонери знають, що надійна команда в житті просто необхідна, і зосереджують основну увагу на пошуку талановитих людей, здатних допомогти у втіленні ідей і планів», – пише Сиболд. Він стверджує, що в значній мірі достаток залежить від нашого оточення.

5. Багаті знають, що заробляти гроші дуже просто

Всі інші впевнені, що кожна копійка дається важко. Сиболд пише: «Люди завжди вважали, що багаті розумніші, освіченіші або більш вузучі. Звичайно, це помилки ». Багаті знають, що гроші витікають з ідей і рішення проблем. Чим успішніше рішення, тим вище винагорода. У мільйонерів немає ніяких особливих таємниць. Переважній більшості людей заважають лише обмежують їх переконання.

6. Багаті розуміють, що для того, щоб розбагатіти, потрібно думати

Всі інші впевнені, що гроші заробляються важкою, наданими працею. Сиболд пояснює, що середній клас думає про гроші лінійно: єдиний спосіб збільшити дохід – більше працювати. Він пише: «Багаті знають, що про великі гроші необхідно думати нелінійно. Найбільше в світі цінується творче мислення. Щоб заробляти великі гроші, тренуйте розум шукати вирішення складних проблем».

7. Багаті вважають, що гроші – це свобода

Всі інші впевнені: гроші – це обмеження. «Заможні люди розглядають гроші як творчий інструмент, який розширює спектр можливостей для них і членів їх сімей», – вважає Сиболд. На відміну від цього звичайні люди рахують гроші «великим гнобителем». Для багатьох гроші – крuтичний ресурс, що відкриває нескінченні можливості.

8. Багаті працюють заради самовираження

Всі інші працюють заради грошей. Сиболд каже: «Мільйонери знають, що робота виключно заради грошей – найгірша стратегія для створення багатства». Він радить не шукати роботу з найвищою зарплатою, а підшукувати заняття з найбільшим творчим потенціалом. Виявивши таке заняття, вкладіть в нього все серце і душу, щоб стати одним з кращих фахівців у своїй галузі. За це ви будете винагороджені незвичайним багатством.

Лідія Петрівна працювала вчителькою української мови та літератури у нашому селі. Вона була дуже добра. Багато її випускників вступило у престижні вузи, зхистили кандидатські та докторські. І учні її дуже любили. Та і в селі також поважали.

Але щось вона собі таке взяла в голову, що її син має одружитися із заможною дівчиною. Може, тому, що дуже голодне в неї було повоєнне дитинство. А у п’ять років стала круглою сиротою. Ми плакали, коли вона розказувала, як малим дівчиськом їла сиру картоплю із поля. Або ж сиру кукурудзу. Була як дике звірятко, яке боялося людей і водночас так потребувало їхньої любові…

…Вже кілька разів приводив Михайло дівчат знайомитися до матері: все не те. Дівчата мали один ґандж: одна була дочкою тракториста, інша – фельдшера, третя – взагалі без батька. Але якось сталося так, як гадалося. Познайомився Михайло в місті з Танею, дочкою прокурора. Сама вона працювала нотаріусом у місті.

Лідія Петрівна дуже зраділа дівчині. А от батьки Тані стривожилися. Як це, у них буде зять із села, син сільської вчительки? Сміх та й годі! Але Михайло був дуже вродливим, добрим. То Таня до нього просто-таки прикипіла. А згодом завагiтнiла. Зі скреготом батьки дозволили Тані вийти заміж.

У селі вона, звісно, не хотіла залишитись нізащо. Та й Михайло не часто навідувався до матері. А родичі Тані взагалі туди ні ногою. А Лідія Петрівна чи від тої самотності,чи з іншої причини стала сама не своя. Деколи йде собі по вулиці, кулаками розмахує, кричить, а потім плаче. А коли хтось намагається з нею розмовляти, вона нікого не бачить. Дивиться невидющими очима повз людину. Очі горять. Говорить щось дивне: «Ви бачили, вчора якісь чорні чоловіки приїхали в село? Цілу ніч по горах ходили». Або ж: «Чи ви чули, що наше село збираються спалити? Треба людям вночі чергувати».

Жінки намагалися її розговорити: «Та то вам, Петрівно, здалося. То ви дуже журитеся всяким. Тому й думки такі приходять». А потім стала жінка забуватися, де вона і звідки прийшла. Прийде в крамницю, дасть гроші та й каже, щоб їй хліба дали, масла, цукру. А повернутися додому не може. Каже, що вона насправді в місті живе. А сюди приїхала, бо думала тут грибів назбирати.

Якщо хтось у цей час трапляється поблизу, відводить її додому. А коли ні, то вона півдня може селом проходити, так і не знайшовши свою хату. Селяни вже просили сина та невістку якось доглянути за матір’ю. Але ті кажуть, що їм ніколи. Та й мама не лежить, нічого її не болить, слава Богу. А те, що ходить селом – то треба їй кудись ходити. Не буде весь день у хаті сидіти сама.

А одного разу прийшла вона на подвір’я нашої завклубом та й каже: «Ну, нарешті я вже вдома! А ви, – звертається до господарів, – в гості до мене прийшли? То я трохи відпочину. А ви собі там на кухні щось візьміть пообідати».

Пожаліли жінку і не стали випроваджувати з хати. Та так вона там і залишилася. Хоч продовжувала плутано говорити і гуляти селом, але нову оселю завжди знаходила. А її дім пусткою так і стоїть. Жодного разу ніхто з рідних так і не приїхав. А Лідія Петрівна вже не кричить, заспокоїлася. Навіть ожила. Вже деколи трохи і в городі порається.

Он як воно буває: всяка жива душа хоче до людей пригорнутися. І що тут скажеш? Лаяти будеш, що сама собі багатої невістки забажала, то й має те, що хотіла? Не по-людськи це якось. Всі ми помиляємося. Та й до сина колись розуміння прийде, що це не якась там чужа людина, а його мати.

Василина, Рахівський район

«На Заході гроші дають владу, але для росіян все якраз навпаки: влада дає гроші, а також забирає їх», – повідомляє The Washington

Ppost.

Путлеру не потрібні мільярди у вигляді готівки або акцій, «якщо йому належить вся країна». «Розмір його стану насправді дорівнює бюджету країни, а може навіть, розміром всього національного багатства. Він у будь-який момент може отримати абсолютно все, чого потребує, і практично в будь-яких кількостях».

Звинувачення в корупції лунають на адресу кремлівського диктатора вже давно, і з роками дехто намагався обчислити особистий статок. У 2007 році з’явилася аналітична оцінка, автори якої стверджували, що статок Путлера рівняється 40 мільярдам доларів, завдяки чому він став «найбагатшою людиною в Європі». У 2012 році ця цифра підскочила до 70 мільярдів, зробивши його світовим лідером за розмірами стану.

Торік колишній керуючий російського фонду і один з головних критиків Кремля Білл Браудер припустив, що насправді статок Путлера – близько 200 мільярдів, в силу чого він у два рази багатший за співзасновника Microsoft Білла Гейтса, якого агентство Bloomberg нещодавно назвало найбагатшою людиною в світі.

Для довідки: офіційна зарплата у кремлівського диктатора в 2014 році була досить скромною, складаючи 7,6 мільйона рублів (близько 150 000 доларів), та й особистої власності у нього було небагато. Але шикарний спосіб життя Путлера (кажуть, у нього є колекція годинників на 700 000 доларів) змусив багатьох говорити про те, що у нього грошей більше, ніж він визнає.

Довід про те, що гроші для глави режиму не мають значення, підтримують і інші коментатори. У 2012 році група російських дисидентів опублікувала доповідь з саркастичним назвою «Життя раба на галерах», в якому розповідається про тієї розкоші, в якій живе Путлер завдяки своїй посаді. Серед численних привілеїв – шикарне маєток під назвою Костянтинівський палац, на ремонт якого нещодавно були витрачені мільйони доларів, а також 43 літаки загальною вартістю один мільярд доларів.

У доповіді наголошується, що одна з найсерйозніших причин, які змушують вождя триматися за владу, це «атмосфера багатства і розкоші, до якої він вже звик і відмовитися від якої категорично не хоче». Путлер не накопичував величезних статків на рахунках у закордонних банках, тому що він не має наміру йти з влади і відмовлятися від тих зручностей і привілеїв, які вона йому дає.

«Сенс його правління в тому, що воно задумано як довічне. І навіть якщо в його похилому віці формально буде призначений черговий Дмітрій Анатольєвіч [Мєдвєдєв], Владімір Владіміравіч залишиться російським Ден Сяопіном». Мова про лідера Комуністичної партії Китаю, який володів величезним впливом в країні аж до своєї смерті в 92-річному віці.

https://www.washingtonpost.com/news/worldviews/wp/2016/01/28/a-russian-journalist-explains-why-there-is-no-corruption-in-russia/