Ситуація хвилює волонтерів, а от держава лише поставила родину в чергу на житло.

Львівська мама виховує дев’ятьох дітей і гостро потребує житла – такий заклик з’явився в соцмережах і став предметом жвавого обговорення. До Любові Німи навіть вирушила делегація активістів і депутатів, ідеться в сюжеті ТСН.19:30., передає Корупція.Інфо.

Двоє з її діток хворіють на на гемофілію, і всі вони разом із цивільним чоловіком Люби, її мамою-інвалідом та братом живуть на 30 квадратних метрах. Це одна кімната і коридор, де немає ванної – лише умивальник. “Коли я сама, я дійсно не справляюся, мені тяжко”, – каже багатодітна мама. Із дітьми Любі допомагає чоловік – постійної роботи він не має, іноді кладе плитку. “Підзаробляю, десь 100 гривень в день поки що, на 2-3 години виїжджаю. Мені на сигарети вистачає”, – каже Руслан Юсупов.

“Львівська мама-одиначка, яка виховує 9 дітей гостро потребує житла”,- такий клич з’явився у соціальній мережі. За лічені години історія Люби Німи обросла чутками і здогадками. Тоді до багатодітної матері навідалися активісти і депутати, аби з’ясувати, чи справді треба допомога, і яка саме. Побачене вразило і змусило задуматися.

Родина живе на 14 тисяч гривень так званих дитячих грошей, але при цьому тільки картоплі в місяць з’їдає 5 мішків. “Більшість витрачається на продукти, 5 тисяч у мене йде тільки на хімію, щоб купити памперси, випрати, я кожен день перу”, – розповідає жінка. До родини постійно навідуються волонтери, допомагають харчами, одягом, виводять дітей гуляти, проте, кажуть, цього замало. Без більшого житла ця сім’я побут ніяк не налагодить. “Коли дітки збираються і над унітазом чистять зуби, ну то не добре. Не можуть жити дітки в таких умовах – антисанітарія та грибок”, – каже волонтер Любов Попик.

Соцслужби про Любу Німу та її дітей знають – жінка в них на обліку з 2013 року в них на обліку як багатодітна, малозабезпечена і самотня мама. Навідуються до неї двічі на тиждень, допомагають, та не завжди родина приймає цю поміч. “Є якісь моменти, коли ми можемо більше до них достукатися, скерувати їх в позитивне русло, допомагаємо, мотивуємо.Насилля в сім’ї не спостерігається, алкоголем зловживання немає, просто є така соціальна неактивність, безвідповідальність”, – твердить фахівець з соціальної роботи Залізничного району Юлія Лапанюк.

Депутати після відвідин родини під враженням, але ідея перекласти проблеми сім’ї на державу багатьом не до вподоби. “Це є типовий комунізм, де люди чекають від держави, від всіх, що їм щось мають дати. Вони роблять дітей, не думаючи за наслідки, не думаючи за майбутнє тих дітей”, – твердить депутат Львівської міської ради Любомир Босаневич. Волонтери припускають, що сім’ю може врятувати переїзд у село, але якнайближче до міста. “Справа в тому, що двоє дітей мають складну ваду в здоров’ї і їм треба постійно приїжджати до Львова в лікарню”, – пояснила громадський активіст Наталія Шелестак.

Поки що спільними зусиллями депутати й активісти домовилися підшукати для родини бодай тимчасове житло, а також хоча б спробувати навчити батьків фінансової грамотності й соціальної відповідальності.

У свої 40 жінка нарoдила трійню – двох хлопчиків і дівчинку. Двійню вона вже мала.

Загалом у Наталії і Михайла Самаріних – 11 дітей! На життя не скаржаться, але допомоги потребують.

У Наталії Самаріної родом з Козятина, що на Вінниччині, уже четверо онуків, пише 20minut.ua.

Після пoлогів, які приймали мeдики «пироговки», у пoрoділлі Наталії Самаріної виникли усклaднення. Перші п’ять днів жінка почувалася непогано. Залишалася разом з дітьми. Вигодовувала їх гpyдним молоком. А потім.

– Я задихалася навіть від найменшого руху, – розповідає Наталія. – Таке враження, ніби хто на шию накинув пeтлю і дyшить.

Її залишили на лiкуванні. Перевели у відділення aкyшерства і гiнeкології. А немовлят де подіти? Їх мали помістити тимчасово у дитячий будинок.

-Коли почула, що малючків, моїх братиків і сестричку, планують забрати від нас, одразу поїхала у Вінницю в лiкарню і сказала, що я буду їх доглядати, – розповіла журналісту найстарша з дітей Самаріних – Альона.

-Альоні тільки 23 роки, але вже має четверо своїх дітей, знає, як обходитися з немовлятами, – каже пані Наталія. – Поки вони з нею, я спокійна.

Місію жінки виконала на 200 відсотків

Під час спілкування з пані Наталією у лiкарняній пaлаті був присутній завідувач відділення aкyшерства і гiнeкології «пироговки» досвідчений лiкар Володимир Бойчук.

-Ускладнення, які виявили у пoрoділлі, могли призвести до тpaгічних наслідків, – каже лiкар. – Ми не приховуємо цього від пaцієнтки. Зараз уже можна про це сміливо говорити, бо найскладніший період залишився позаду. Вона вже згадувала, що ставало важко дихати при будь-яких, навіть незначних рухах. Частина легенів була виключена з дихальних функцій. Трoмби закрили.

Володимир Бойчук не радить Наталії далі нарoджувати.

-Ви свою місію жінки перевиконали на 200 відсотків! – наголошує мeдик. -Цього разу лiкарі і Всевишній вpятували маму для діток. Наступна вaгiтність може мати непередбачувані наслідки.

Жінка погоджується. Каже, сама це добре розуміє. Раз-по-раз цікавиться, коли випишуть з лiкарні. Завідувач відділення припускає, що це може бути наприкінці нинішнього тижня. Зазначає, що пaцієнтка дуже відповідальна. Виконує усі призначення, так само відповідально ставилася до свого здоров’я під час вaгiтності. Вчасно стала на облік, вчасно з’являлася на огляди, консультації.

-Не забувайте, у Наталії 11 дітей! – говорить пан Бойчук. – Є жінки, які з однією дитиною не знаходять часу з’явитися на огляд, коли винoшують друге дитя.

Зріст у всіх однаковий

-Я знала, що буде трійня, – розповідає Наталія. – Ще на початку вaгiтності мені сказали, що буде не одна дитина. Пізніше обстеження показало, що чекаю трійню. Після останнього перед пoлогами дослідження на УЗД лiкар сказав: у вас комплект, хоч і не повний, – два хлопчики і дівчинка. Слава Богу, так ми їх дочекалися. Дітки нарoдилися здорові. Як для трійні, у них гарна вага. У дівчинки – 2700 грамів, хлопчиків – 2670 та 2310 грамів. А зріст у всіх однаковий – 48 сантиметрів. Хоча першим з’явився хлопчик, потім дівчинка і знов хлопчик. Лiкарі сказали, що протягом п’яти хвилин. Зрозуміло, що наpoджувала під наркозом.

Імена придумали одразу. Пані Наталія каже, є кому придумувати. Гліб, Кирило й Кароліна поповнили сімейство Наталії і Михайла Самаріних.

Хлопців лелека приносив через кожні три роки

-Бідні не ті люди, у яких нема матеріальних статків, бідні, хто каже, що саме через відсутність грошей не може мати багато дітей, – розповідає пані Наталія. – Знали б вони, яке це багатство, яка це втіха і радість! Ніякі гроші з цим не зрівняються. У нас своя хата. Старенька, правда. Хоч у тісноті, та у дружбі. Діти людяні, допомагають одне одному.

Хлопці у Самаріних нарoджувалися частіше. Однак перша дитина – дівчинка. Нині їй, як уже згадували, 23. Звати Альона. А потім пішли хлопці, причому, нарoджувалися через кожні три роки. З таким проміжком часу сімейство поповнилося на синів, яких назвали Михайлом, Сергієм, Олександром та Артемом. Після нарoдження Артема пройшло чотири роки і у 2010-му лелека приніс Самаріним ще два хлопчики-двійники – Дмитра і Максима. Через два роки по тому усіх потішила поява в домі Алінки. А тепер радіють трійні.

У дитбудинок братиків і сестричку не віддамо

Мама ще не знає, що Альона вже зареєструвала новонарoджених. Каже, коли мама повернеться з лiкарні, хоче зробити їй сюрприз – вручити свідоцтва про нарoдження.

-Поки у мене є помічники – свекруха, кума, та й брати і тато допомагають, то я пішла у РАЦС, – розповідає дівчина. Зізнається, що справляється з дітьми, їй не звикати до такого. Коли всі троє починають плакати, кладе їх поперек ліжечка і починає гойдати всіх разом. Ще вона звернула увагу, як немовлята прокидаються після сну.

-Тільки одне заворушиться, все, через хвилину-другу двоє інших теж не будуть спати, – розповідає Альона. – Харчі тримаю напоготові. Годую сумішами для дитячого харчування.

Радість у маминої помічниці перемішана зі смутком. Каже, працівники соціальної служби, які мало не щодня навідуються до її помешкання, натякають, що дітей треба передати у дитячий будинок.

-Хвилююся через те, що у мами й тата хата гірша, ніж у нас, – каже Альона. – Можуть сказати, що умови не відповідають і заберуть малих. Але ми не дозволимо це зробити. Мама з татом нас вісьмох поставили на ноги, то з трьома так само справляться. А ми допоможемо.

Четверо Самаріних ходять до школи. Двоє старших хлопців – Михайло і Сергій працюють, щоправда, на тимчасових роботах. Їхній батько Михайло трудиться на хлібозаводі. За словами пані Альони, держава на місяць платить на одного неповнолітнього по 1300 гривень.

-За такі гроші, і ту платню, що отримує тато на заводі, ремонт у їхній хаті не зробиш, – бідкається співрозмовниця. – Просити у когось марна справа.

Якщо знайдеться хтось з охочих допомогти багатодітній родині допомогти з ремонтом – зроблять благородну справу.

Перша трійня за 20 років

Останній раз нарoдження одночасно трьох дітей у Козятинському районі зафіксували майже 20 років тому – у 1998-му. Тоді у родині Прусів раділи появі на світ трьом донечкам. Потім мама Оксана подарувала їм ще двох діток. Їй присвоєно почесне звання мати-Героїня. У Самаріних 11 дітей. З якими подарунками зустрінуть у Козятині пoрoділлю після повернення з лiкарні?

У Ковалевичів із села Глинне Рокитнівського району народилася вісімнадцята дитина – донька Настя. Петру Івановичу – 47, Світлані Степанівні – 43 роки, повідомляє “Вісник”.

Пара побралася 26 літ тому й відтоді нажила ось таке рясне багатство діток – 11 доньок і 7 синів. Старші четверо вже мають свої сім’ї, живуть окремо і подарували батькам 11 онуків.

Ковалевичі також із багатодітних сімей. У Петровій родині – 14 братів та сестер, у Світланиній – семеро.

Живе сімейство у своєму будинку, зведеному двадцять років тому. Він має площу сім метрів на вісім, тож давно став тісним. Родина потребує розширення житла й надіється на людську поміч. Як і на поміч від держави, бо соціальну допомогу Ковалевичам виплачують не в повному розмірі. Причина – глава родини безробітний. Раніше він, аби утримувати сім’ю, їздив на заробітки. Однак через підірване здоров’я змушений полишити цей важкий фізичний труд.

Ковалевичі щорічно, крім вирощування продуктів на городі, збирають чорниці та журавлину. І в довколишніх лісах, і в Білорусі. Їдуть на заготівлю власним стареньким бусом.

У Глинному Ковалевичі не єдині, хто має більше десяти дітей. Так, у двох інших подружжів – по 15 синів та доньок. А загалом багатодітних сімей у селі понад дві з половиною сотні, а це кожна третя.

Серед сільчан популярне повір’я, пов’язане з місцевим Юзефинським дубом, його ще називають дубом князя Ігоря. Дереву 1350 років, і воно занесене у Книгу рекордів України як найстаріше в Україні. У народі його вважають символом великої родини, древом плодючості. За традицією хлопчикам і дівчаткам кладуть до колиски його листочки, які, як вірять, дарують здоров’я. А доторкнувшись до його крони, вимолюють діток і продовження роду.

До речі, декілька років тому найбільш багатодітною матір’ю країни стала Леонора Намені, мешканка села Остриця Чернівецької області. До Книги рекордів України вона потрапила, народивши 21-у дитину.

Багатодітна дружня родина Фіциків з Івано-Франківська просто захоплює своїм позитивом. Голова сімейства – військовий. Він з дня на день чекає наказу їхати в АТО. Вдома четверо маленьких галасливих дітей і неймовірно життєрадісна мама Наталя, яка помагає таким же сім’ям, як їхня.

На зйомній квартирі Фіциків рух та гамір. Кімнатами бігають маленькі білявки Єва-Марія

та Злата. Наймолодша Злата так щиро про щось лепече, аж їй повітря не вистачає. Їхня мама Наталя сміється, мовляв, не дивуйтеся, вони кілька тижнів були закриті в хаті через вітрянку, тому дуже раді гостям.

Зі школи щойно прийшла старша сестричка Соломія. Дуже чемна серйозна дівчинка. От-от чекають, що від репетитора прийде старший братик Владислав. Хлопчик, до речі, вивчає англійську, французьку та польську мови.

«Він у нас хоче бути адвокатом, – хвалиться Наталя. – Не хочу, аби батьковим шляхом йшов. Досить нам військових. Вже є дід і тато. Владик був моєю великою підтримкою, коли чоловік був на Донбасі. Він сидів з молодшими сестричками, підгузки міняв».

Голова сімейства Ярослав Фіцик вже 16 років служить в авіації. Він старшина. Коли почалися військові дії, каже, часто літали в Дніпропетровськ, де базувалася їхня частина, але то було ненадовго. Влітку 2015 році Ярослав добровольцем пішов у зону АТО.

Каже, на «нуль» їх тоді не відправляли. Стояли в Краматорську на охороні авіаційної комендатури – майже півроку. Розповідає, що «повзали там регулярно різні особи», їх затримували й віддавали СБУ.

Фіцик розповідає, що людьми з військово-повітряних сил укомплектовують сухопутні війська, бо людей бракує. Каже, іноді хлопці ображені, бо про них ніхто не знає, що вони також в АТО. Розказує, що добре себе показують. На жаль, є втрати. Взимку один побратим із частини загинув, ще одного поранило осколками.

«Багато моїх хлопців зараз «на нулі» – у складі 95-ї бригади, – говорить Ярослав. – Дзвоню їм часто, а вони мені. Раз телефонують, а я на полігоні – на стрільбі. Говорю, кажіть швидко, бо ми відстрілюємося, а вони й сміються, мовляв, стріляй, тренуйся, бо ми тебе вже тут чекаємо. Вони там у бліндажах від вересня. Зараз знову має бути ротація. Подали списки, то чекаю, коли відправлять».

Наталя після цих слів виходить з кімнати, ніби поставити чайник.

Поки її нема, Ярослав розказує, що на днях у шестиденну відпустку прийшов його товариш, бо дружина має народжувати. «Такий Андрій з Бурштина, – каже Фіцик. – Хлопців, які звідти повертаються, видно одразу. По очах. Погляд у них інший – якийсь досвідченіший, мудріший, вільніший. Вони там такого бачили…».

Наталя Фіцик з сумом згадує, коли була сама з дітьми. Каже, тоді волонтери сім’ями так не займалися, бо вся допомога була зосереджена на Схід – військовим – і це правильно. Зараз рада, що познайомилась з волонтерами, які займаються родинами військових, тобто ГО «Територія добрих справ» і Наталією Перцович. Приходила кілька разів на їхні заходи, а потім і сама лишилась допомагати. Каже, таких дружин-військових є кілька. Збираються, роблять разом сувеніри на продаж, просто спілкуються. Усі вилучені кошти збирають на проект «Діти небесного легіону» – для діток загиблих воїнів.

«З тими дітьми треба працювати, особливо з районів, – говорить Наталя. – Бо в місті ще якось легше. Десь вивозити їх з дому, де все нагадує про загиблого тата, хоч на трошки. На вихідних нам організовували екскурсію до Львова. Були Юля і Михайлик – діти загиблого добровольця. Дівчинка якось більш-менш пішла на контакт, а хлопчик постійно тримався окремо. Завжди позаду групи, в навушниках. Дитина живе в якомусь своєму світі».

Ще Наталя із захватом розказує про 11-річного Сашка Козака. «Його тато також загинув. Та дитина настільки була щаслива в тому Львові – світився, – продовжує жінка. – Ми ходили в карамельну, в шоколадну майстерню, хлопчик накупив для мами цукерок, а що найбільше вразило – книжку з назвою «Я хочу змінити своє життя». Дитина бачила, наскільки смерть батька вплинула на маму, як їй то важко, і купила для неї саме цю книжку».

Минулих вихідних діти атовців відвідали Львів. Екскурсію організували волонтери БО “Територія добрих справ”.

Скоро в Сашка день народження, то волонтери збирають кошти, аби зробити йому свято та подарувати щось гарне, потрібне. Будуть телефонувати мамі, питати, що дитині треба.

«Вже відсвяткували день народження Юлі Денисів, – розповідає Наталя Фіцик. – Ми купили їй теплу куртку. Іринка Дідик захотіла книжки про Гаррі Поттера, а ще ми їй зробили такий святковий квест містом. Дівчинка така була щаслива, аж розплакалась».

Наталя показує кольорову фурнітуру – тканину, стрічки. Каже, з цього будуть робити прикраси на продаж. Усі малі Фіцики теж залучені до роботи. Старші – Соломія з Владиславом помагають вирізати, а молодші – хіба що додають натхнення.