Лідер Екваторіальної Гвінеї уже 43 роки незмінно керує державою, завжди отримуючи понад 90% голосів на виборах.

Президент Екваторіальної Гвінеї 80-річний Теодоро Обіанг Нгуема вшосте був переобраний на посаду, отримавши 95% голосів на виборах, які відбулися 20 листопада.

Про це повідомив його син, віце-президент Теодоро Нгуема Обіанг Мангуе у Twitter у суботу, 26 листопада, передає Reuters.
Шостий термін на посаді продовжить 43-річне правління африканського лідера, якого називають найдовговічнішим сучасним керівником держави у світі.

У західноафриканській країні з населенням майже 1,5 мільйона було лише два президенти від часу здобуття незалежності від Іспанії в 1968 році. Обіанг позбавив цієї посади свого дядька Франсіско Масіаса Нгему в результаті державного перевороту в 1979 році.

Обіанга завжди обирали з більш ніж 90% голосів на виборах, результати яких міжнародні спостерігачі кожного разу ставлять під сумнів. Критики кажуть, що Обіанг мало зробив для того, щоб вивести країну з бідності, незважаючи на його шалені багатства.

Правозахисні організації звинувачують президента Екваторіальної Гвінеї в придушенні інакомислення та нападах на своїх суперників. За їхніми словами, протести в країні здебільшого заборонені, ЗМІ жорстко контролюються, а політичних опонентів заарештовують і піддають тортурам.

Його сина, якого спостерігачі вважають потенційним наступником, у 2020 році французький суд визнав винним у розтраті.

Серед активів, які, за словами іноземних держав, чинний віце-президент придбав за рахунок неправомірної вигоди, є інкрустована кристалами рукавичка, яку носив Майкл Джексон, броньований лімузин Rolls-Royce і яхта.

Високопосадові батько і син заперечують будь-які звинувачення в правопорушеннях.

Боєць мав позивний “Африка”

У зоні ООС напередодні загинув військовослужбовець Іван Ковальовський (Африка) із села Колінки на Прикарпатті.

Про це повідомила Городенківська міська рада територіальної громади на Facebook-сторінці, передає RegioNews.

Городенківська міська рада висловлює щирі співчуття рідним та близьким з приводу смерті учасника АТО уродженця села Колінки — Ковальовського Івана Івановича “Африка”, який загинув 26.04.2021 року…, – йдеться в повідомленні.

У найбільшій пустелі світу Cахарі випав сніг. Востаннє там сніжило три роки тому.

Подробиці – у сюжеті Апостроф News о 17:00 на Апостроф TV.

Запорошило, зокрема, алжирське місто Айн-Сефра. Там температура повітря різко опустилася до мінусової.

Сніг у Сахарі викликав справжній ажіотаж. Люди спеціально їдуть до пустелі, аби подивитися на незвичне для регіону природне явище.

Утім метеорологи запевняють: попри те, що сніг випадає у цій пустелі рідко, він не є чимось надзвичайним. Востаннє зимові опади у Сахарі бачили три роки тому.

У Південній Африці помер найстаріший чоловік на Землі.
Про це повідомляє Бабель.

116-річний Фредді Блом помер у Кейптауні. Як пише видання, документи, які посвідчують особу Блома, вказують, що він народився у травні 1904 року. При цьому, його дані так і не були внесені до Книги рекордів Гіннеса.

Коли він був підлітком, вся його сімʼя померла через пандемію іспанського грипу 1918 року. Сам Блом пережив дві світові війни та апартеїд. Більшу частину свого життя довгожитель пропрацював різноробом — спочатку на фермі, а потім у будівельній галузі — і вийшов на пенсію тільки тоді, коли йому було за 80.

Сімʼя Блома повідомила, що він помер природною смертю в суботу. При цьому, родичі спростовують, що довгожитель заразився коронавірусом.

У період пандемії Covid -19 на Львівщині госпіталізований 46 річний мужчина з діагнозом «Малярія», який нещодавно повернувся з однієі із країн Африки.

Про це повідомила Наталя Тімко, львівська епідеміологиня.

“Підвищення температури тіла свідчить не лише про ймовірність Covid-19 і збір епіданамнезу ( інформації де пацієнт був, що робив, чим харчувався, чи комахи кусали і т.д) є запорукою успіху у встановленні діагнозу інфекційного захворювання! Стан пацієнта середньої важкості”.

Пірати потрапили на корабель за допомогою драбини.

У Гвінейській затоці пірати здійснили напад на вантажний корабель «Rio Mitong». В результаті атаки могли бути викрадені два члени екіпажу, імовірно, громадяни України та Росії.

Про це повідомляє портал Dryad Global.

У двох морських милях від порту Малабо (столиця Екваторіальної Гвінеї) пірати на швидкісному човні під прапором Коморських островів вчинили напад на вантажне судно «Rio Mitong».

У повідомленні зазначається, що пірати потрапили на корабель за допомогою драбини.

В результаті атаки могли бути викрадені два члени екіпажу, імовірно, громадяни України та Росії.

Решта членів екіпажу, повідомляє джерело порталу Dryad Global, у безпеці.

Сам корабель, згідно з даними сайту Marinetraffic, після атаки прибув у порт Малабо. «Rio Mitong» ходить під прапором Коморських островів

Також повідомляється, що незабаром після нападу на вантажний корабель «Rio Mitong» був здійснений штурм науково-дослідного судна «MV djbloho».

За непідтвердженою інформацією було викрадено двоє росіян.

Це не перший випадок нападу піратів на судна в Гвінейській затоці впродовж декількох днів. Нещодавно пірати напали на танкер Stena Important, який стояв на якорі в цих водах.

Членам цього екіпажу вдалося врятуватися, вони в безпеці.

Днями шестеро франківців зійшли на найвищу гору Африки, вулкан висотою 5895 м – Кіліманджаро.

Один із учасників експедиції Іван Дячишин розповів «Репортеру» про бюджет подорожі, труднощі та правила гірських сходжень у Танзанії.

«Ми з друзями вже багато років ходимо Карпатами. Якось разом гуляли горами Індонезії. А минулого року двоє з наших з’їздили у базовий табір Евересту. Звідти вони повернулися з ідеєю вийти на Кіліманджаро. А ми підтримали», – розповідає Іван Дячишин.

Зібралася група з шести відчайдухів – Михайло Романюк, Олексій Бурсанов, Христина та Ростислав Яремчук, Наталя та Іван Дячишин. І минулого літа почали шукати можливості. Виявилося, що вхід до нацпарку Кіліманджаро можливий лише з гідом. Вартість – 800 доларів з одного. Туристична компанія бере групу під опіку, організовує сходження та відповідає за життя учасників. Зокрема надає гідів і портерів, тобто носіїв. При цьому кількість портерів залежить від ваги спорядження групи.

«Не має значення, чи ти нес­тимеш речі сам, чи тобі знадобиться допомога – на 20 кг вантажу дають двох портерів. Вони, як і гіди, мають спеціальні ліцензії, – говорить Дячишин. – У Танзанії ця робота є досить престижною, добре оплачуваною. Вони тягають великі вантажі і роблять це дуже швидко. Танзанія сприймає Кіліманджаро як хорошу можливість для розвитку туризму. Вони мають ще одну гору і кілька сафарі-парків. І намагаються максимально задовольнити туристів успішним сходженням і рівнем сервісу».

Каже, українські компанії теж пропонують тури на Кіліманджаро. Але Іван з друзями знайшли контакти місцевої фірми – так вдалося зекономити. Там одразу розповіли, що треба мати з собою та як готуватися.

Загалом сходження – вхід до парку, харчування, гід, портери, шість днів мандрівки – обійшлося кожному у 1400 доларів.

Усі учасники групи інтенсивно тренувалися в спортзалі, а в останні тижні перед поїздкою відмовилися від кави та алкоголю, аби акліматизація пройшла легше.

Летіли до Занзібару, а звідти – в аеропорт Кіліманджаро неподалік нацпарку. В аеропорту їх зустріли чотири гіди. Завезли до готелю, перевірили спорядження. Дрібниць, яких бракувало, додали просто так. Хоча все, чого не вистачає, можна взяти в оренду на місці. У нацпарк заборонено заносити пластикові пляшки, а води у високогір’ї треба пити багато, аби не настало обезводнення. Тому на групу видали багаторазові пластикові пляшки.

«Підйом на гору починається з джунглів і великої спеки, а на самій вершині – сніги, вітри і мінус 20, – розповідає Іван Дячишин. – Перевіряли все: від шкарпеток до курток. Турфірма надала килимки, намети, супровід портерів і повноцінне харчування на шість днів походу. Ми брали хіба енергетичні батончики для перекусу та особисті аптечки».

Наступного ранку по франківців заїхав автобус, а в ньому – танзанійська команда для сходження. З шістьма франківцями йшли чотири гіди, 15 (!) портерів і… кухар. На вході до нацпарку групу зареєстрували за номерами паспортів. Переважили спорядження кожного, перевірили кількість портерів на групу – за правилами, кожен із портерів може нести не більше 15 кг. А несуть вони, окрім спорядження туристів, ще й тенти, харчі та воду на тиждень.

«У високогір’ї проблеми з водою, і портерам доводилося по кілька кілометрів від табору ходити по воду на всіх, кип’ятити її та знезаражувати, – говорить Дячишин. – Сходження ризикове – буває, люди не виходять, бо забракло сил, або їх спускають через загрозу здоров’ю. Є й смертельні випадки через падіння чи висотну хворобу. Тому й контроль відповідний».

Франківці обрали найкоротший і відповідно найскладніший за набором висоти маршрут Умбве – 4,5 дні підйому та півтора дні спуску. Інші маршрути розраховані на 7-8 днів. Водночас цей маршрут – один із наймальовничіших, каже Дячишин. Але через швидкий набір висоти вони мали менше часу на акліматизацію.

«Гіди там приймають усі рішення і вони нас попередили, що будь-якої миті можуть спустити групу назад, якщо побачать, що ми не можемо вийти чи не встигаємо подолати передбачену відстань, – розповідає Іван. – Порівняно з іншими горами такої висоти, це ще досить комфортний маршрут – дві третини шляху ми йшли без снігу. До того ж за останні 15 років Кіліманджаро значно втратила снігову шапку, зменшилися льодовики. Нам ще пощастило, що в день підйому випав сніг і було красиво».

Стартували дуже повільним темпом, спершу це навіть дратувало. Спереду і ззаду групи завжди були гіди – вони визначали темп.

«Йшли дуже повільно. Але коли почали підійматися на високогір’я, зрозуміли, що цей темп був правильним – з 3,5 км висоти почали відчувати симптоми гірської хвороби: нестача кисню, стрибав тиск, – згадує Іван Дячишин. – Робиш два швидкі кроки і потім треба зупинитися, аби віддихатися. І що більшою була висота, тим більше скакав тиск – обличчя пульсувало, а руки й ноги мерзли та німіли, з’являлися проблеми з травленням».

Каже, на висоті організм погано виводить воду і найкритичніший наслідок – набряк легень чи мозку, що може закінчитися летально. Аби цього не сталося, приймали діуретики для швидшого виведення води. А щоб разом з тим уникнути зневоднення, постійно пили воду. Аби підсилити організм приймали ще й вітамін С, а щоб не було корчів – солі калію.

«Перед поїздкою ми спробували один день це все попити, щоб бачити, як реагує організм. А день перед походом перейшли на регулярне вживання. Останні кілька днів походу пили ще й знеболюючі по одній таблетці, щоб менше боліла голова, – говорить Іван Дячишин. – Вранці прокинувся в наметі, сів – віддихався, виліз зі спальника – віддихався, натяг штани – віддихався, виліз з намету – довше віддихувався, бо різко встав».

Гіди постійно стежили, щоб з туристами все було добре. Щоранку проводили детальний інструктаж. А портери дбали, щоб група стартувала зі зручного табору і в такий же табір приходила.

«Ми залишали наші великі рюкзаки і мали з собою лише малі – на воду, снеки і необхідний одяг, – розповідає Дячишин. – Портери нас обганяли і, поки ми доходили, на нас уже чекав розкладений табір. Запрошували їсти в окремий намет. Ми сміялися, що в Карпатах ніколи так не їли: рис, макарони чи картопля, м’ясо, багато місцевих фруктів. Були й виделки, ложки, ножі. А після сходження навіть пригостили безалкогольним шампанським. Ми не завжди могли стільки їсти, але доводилося, бо керівник групи стежив за цим, аби в нас були сили».

Крім цього, портери до кінця маршруту несли за туристами сміття. А якщо на маршруті не передбачені стаціонарні туалети, то є ще окремий портер, який несе переносний біотуалет разом з його вмістом.

На маршруті франківці пройшли кілька кліматичних зон. Починали з дощових лісів, переходили у високогірний ліс з великою кількістю мохів, потім чагарники, альпійські трави, а закінчували в зоні пустелі.

«Першу ніч спали в джунглях, то мавп було так багато, що страшно було в туалет вийти, – сміється Іван. – Спочатку три дні ходили хмарами, але потім під час підйому і спуску нам відкрилися всі краєвиди – було дуже красиво. Коли почалося високогір’я, ми підіймалися метрів на 300, заходили в табір, потім для акліматизації підіймалися ще метрів на 200 і знову спускалися в табір».

Каже, штурм вершини був найважчим і того дня похід тривав найдовше. Починали опівночі, бо на вершину треба йти, поки під ногами підмерзло. Було холодно, сильний вітер, сніг.

«Я досі пальця на нозі не відчуваю – на ранок ми були сильно переохолоджені, хоч і добре вдягнені. Але коли сходить сонце, аж оживаєш», – каже Дячишин.

На фініші франківці розділилися на дві групи – четверо і двоє, але вийшли всі. Того дня вони піднімалися з 4600 м на 5895 і спустилися до 3200 м. Загалом йшли 14 годин.

«На вершину підіймалися сім годин – якраз вставало сонце, було дуже гарно, – говорить Дячишин. – З середини грудня й до березня в них – сезон сходжень. Людей було дуже багато, того дня з нами піднімалися кілька сотень. Йдеш і бачиш стрічку вогнів від ліхтариків тих, хто попереду. Бачили тих, хто спускався сам і кого зводили, бо вони вже не могли йти».

Кілька фото на вершині і вниз. Майже дві години йшли до того табору, з якого стартували. Спускалися по суміші вулканічного пилу, піску і камінців – по щиколотку грузли і так нею з’їжджали. Тому спуск був складний, але швидкий.

«Нашим завданням було зійти якомога нижче, аби зменшити наслідки висотної хвороби. При спуску з кожним кроком ставало тепліше й легше дихати, – каже Іван Дячишин. – Біля таборів є вертолітні майданчики, і нам гіди розповідали, що того дня чотирьох туристів довелося знімати вертольотом. Якщо ситуація не критична, то в гідів є спеціальні ноші, якими вони швидко можуть спустити людину. Це основна допомога при гірській хворобі».

Після сходження усім урочисто вручили золоті сертифікати з реєстраційним номером за вихід на найвищу із трьох вершин вулкану. Поверталися також через Занзібар – там ще чотири дні відпочивали від непростого сходження.

Якою буде наступна вершина, ще не думали. Але зупинятися не планують.

Найнижчі зарплати у Південно-Африканській Республіці отримують прибиральники. Мінімальна – близько $200, тоді як в Україні – $120.

Про це розповідає Gazeta.ua українка Тетяна Герн, яка живе в цій країні 4 роки.

“ПАР – одна з лідерів за розривом між найбіднішими та найбагатшими верствами. Рівень безробіття починається від 25 процентів, але мінімальна зарплата більша за українську. Середній клас у ПАР – це основа процвітання країни. Зарплата спеціаліста коливається від 700 до 1200 доларів. Якщо в сім’ї працюють двоє, цієї зарплати достатньо, щоб узяти будинок чи машину в кредит. До речі, машина в ПАР – не розкіш, а життєва необхідність. Люди проживають в одноповерхових будинках у районах, розтягнутих на десятки кілометрів. Громадський транспорт є лише у центрі великих міст”.

Плем’я бубал – це загадкове плем’я, яке кочує між Кенією і Сомалі.

Згідно з визначенням з деяких словників, бубал – це древній північно-африканський підвид великої коров’ячої антилопи. Так яка ж взаємозв’язок між плем’ям бубал і коров’ячою антилопою бубал?

Не дивлячись на те, що Африка багата природними ресурсами, вона залишається найбіднішим і слаборозвиненішим континентом.

Бідність, неграмотність, недоїдання і відсутність належного водопостачання та санітарії, а також  поганий стан здоров’я впливає на більшу частину людей, які проживають на африканському континенті і те ж саме відбувається з племенем бубал. Тому люди з племені бубал звертаються за допомогою до єдиного свого багатства – корів.

Одноплемінники дізналися, що вживання в їжу менструальних виділень корови допомагають їм боротися з такими недугами, як рахіт, цинга і лейкемія! Це унікальна і сама незвичайна традиція: діти бубал вживають в їжу менструальні виділення корів, поки не досягнуть статевого дозрівання.

Плем’я вірить, що вилизування коров’ячих геніталій робить воїнів сильнішими і відважнішими.

Італійські вчені нещодавно виявили, що менструальні виділення корів є джерелом таких вітамінов, як B6, B12, E і D. Крім того виділення заповнюють дефіцит заліза, магнію, фосфору, кальцію і калію в організмі бубальців. Саме тому вчені вважають, що корови захищають плем’я від самого жахливого захворювання в регіоні – анемії (нестача гемоглобіну).

В результаті у чоловіків, які досягли статевої зрілості в племені бубал яєчка виростають до неймовірних розмірів – 70-80 сантиметрів. Це «диво» природи відбувається через нетрадиційність харчування, яке практикується в юності бубальців. Багаті гормонами менструальні виділення великої рогатої худоби викликають незворотні гормональні зміни в організмах людей і саме це призводить до того, що яєчка виростають до таких розмірів.

Переговори з цього питання тривають.

Сполучені Штати ведуть переговори з країнами Північної Африки, плануючи розмістити там безпілотники для боротьби з терористами “Ісламської держави” в Лівії, пише The Wall Street Journal з посиланням на джерело в американському уряді.

Зазначається, що розміщення безпілотників дозволить американським військовим моментально реагувати на дії бойовиків.

За даними WSJ, жодна з країн ще не погодилася на пропозиції США, але передбачається, що дрони розмістять на наявній базі якої-небудь країни з невеликим контингентом американських військовослужбовців.

Країни, з якими ведуться переговори, не розголошуються.

США і союзники завдали 34 авіаудари по ІДІЛ в Сирії та Іраку

Раніше повідомлялося, що терористичне угруповання Аль-Каїда, як і бойовики Ісламської держави становлять для США реальну і суттєву загрозу.