Прикарпаття. 1939 рік… Триває боротьба за відродження державності українського народу. У цей час назріває “другий великий перерозподіл” Європи та визначення сфер впливу у світовому масштабі. Жителі Прикарпаття визначили необхідність підготовки до нового революційного прориву, орієнтуючись і на розвиток міжнародних подій, що тим чи іншим чином зачіпали землі Західної України.

Окремі провідники українського визвольного руху, котрі впродовж тривалого періоду перебували за межами Галичини, при тих обставинах, які диктували умови польської влади, зневірились у можливості підняти народ на боротьбу власними силами і почали задумуватись над допомогою сильніших геополітичних гравців того часу.

На міжнародній арені кінця 30-х минулого століття домінували представники старої Європи – Англія та Франція, котрі хоча й розуміли однакову небезпеку як фашизму, так і комунізму, але були занадто ситими, лінивими та самовпевненими, щоб реально, а не на словах, допомогти українцям (нічого не нагадує в сьогоденні?).

З іншої сторони, окупація “бальшевікамі” значної частини України показали справжнє обличчя “камуністіческого общєства” – йшло масове винищення українців як Великого Народу всіма варварськими і нелюдськими методами: починаючи від “калєктєвізациї”, закінчуючи геноцидом-Голодомором! Все робилося з однією метою – знищити національну свідомість нащадків волелюбних козаків, опришків, їх прагнення до самовизначення та створення демократичного суспільства, наприклад, визначеного Конституцією П. Орлика. Натомість, “красниє важді” мріяли створити в Україні колонію рабів, готових за кусень хліба безсловесно працювати “ва імя вєлікава і магучєва”…

І тут у велику геополітичну гру вступає інший людиноненависник – фашизм в особі маніакального збоченця Гітлера, котрий загорівся нав’язливою ідеєю нацистської імперської величі (нікого не нагадує в сьогоденні?).

Як не прикро, тоді “не знайшлося українського політичного чинника, що виступив би ясно й твердо та реалістично з’ясував положення, представив можливі висновки і в правдивому світлі накреслив тактику, методи й цілі німецької політики” (1).

Ніхто не передбачив того варіанту, що Гітлер поділить західноукраїнські землі з більшовицькою Москвою, які згідно пакту Молотова-Рібентропа “роздерли” Польщу, привласнивши українські землі.

Все українське суспільство та, зрештою, й світове співтовариство, були шоковані віроломством двох “дружніх держав”. У своїй промові 17 вересня 1939 року Молотов пояснював вторгнення “краснай армії” перш за все “внутрішньою неспроможністю і явною недієздатністю польської держави”. А тому, мовляв, “савєтская власть” в силу вказаних обставин “не може більше нейтрально ставитися до становища, яке створилося … в єдинокровних братів українців і білорусів, які проживають у Польщі на становищі безправних націй і які тепер кинуті на волю випадку. “Савєтская власть” вважає своїм священним обов’язком надати руку допомоги своїм братам-українцям” (2). І тепер нічого не нагадує!?

Звідки жителі Західної України могли знати, що Другу світову війну значного мірою підготував і прискорив комуністичний режим. Саме підписання радянсько-німецького договору 23 серпня 1939 року в Москві, таємним додатковим протоколом до якого передбачався розподіл сфер впливу в Європі, розв’язувало Гітлеру руки.

Ніхто тоді не знав, що вже у ході першої частини переговорів, як свідчив міністр закордонних справ Німеччини, Сталін заявив, “що бажає встановлення певних сфер інтересів… Були розмежовані сфери інтересів у країнах, що лежали між Німеччиною і Радянським Союзом. Фінляндія, більша частина Прибалтійських держав, а також Бесарабія були оголошені приналежними до радянської сфери. На випадок виникнення німецько-польського конфлікту, який у становищі, що склалося, здавався не виключеним, була погоджена демаркаційна лінія за течіями рік Вісла, Сян, Буг” (3).

Далі буде…

Олекса Довбуш (c) спеціально для “Український простір Прикарпаття”

Джерела:

1. Гайвас Я. “Коли кінчалася епоха” – Чикаго, 1964. – с.12

2. “Комуніст” – 1939. – 18 вересня

3. Риббентроп И. “Мемуары нацистского дипломата” – Смоленск, 1998. – с.188