Колишній очільник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук назвав приниженням надбавку львівським вчителям. Адже для отримання додаткових коштів педагогам потрібно змагатися за це.

У дописі у Facebook Лікарчук зазначив, що вчителю потрібна гідна оплата праці, а не перегони. Проте ексчиновник впевнений, що багато педагогів погодяться на таке “знущання”.

“Якщо вчителі мають змагатися за те, щоб отримати надбавку до зарплати, то це, на мою думку, є приниженням вчителя. Вчителю потрібна гідна оплата праці, а не змагання за надбавки до зарплати. P.S. А три етапи, то взагалі повний… (далі – обсценна лексика). Але чомусь впевнений, що багато педагогів на це знущання поведеться”, – написав Лікарчук.

Лікарчук назвав приниженням надбавки до зарплат вчителів у Львові: педагогам пообіцяли 15 тисяч гривень
Нагадаємо, тисяча львівських вчителів зможуть отримувати надбавку до зарплати у розмірі 15 тисяч гривень. Відбір педагогів на виплати складатиметься з трьох етапів, які міститимуть анонімне голосування серед школярів, тестування вчителів та оцінювання їх освітянами, батьками та представниками учнівського самоврядування.

Взяти участь у програмі можуть всі педагоги Львівської громади. Програма діятиме до 2030 року, освітян на преміювання обиратимуть кожного року терміном на 12 місяців.

Книгу «Історія України» рекомендують на окупованій частині Херсонщини як посібник для навчальних закладів.

Нещодавно один з співавторів книги, одіозний російський пропагандист Олександр Малькевич, представив її на установчих зборах так званого «Херсонського регіонального відділення «Російського товариства «Знання». Малькевич віднедавна є очільником «відділення». А саме товариство не має нічого спільного з однойменною просвітницькою організацію, яка існувала за часів СРСР.

В Росії товариство «Знання» самоліквідувалося у 2016 році, а взамін утворилася «всеросійська громадсько-державна організація» з такою ж назвою. Організація працює в царині просування кремлівської імперської ідеології, фінансується з держбюджету РФ. Нещодавно анонсовано створення під патронатом організації «центрів військово-патріотичного виховання дітей і молоді».

«Історія України» – монографія колективу авторів на чолі з Максимом Григор’євим – директором «фонду дослідження проблем демократії», членом громадської палати Російської Федерації, кандидата політичних наук, професора російського державного гуманітарного університету.

Колектив авторів – дуже різношерстий, але неможна не звернути увагу на присутність там так званого «колишнього міністра закордонних справ ЛНР» Владислава Дейнего – людини, яка не має вищої освіти (закінчив три курси Алчевського гірничо-металургійного інституту) і навіть за словами людей з його оточення «не зробила в житті нічого серйозного, а лише вдавала з себе когось».

Керівник авторського колективу, Максим Григор’єв – людина з відверто україноненависницькою позицією, відповідно з якою він публікує дописи і передруки в своєму Телеграм-каналі.

Що кажуть окупанти
Книжка «Історія України», можна сказати, від першої до останньої сторінки просякнута імперськістю від першої до останньої сторінки, а також містить безліч тверджень, які можна охарактеризувати як маніпулятивні і як брехливі.

Ось – кілька цитат з передмови видання:

«Спільність українського та російського народів не підлягає сумніву, є науковим фактом. Колективна монографія «Історія України» базується саме на цьому об’єктивному науковому фундаменті».

«Території, у 1922–1954 p. p. увійшли до складу Української РСР, а згодом, 1991 р., — до складу української держави, мають різний етнічний склад та різну історію. Однак більшість цих територій протягом більш ніж тисячолітньої історії була південно-західною частиною російських земель, пов’язаною в культурному, мовному та релігійному відношенні з Росією».

Частина матеріалу в монографії викладена з позицій, які зберіглися з часів СРСР, але більшість тексту створена вже з позицій не радянської, а російської імперської історіографії, яка остаточно відмовляє Україні не те що в державності, а в будь-якій самобутності.

Одне з підтверджень цього – фрагмент з розділу книжки про XIX сторіччя. В цьому розділі автори «підручника» фактично погоджуються з російським міністром внутрішні справ (1861-1864) Петром Валуєвим, який видав сумнозвісний «Валуєвський циркуляр»:

«У розпал польського повстання 1863 р. царський уряд побачив у малоросійському національному русі загрозу. При цьому Петербург виходив із питань збереження під контролем внутрішньополітичної ситуації на Правобережжі, побоюючись польського впливу в регіоні. З ініціативи Київського цензурного комітету в 1863 р. був розісланий припис керуючого міністерством внутрішніх справ Росії П. А. Валуєва, «щоб дозволялися у пресі лише твори малоросійською мовою, що належать до витонченої літератури». Перепустка цензурою «книг тією мовою релігійного змісту, навчальних і взагалі призначених для первісного читання народу» припинялася аж до подальших розпоряджень.

Припис, хоч і це таємно лише у певної інстанції, було високо схвалено імператором Олександром II. «Жодної окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може», оголошувалося в документі. Є тільки малоросійська говірка, якою користуються простолюдини і яка не що інше, як російська мова, зіпсована поляками. Спроби створення «української мови», перекладу на неї Нового Завіту і т. д. розглядалися «прагненням, що породжуються метою відокремити українську мову, щоб тутешній народ обходився без уживання загальноросійської мови».

Розділ книжки, присвячений Другій світовій війні (автори переважно згадують про «велику вітчизняну війну» – штучно відокремлені радянською пропагандою події Другої світової), також являє собою суміш радянської і російської імперської історіографій. В цьому розділі можна побачити дуже прозорий натяк на начебто велику кількість колаборантів серед українців.

Зокрема, є таке:

«Крім дивізій СС «Галичина» та СС «Вайсрутенія» німецькою окупаційною адміністрацією з-поміж українських колабораціоністів було створено численні охоронні підрозділи, що боролися проти партизанів та підпільників, що здійснювали каральну та репресивну політику щодо населення України. В охоронних підрозділах («куренях») служили близько 250 тисяч українських колабораціоністів.

22 березня 1943 р. українські колабораціоністи взяли участь у знищенні мешканців білоруського села Хатинь. Населення села було спалено живцем і розстріляно у відповідь на вбивство партизанами кількох німецьких солдатів. Усього загинуло 149 мешканців села.

Населення Хатині було знищено 118-м батальйоном шуцманшафту, який складався переважно з поліцаїв-українців. Командував батальйоном колишній польський майор Костянтин Смовський, який до цього служив полковником в армії Української народної республіки, начальник штабу — колишній старший лейтенант Червоної армії Григорій Васюра, командир взводу – колишній лейтенант Червоної армії Василь Мелешко. Німецьким «шефом» 118-го допоміжного батальйону був майор поліції Еріх Кернер. Керував каральною операцією Григорій Васюра, уродженець міста Чигирина Черкаської області, який 28 червня 1941 р. добровільно здався в полон і перейшов на бік фашистів».

Окупація Росією українських територій у 2014-2022 роках подається в книзі як «захист населення» і «відновлення історичної справедливості». Глава 2 навіть має назву: «Додержавний період історії територій, що тимчасово входили до складу України у 1991–2014 p. p.».

Є в книзі і брехня про «американські біолабораторії», яку, до речі, ще у 2015 році розповсюджувала Тетяна Томіліна – окупаційна «ректорка Херсонського держуніверситету», яка українськими правоохоронними органами підозрюється в колабораціонізмі.

Ось що написано про це в «підручнику»:

«Ще однією серйозною загрозою для безпеки Росії є біологічні лабораторії США на території України. Тут було розгорнуто 30 військово-біологічних лабораторій, з них вісім у Києві, п’ять – в Одесі, три – у Львові, по дві – у Харкові та Херсоні. За даними Міноборони, з українських лабораторій за кордон вивозилися зразки тканини та сироватки крові людей, а також небезпечні патогени та їх переносники. За словами начальника військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних сил [Росії] Ігоря Кирилова, американські біолабораторії в Україні залучені до повномасштабної військово-біологічної діяльності».

У лабораторіях України вивчали можливості поширення холери, черевного тифу та гепатиту через водні шляхи, заявив начальник військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту ЗС Росії Ігор Кирилов. Він заявив таке:

«Під час робіт українськими фахівцями під контролем американських вчених систематично проводився відбір проб води у низці великих річок України, включаючи Дніпро, Дунай, Дністер, а також у Північно-Кримському каналі з метою встановлення наявності особливо небезпечних патогенів, включаючи збудників холери, черевного тифу. гепатитів А та Е, та зробити висновки про можливість їх поширення водним шляхом».

Таким чином, військові загрози, що походять від України і НАТО, носили комплексний характер і включали як мілітаризацію України, озброєння та підготовку її армії під керівництвом НАТО до війни з Росією, так і розробку зброї масового ураження».

Загалом Херсон і Херсонська область згадуються в «підручнику» 44 рази, переважно – як «російський» або проросійський регіон.

Чому це брехня
Якщо навести всі маніпуляції та всю брехню з цієї книжки і спростувати їх, то може вийти текст, співставний за обсягом з самою книжкою, які налічує 650 сторінок. Тому зупинимося лише на деяких випадках брехні і маніпуляцій.

Твердження російських політиків і пропагандистів про «спільність українського і російського народів» давно вже визнано маніпулятивним, спекулятивним та багато разів спростовано. Як і твердження про українські землі, які нібито «справді» є російськими. До речі, саме це твердження в Кремлі використали як одне з обґрунтувань російської агресії проти України.

Ми про це раніше писали і спростовували цей пропагандистський фейк.

Щодо «Валуєвського циркуляру», то головна мета цього документу – закріплення російської колонізації українських земель. І підставою для виходу циркуляру стало не стільки Польське повстання, скільки переклади на українську мову чотирьох Євангелій, надіслані відставним інспектором Ніжинського ліцею Пилипом Морачевським на розгляд Святійшого Синоду для отримання дозволу на друк.

Спочатку київський генерал-губернатор Микола Анненков, а потім і петербурзькі чиновники побачили в цьому загрозу колоніальному політичному становищу України, з якої вже тоді, у XIX сторіччі, відчайдушно намагалися зробити територію «руського миру».

Про ці факти автори книжки «Історія України» не згадують.

Щодо висвітлення в книжці такого історичного періоду, як Друга світова війна, то автори, «сором’язливо замовчують», що загалом в лавах Вермахту воювало близько 1,5 мільйона радянських громадян.

А стосовно участі українців в підрозділах СС і Вермахту, то загальновідомо і підтверджено в багатьох історичних працях, що неблагонадійні з точки зору німецького командування українці практично не задіювалися під час каральних акцій.

Також в книзі згадуються «українські підрозділи в складі СС». Але вже давно доведено, що підрозділи «Нахтіґаль» та «Роланд» діяли у складі Вермахту, ніколи не входили до структури СС, а їхні вояки не мали есесівських звань. На початку німецько-радянської війни обидва батальйони виконували допоміжні функції, а восени 1941 були переформовані у 201-й охоронний батальйон поліції порядку. Дивізія «Галичина», створена у 1943 році, належала не до загальних СС, а до військ СС, і використовувалася передусім як бойова частина, але там її теж майже не задіювали через всю ту ж недовіру до українців.

Хоча в офіційній назві формування до квітня 1945 року була присутня абревіатура «СС», однак від самого початку дивізія була суто військовим формуванням. Тому вона входила до структури не загальних СС (Allgemeine SS), а до так званих військ СС (Waffen-SS). Таких дивізій існувало більше сорока, в основі половини з них був особовий склад із населення окупованих і союзних Німеччині держав (хорвати, латиші, естонці, угорці, французи тощо). Дивізія «Галичина» була призначена для бойових дій на фронті поруч з Вермахтом.

Українці вступили до лав дивізії, маючи різні мотиви. Частина розглядали перебування у «Галичині» як можливість здобути військовий досвід та зброю для того, аби у подальшому перейти до УПА, яка на той час не мала можливості вишколити та озброїти таку кількість людей. Інші сподівалися, що дивізія стане основою для формування українських військових частин для боротьби з СРСР, нехай навіть на боці німців. Були й такі, що вступали до лав дивізії, аби уникнути примусового вивезення на роботу до Німеччини чи не залишитися на території, на яку мали невдовзі прийти радянські війська. Певну частину вояків до «Галичини» мобілізували примусово.

Але ці «тонкощі» пропагандисти теж не вказували.

Щодо «провини українців» у масовому вбивстві мешканців білоруського села Хатинь, то і це – давно спростований пропагандистський фейк. Білоруське село Хатинь, де нацистами та колаборантами у 1942 році було вбито 149 мирних громадян, стало символом радянської пропаганди. Трагедію пропагандисти використовували проти українського підпілля, і як бачимо, використовують і досі. Справа в тому, що у каральній акції проти мирного населення брали участь бійці з батальйону СС «Дірлевангер» і 118-го поліцейського охоронного батальйону. В останньому служили українські та російські колаборанти, які ніякого відношення до УПА та українського підпілля не мали. Але їх вперто називали «бендерівцями», хоча жодного доказу участі ОУН або українських військових формувань у цьому злочині не існує.

Щодо «американських біолабораторій», то з цього приводу було спростування посольства США в Україні, де обвинувачення назвали такими, що містять «російську дезінформацію». ‎‎

Чому це важливо
Росія давно намагається довести, що немає ніяких української нації, української мови і української історії, усе це – «спотворення», «вигадки» і «маніпуляції» з метою позбавити певні території «російськості». Тоді, на думку прокремлівських пропагандистів, виглядатиме переконливіше балаканина про «повернення історичних територій», якою російська пропаганда намагається виправдати окупацію українських земель.

З особливою старанністю насаджують росіяни цю псевдо-історію на окупованих територіях, щоб переконати людей, особливо – дітей та молодь, що вони – «росіяни», які до окупації були «неправильними».

До речі, у окупантів є різні методи досягнення потрібного їм рівня «правильності» населення загарбаних територій. Тих, кого не вдасться переконати або залякати, вони погрожують вбивати. Цього не приховував, наприклад, Павло Губарєв – колишній «народний губернатор Донецької області», а зараз – бойовик незаконних збройних формувань, чоловік колишньої «заступниці» глави окупаційної адміністрації Херсонської області Катерини Губарєвої.

«Вб’ємо, скільки потрібно: мільйон, п’ять мільйонів, хоч усіх винищимо, поки ви не зрозумієте, що ви біснуваті і вам потрібно лікуватися», – погрожував він українцям.

Нав’язування створеної з брехні та маніпуляцій псевдо-історії – частина політики окупантів, спрямованої на викорінення національної ідентичності людей, які живуть на поневолених територіях.

В’ячеслав Гусаков

Молитву Єфрема Сирина читають у вівторок і четвер Масляного тижня – перед Великим постом – адже вона настільки важлива, що в храмі її читає саме священик.

Батюшки необхідно тричі вимовити прохання, кожне з них супроводжуючи земним поклоном. Після цього він повинен зробити 12 поясних поклонів, кожен з яких зі словами: “Боже, очисти мене грішного”.

Згодом молитва читається весь Великий піст, крім субот і неділь. Останній день для прочитання молитви Єфрема Сирина – Страсна середа, вранці. Люди просять про покаяння, в цій молитві перераховані гріхи і чесноти. Серед поганого – лінь, проведення часу безтурботно, зневіра, любоначаліе, празднославіе. Серед хорошого – цнотливість, смиренномудрість, терпіння і любов.

Свяірй Єфрем Сирин – автор найвідомішої покаянної молитви Церкви і, за переказами, був родом з Сирії. Одного разу його посадили у в’язницю за неправдивим звинуваченням, тоді Святий Єфрем став обурюватися і прислухатися до розмов ув’язнених, до їх “подвигів”. Він дізнався свої вчинки в цих історіях і усвідомив, що засуджений за старі гріхи. Після чого молився про прощення і згодом був звільнений.

Господи і Владика живота мого, дух неробства,зневіри, любоначалія і пустослів’я не дай мені.

Дух же цнотливості, смиренномудрія, терпіння і любові даруй мені, рабу твоєму.
Їй, Господи, Царю, даруй ми зрети моя гріхи і не осуждати брата мого, яко благословен єси На віки віків. Амінь.

Прощена неділя 2021 року випадає на 14 березня. Це православне свято завершує Масляний тиждень – вірянам востаннє перед Великим постом дозволяється їсти скоромну їжу.

Головна його традиція – щире прощення всіх образ, примирення з ближніми та вступ у піст із чистою душею. Детальніше про традиції, прикмети і заборони свята читайте далі в матеріалі OBOZREVATEL.

Прощена неділя: значення і сенс свята
Прощена неділя має особливе значення для вірян, уособлюючи тілесне й духовне очищення напередодні Великого посту. Його дата змінюється з року в рік, бо залежить від дати Великодня – перехідного свята.

У народі здавна утвердилася думка, що без взаємного прощення Великий піст втрачає свій сенс навіть за дотримання всіх рекомендованих церквою обмежень. Тому в Прощену неділю треба від щирого серця пробачити всі образи й попросити вибачення самому.

Традиції Прощеної неділі
У Прощену, або Сиропусну неділю в храмах читають Євангеліє з частиною з Нагірної проповіді, у якій ідеться про прощення, піст і небесні скарби: тільки той, хто пробачив образи, може бути прощений Богом.

Люди цього дня в молитвах просять пробачення у Господа й оточення.

У відповідь на прохання про прощення варто відповідати: “Бог простить, і я прощаю”. Ці слова означають, що всі люди грішні і ніхто, крім Бога, не може судити інших. Прощення просять і в тих, хто відійшов у світ інший.

Якщо людині важко відпустити образу, варто відкрито сказати про це та покаятися в церкві. Крім того, священнослужителі рекомендують щиро молитися за кривдника і поставити свічку за його здоров’я в храмі.

Прощена неділя – останній день Масляної, коли люди ходять у гості одне до одного і влаштовують традиційні проводи зими зі спалюванням солом’яного опудала.

Що не можна робити в Прощену неділю
Злитися, сваритися, лихословити і загалом допускати негатив у думках і вчинках.

Виконувати важку фізичну працю, прати, прибирати.

Їсти м’ясо, а після заходу сонця – й інші заборонені у Великий піст продукти.

Вживати алкоголь.

Їжу, що залишилася, в понеділок вже не доїдають, а віддають її нужденним, домашнім тваринам або птахам.

Прикмети в Прощену неділю
Яке 14 березня, таке й літо буде.

Ясно – до врожаю пшениці.

Вітер із півдня – до дощового літа, з півночі – до холодного.

Капає з дахів – до теплого літа.

Сніг іде – до доброго врожаю і достатку грибів восени.

Калюжі біля порога – до багатого врожаю меду.

Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко заявив, що у російського співака Філіпа Кіркорова і виконавиці Ані Лорак потрібно забрати звання народного артиста України.

За його словами, теоретично це можливо здійснити. Про це Ткаченко повідомив в інтерв’ю виданню ВВС (щоб подивитися відео, доскрольте новину до кінця).

Як розповів міністр культури, це звання Кіркорову надавалося насамперед за його заслуги, коли він возив Лорак на конкурс “Євробачення”. Ткаченко зазначив, що в нашій країні чимало народних артистів.

“Я перепрошую, що таке скажу, але я різниці між Кіркоровим і Лорак не бачу. Тому в цьому випадку складно пояснити, чому в когось забирати, а у когось – ні”, – сказав міністр.

Він додав, що ми все-таки живемо в демократичному суспільстві, тому “безпрецедентне до цього моменту рішення про санкції проти каналів і рішення, яким ми збираємося наздоганяти тих, хто комусь не подобається, – це абсолютно різні речі”.

Нагадаємо, Олександр Ткаченко – український медіа-менеджер, продюсер, журналіст, телеведучий, народний депутат Верховної ради IX скликання, голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики. Почесний президент “1+1 медіа”.

18 січня в Україні і в усьому світі відзначають важливе свято. У народі в цей день відзначають Другий святий вечір або Водохресний вечір.

Цей день також називають Голодною кутею. Як і на Хрещення, в цей день святять воду. Весь день православні нічого не їдять, а сідаючи за вечерю п’ють освячену воду, яка вважається святішою, ніж на Водохреще.

На вечерю подають пісні страви: смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. У деяких регіонах у цей день господиня або старша дочка бере після вечері в миску кілька ложок борошна і на освяченій воді замішує рідке тісто.

Цим тістом малювали хрести на всіх чотирьох стінах будинку, в сінях, коморі, стайні і в інших господарських будівлях – від нечистої сили.

Народні прикмети на 18 січня: – На Водохресний вечір йде сніг – чекайте хорошого врожаю зернових культур. – Дме сильний південний вітер – літо буде дощовим. – Вночі зірок не видно, і небо тьмяне – грибів восени буде дуже мало. – Зірки на небі яскраві – ягнята будуть добре плодитися. – Випав сніг у Водохресний Святвечір – рік буде врожайним. – На деревах багато снігу, буде багатий урожай плодів і меду. – Вранці йде сніг – буде багато гречки і хліба. – Чути голосний гавкіт собак – весь рік полювання та риболовля будуть вдалими.

Що можна робити 18 січня:

1. Вірять, що сніг, зібраний у Водохресний вечір, здатний зцілювати хвороби.

2. Щоб зробити шкіру красивою і ніжною, вмийтеся Водохресним снігом.

3. У Водохресний Святвечір викупайтеся в лазні і будете здорові і красиві.

4. Якщо дівчина вмиється талою водою в Водохресний вечір, то буде привертати увагу чоловіків.

5. Господар будинку перед Святою вечерею повинен на дверях намазати крейдою хрести.

Таким чином ви вбережете будинок від нечистої сили.

Що не можна робити 18 січня:

Не лайтеся на Святий вечір з родиною і не ображайтеся один на одного, адже пролиті сльози можуть накликати біду на весь рік.

13 січня православна церква відзначає Щедрий вечір або Старий Новий рік. У народі дата відома як Василів вечір. Іменини святкують Меланія, Михайло, Петро.

У цей день існують певні заборони, а народні прикмети розкажуть, яким буде життя в році, що настав. Про те, що не можна робити 13 січня, читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Старий Новий рік або Щедрий вечір
Старий Новий рік своєю появою зобов’язаний календарній плутанині. Саме через перехід на Григоріанський новий календар у світі почали відзначати Новий рік двічі.

Крім цього, 13 січня в Україні святкують Щедрий вечір, або Маланки. Церква відзначає День пам’яті преподобної Меланії (в народі – Маланки). У цей день прийнято після заходу Сонця щедрувати й переодягатися у фольклорних персонажів: Василя, Маланку, діда, бабу, цигана з циганкою, козу і чорта. Щедрувальники ходять у цей день по дворах і бажають господарям щастя і достатку в новому році, а у відповідь їм дякують пирогами та цукерками.

Що не можна робити 13 січня

У цей день не можна братися за щось нове, оскільки люди вірили, що з цього не вийде нічого гарного.

Не можна ставити на святковий стіл страви з риби та птиці. Вважають, що так щастя може злетіти або випливти з дому.

Не варто 13 січня давати або брати гроші у борг, інакше борги будуть переслідувати весь рік.

Також не варто виносити сміття і перераховувати дрібні гроші в гаманці, щоб не відлякати достаток.

Народні прикмети на 13 січня

Наші предки вірили: що пишніше накрито святковий стіл, то заможнішою буде сім’я в цьому році. Тому і називають вечір Щедрим.

День Маланки або Василів вечір також вважали найвдалішим часом для ворожінь. Люди вірили, що те, що наворожили на Василя, обов’язково здійсниться. Найчастіше саме в цей день дівчата ворожили на свою долю і майбутнє весілля.

Крім того, якщо 13 січня тримається відносно тепла погода, то літо буде дощовим, а весна – пізньою.

А ось якщо кріт виліз зі своєї нори – травень буде холодним.

У переддень Різдва, в середу, 6 січня, в Україні відзначають Святий вечір, або Святвечір.

Цього дня віряни дотримуються суворого посту до сходу першої зірки, а на вечерю подають 12 страв, що символізують кількість апостолів Ісуса Христа. OBOZREVATEL пропонує докладніше дізнатися про традиції, прикмети і заборони свята.

Традиції в Святий вечір
6 січня прийнято дотримуватися суворого посту до появи першої вечірньої зорі. Годувати дозволено тільки дітей.

За вечерею збирається вся родина; до столу подають 12 пісних страв, традиційно починаючи трапезу з куті.

Вважають, що в меню у Святвечір обов’язково мають входити також узвар і вареники з капустою або грибами. Крім того, популярними стравами є смажена картопля, гречка, пісні голубці з кашею, риба, борщ або грибна юшка.

Під іконами прийнято ставити дідух – традиційний український різдвяний атрибут із колосків, що символізує врожай, добробут і безперервність роду.

На столі залишають одну зайву тарілку – для душ померлих близьких.

Рівно опівночі в храмах починається святкове богослужіння, яке прийнято відвідувати всією сім’єю.

У ніч на 7 січня діти й молодь колядують і відвідують хресних. Прийнято вважати, що чим більше колядників відвідає оселю, тим кращим буде рік для її господарів.

У деяких регіонах України прийнято колядувати не у Святий вечір, а на Різдво вранці.

Що потрібно зробити 6 січня
Приготувати їжу і прибрати в першій половині дня.

Пробачити всіх кривдників і перепросити самому перед тим, кого міг чимось образити.

Прочитати молитву і подякувати Богові перед вечерею.

Спробувати кожну з 12 страв.

Відзначити Святвечір у колі найближчих людей.

Що не можна робити у Святвечір
Лаятися, сваритися, лихословити.

Ображати тварин – це вважається великим гріхом.

Бути поза домом і спізнюватися до вечері – за повір’ям, в іншому разі людина ризикує весь рік провести далеко від родини.

Зустрічати свято в старому одязі та речах чорного кольору – варто мати святковий вигляд.

Займатися рукоділлям.

Шумно відзначати з алкоголем, голосно розмовляти, вставати з-за столу під час вечері.

Прикмети 6 січня
Відлига – до поганого врожаю, зоряне небо – до доброго.

Безхмарне небо – буде багато грибів.

Заметіль – бджоли будуть добре роїтися.

Випав сніг – можна чекати хороших звісток цього року.

На великих:

Свята Терезо, ти за життя заповіла зіслати на землю дощ із роз, випроси нам багато ласк у Бога,який є Любов. Особливо прошу……. (вказати своє прохання).

На малих:

Свята Терезо від Дитятка Ісус,молися за нас.

Початок:

Слава Отцю на подяку Пресвятій Тройці за ласки, уділені святій Терезо.

На великих:

О свята Терезо від Дитятка Ісус, через твою предивну силу робити чуда виблагай мені ласку…..(назвати яку), про яку Тебе прошу.

На малих:

Свята Терезо, обсип нас рясним дощиком троянд Ісусових ласк.

Кінець:

О улюблена квіточко Ісуса, усміхайся до нас, а через невимовну солодкість Його дитинства сповни обітницю твою: обсип нас і всіх людей небесним дощиком троянд,які би нам пригадували безконечну любов нашого Бога і вічну радість,яку Він нам приготував у Небі, де маємо надію з тобою Його Милосердя прославляти навіки.

Амінь

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу на кожному місці через Пренепорочну Діву Марію. Амінь

7 листопада – Дмитрівська поминальна субота.

Дмитрівська субота є днем загального поминання спочилих.

Детально розповідає “Обозреватель”.

Історія Дмитрівської суботиВід початку в Дмитрівську поминальну суботу віряни шанували пам’ять тисяч воїнів, загиблих 1380 року на Куликовому полі у важкій кровопролитній битві з татаро-монголами під проводом Дмитра Донського.

Після Куликовської битви князь Димитрій Іоаннович, який вважав своїм небесним покровителем Дмитра Солунського, розпорядився щорічно здійснювати заупокійні богослужіння за всіма полеглими в бою в особливу поминальну суботу напередодні своїх іменин. Згодом Дмитрівська субота стала загальновизнаним у народі днем поминання всіх померлих православних християн.

Традиції в Дмитрівську суботу

У Дмитрівську поминальну суботу в Україні віряни вшановують пам’ять усіх померлих близьких, знайомих, а також всіх загиблих під час голодоморів, Революції гідності та війни на Донбасі. У Господа просять заспокоїти їхні душі там, де вічне життя.
До церкви приносять частування, а також роздають їжу нужденним з проханням помолитися за померлих. Після цього прийнято відвідувати могили померлих родичів, щоб прибрати й помолитися за упокій їхніх душ.
На богослужіння до церкви, щоб пом’янути померлих родичів, йдуть вже ввечері в п’ятницю. В цей час у храмах служать велику панахиду, або парастас. Бажано заздалегідь приготувати записки з іменами. У якості пожертвування прийнято приносити пісні продукти – хліб, солодощі, фрукти, овочі.

За давніх часів до храму приносили три хлібини та їжу, яка подобалася померлим. За повір’ям, перша хлібина призначалася для давно померлих предків, друга – дідам і бабусям найближчого роду, а третя – тим, хто помер насильницькою смертю на війні, у вогні або воді.
Для поминальної трапези, яку влаштовували після богослужіння, купували нову білу скатертину. До столу подавали традиційні страви: кутю, узвар, пироги, млинці, а також улюблені страви спочилих близьких.
У сім’ях згадують покійних тільки добрими словами, ділячись теплими спогадами.
Кожен член сім’ї по одній ложці від кожної страви відкладав в окрему чисту тарілку, яку потім залишали на ніч для померлих.

Що не можна робити в Дмитрівську поминальну суботу

Говорити і думати погане про покійних. Слід згадувати лише хороше.
Жертвувати в церкві м’ясні продукти і алкоголь (крім кагору).
Поминати покійних спиртними напоями.
Сміятися чи співати пісні під час поминання, брати участь у розвагах, розважальних заходах. Цей час варто присвятити думкам про духовне, підведенню підсумків і добрим спогадам про тих, хто пішов з життя.
Сумувати. Сльози і туга вважаються гріхом; душам покійних потрібні не негативні емоції, а щирі молитви.
Поминати покійних їжею і алкоголем на кладовищах. Церква не схвалює такої традиції, а рекомендує залишати помин у храмах або піднести частування зустрічним перехожим. Поминання краще здійснити вдома, запросивши на обід родичів, щоб піднести спільні молитви і згадати спочилих близьких добрим словом.

Молитва за померлих в Дмитрівську поминальну суботу“Упокій, Господи, душі спочилих рабів Твоїх: батьків моїх, родичів, благодійників (імена) і всіх православних християн, і прости їм всі провини вільні й невільні, і даруй їм Царство Небесне”.

“Отець Небесний, Син і Дух Святий – все це Бог наш. Ти ж заступник наш і рятівник. Спаси ж душі моїх покійних родичів (імена) та допоможи їм спокій віднайти. Нехай лежать вони там спокійно, і не турбує їх нічого. Амінь!”

Якщо людина з якоїсь причини не змогла відвідати храм, вона може помолитися за померлих вдома. У молитві слід згадати імена всіх померлих родичів. Щоб нікого не забути, краще це робити за спеціальною книжечкою – пом’янником, до якого поіменно записуються покоління покійних предків.

Як каже Церква, поминальні молитви потрібні не тільки душам померлих родичів, а й самим вірянам: вважається, що близькі, які померли, також моляться про них у той час, коли вони моляться про них. Така молитва живить любов, допомагає вгамувати почуття провини, переживання, жалості, образи.